WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаКультурологія, Етика, Естетика → Декоративно-прикладне мистецтво - Курсова робота

Декоративно-прикладне мистецтво - Курсова робота

Поштучні тканини — типологічна група тканин, витканих для окремих одягових виробів, їх доповнення: запаски, обгортки, плахти, дерги, намітки, хустини, пілки, пояси, пасини, стрічки, сумки тощо. Вироблена цілісна система художнього рішення кожного з них. Вони відрізняються за типом і структурою тканин (техніка ткання, щільність будови, фактура). Усі ці вироби мають чітку, притаманну їм орнаментально-композиційну будову: центральне поле, кайма, шахове, сітчасте, стрічкове розміщення мотивів; зміст, форма орнаментальних мотивів, колорит.

Художньою образністю виділяються тканини, з яких шили торби, бесаги, тайстри, дзьобенки. Це заснівчасто-клітчасті чорно-білі і багатоколірні тканини, які в різних районах Карпат і Закарпаття мають локальні ознаки. У них гармонійно поєднані фізичні, технологічні властивості та орнаментально-композиційні розв'язання, таким чином утворюється єдина цілісність — мистецький твір.

Типологія виробів інтер'ерного призначення. Функціональна роль тканин інтер'ер-ного призначення визначає характер їхніх художніх особливостей. Виконуючи утилітарно-практичну функцію, вони виступають важливими декоративно-символічними творами в системі синтезу інтер'єру.

Покривала (локальні назви: верети, постілки, плахти) — поширений тип тканин для застеляння ліжок, вкривання тощо. Матеріал: льон, коноплі, вовна, бавовна. Основа переважно лляна або конопляна, а піткання — вовняні, бавовняні нитки. Техніка ткання: просте полотняне переплетення, багаторемізне узорне ткання та перебір-не, часто з допомогою дошки.

За характером орнаментування виділяються покривала поперечно-смугасті — "пасисті", картаті — "в клітку" та узорноткані — "писані". Колір покривал — білий, біло-чорний. Поширені поліхромні тканини. У пасистих ряднах, веретах акцент зроблений на ширині кольорових смуг, ритміці повторень, характері обрамування, заповнення нитками. Художня образність картатих верет залежить від кольорових смуг, ниток в основі та відповідної ширини смуг, які протягуються човником перпендикулярно основі. В узорних тканинах є різні варіанти компону-

вання геометричних мотивів, розеток, ромбів, павучків. Виділяються заснівчасті покривала — з каймою при двох широких кінцях або з одного — підзори.

Наволоки — тип інтер'єрних виробів, виготовлених із спеціально витканих тканин для подушок. Вони переважно прямокутної форми. Матеріал: льон, коноплі, мішані тканини. За характером орнаментування виділяються наволоки з перетканими кольоровими стрічками по всій площині та з орнаментованими смугами (прошвами) на одному або двох вузьких боках. Техніка ткання: просте полотняне, багато-ремізне узорне і килимове, перебір. З кінця XIX ст. набули поширення наволоки, декоровані орнаментальними мотивами доцентричного розташування.

Скатертини — тип інтер'єрних тканин, призначених для накривання столів, скринь. Матеріал: льон, коноплі, бавовна, вовна, сухозлітки тощо. Техніка: просте полотняне переплетення, багато ремізне узорне, перевірне ажурне, килимове тощо.

Давні скатертини — однопілочні, часто шириною 50—80 см, довжиною до 2—3 м. З кінця XIX ст. зазнали поширення обруси з двох пілок (часто змережані), зарубле-ні та з тороками.

За характером орнаментування виділяються: 1) скатертини із суцільним узорним фоном "в кіски", "зубчики", "круги", "тарілки"; 2) скатертини, на вузьких краях яких виткані або вишиті широкі смуги, а на центральній площині позмінно виткані вужчі і ширші кольорові (переважно червоні) стрічки. Наприкінці XIX ст. стали модними скатертини квадратної форми, на кінцях чотирьох боків яких розміщена орнаментальна кайма і в'язані торочки або пришите ручнов'язане чи фабричного виготовлення мереживо.

Рушники — тип тканин інтер'ерного, обрядового призначення. Матеріал: льон, коноплі, бавовна, вовна, гарус, заполоч, сухозлітки, шовк. Техніка: просте полотняне, перебірне, багаторемізне узорне килимове ткання, мереживо. За призначенням рушники поділяються на хатні ("кілкові", "на сволоки", "на жердки", на ікони — "божники", "зав'ески"), весільні — для молодих; "плечові" — для обв'язування сватів; подарункові — на "подарунки". Тому й розміри рушників коливалися. Наприклад, закарпатські рушники "на жердки" невеликі (45x65 см); а житомирські "зав'ески", чернігівські перевірні рушники довжиною до 6 м.

В окрему групу об'єднують рушники білі, біло-червоні, кумачеві, поліхромні з поперечними орнаментованими смугами; рушники з вертикально видовженими до центральної площини антропоморфними мотивами дерева життя, вазона; заснівчасті — рушники Полісся, картаті — з Поділля; кролевецькі рушники Сумщини тощо.

Кожен із типів тканин одягового та інтер'єрного призначення має численні локаль-

КИЛИМАРСТВО

Килимарство — виготовлення килимів, а також килимових виробів (гобеленів, доріжок, килимових покриттів) ручним або машинним способом. Важливе значення мають добір якісної сировини (волокон), відповідна підготовка пряжі, прядіння ниток, їх фарбування, техніка ткання, принципи орнаментально-композиційного розв'язання і кінцева обробка виробів: зарублення, в'язання тороків, вирівнювання, вичісування.

Технологічні особливості. Основна сировина для килимових виробів: вовна, льон, коноплі, бавовна; штучні волокна: лавсан, штапель, найлон, їх виготовляють на вертикальному або горизонтальному килимарських верстатах.

Є різні техніки ручного ткання килимових виробів, що впливає передусім на зовнішній вигляд поверхні. Залежно від техніки виконання виділяються килимові вироби з гладкою поверхнею і двобічним орнаментом, тобто безворсові, з рельєфно виступаючими над основою нитками — ворсові, комбіновані і гобеленні.

Безворсові килими ручного виготовлення тчуть так званим килимовим закладним і гребінчастим тканням. Килимове закладне ткання поширене в усіх районах України і має локальні назви: "забирання" (на Східному Поділлі), "овивання" (на Західному Поділлі, Покутті), "рахункове" (звідси назва "рахункові килими"), "лічильне" (на Волині) тощо. Воно здійснюється переплетенням двох систем ниток: основи (переважно лляних або бавовняних природного кольору) і піткання вовняних ниток, пофарбованих у різні кольори або природного кольору. При цьому нитки основи переплітають кольорові нитки піткання не за всією шириною виробу, а відповідні частини задуманого візерунку і поля. Нитки піткання щільно або рідко ("у віконця") перевиваються на спільній межевій нитці основи, що з'єднує дві кольорові площини — візерунок і поле. Таке килимове ткання називають "за межевою ниткою". Воно буває суцільним, щільним і розрідженим, ажурним. У ньому сполучення фону з орнаментом має прямолінійні контури — "на пряму нитку". Для того, щоб килим був зі скісно спрямованими зубчастими мотивами, кольорову нитку піткання перевивають не строго за вертикаллю, а діагональне, на відстані двох-трьох ниток основи. Таке закладне ткання називають "на косу нитку". Часто нитки піткання'не щільно перевиваються з нитками основи, а після того, як човником зроблено два-три ряди (ходи) поля. Тоді на межі сполучення різного кольору площин утворюються наскрізні щілини — вічка (ткання "у вічка").

У виготовленні двобічних безворсових килимів на Полтавщині, Київщині, Чернігівщині та у центральних і південних районах України особливого поширення набула техніка гребінчастого ткання ("кругляння" або "вільної нитки"). Спочатку тчуть орнаментальні мотиви, а пізніше поле. Нитки піткання збиваються для щільності молоточком "гребінкою". Цією технікою ткалі вільно заокруглюють радумані рослинні мотиви, а на тлі довільно окреслюють хвилясті лінії. Бо ж піткання того чи іншого кольору переплітається з основою не рівними горизонтальними рядами, як у так званих рахункових килимах, а йде в різних напрямках, згідно з контурами візерунків, що окреслюються вільними заокругленими площинами як мазки на живописному полотні. Такою технікою виткані класичні українські "квіткові" килими. Крім безворсових одношарових двобічних килимів на Україні здавна виготовляли ворсові килимові вироби. Це багатошарова тканина з основою полотняного переплетення ниток і ворсових, що виступають над нею. Використовуються три системи ниток: основи, піткання та ворсової нитки. Переплетенням ниток основи і піткання утворюють каркасне полотно. Ворсові кольорові нитки різної довжини спеціальними вузлами щільно прив'язують до ниток основи, прибивають нитки підкання, окреслюючи відповідний малюнок або об'ємно-рельєфні акценти. Є різні варіанти в'язання вузлів: густих, туго збитих; розріджених; зрізання ворсу над основою, його розпушення тощо.

На Україні найдавніші ворсові килими відомі з XVI ст.— коци з Харківщини, Київщини, Чернігівщини. У 60-х роках XX ст. виготовлення ворсових килимів поширилося у ткацьких артілях: на фабриках в усіх областях України.

До ворсових виробів належить унікальний вид художніх тканин — ліжники (локальні назви: джерги, коци, наліжники, присідки тощо). Це грубі вовняні вироби з рельєфною поверхнею, двостороннім ворсом довжиною 5—7 см. Техніка їхнього виготовлення: просте полотняне переплетення. Виготовляються спеціальні нитки для поробку — легко, нерівномірно скручені пучки вовни діаметром до 1 см. Це сприяв розпушенню поробкової нитки, утворенню двостороннього ворсу на поверхні тканини. Щоб ліжник мав довгий ворс, менше скачувався, вовну для поробку брали кращої якості, з довгими твердими волокнами. На основу підготовляли міцні, дещо тонші вовняні нитки. Наприкінці XIX — на початку XX ст. для основи почали використовувати міцніші конопляні, лляні і бавовняні нитки. Карпатські ліжники спеціально звалюють у валилі. Під дією води ліжники, подібно до сукна, щільно збиваються, а на поверхні утворюється ворс. На Полтавщині, Чернігівщині, Київщині, Херсонщині ліжники дещо тонші за своєю структурою, їх не звалюють у воді, вони мають коротші ворсові нитки. Техніка полотняного переплетення в них тугіша, щільніша порівняно з карпатськими ліжниками.

Loading...

 
 

Цікаве