WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаКультурологія, Етика, Естетика → Архітектурна та образотворчомистецька спадщина Античності - Курсова робота

Архітектурна та образотворчомистецька спадщина Античності - Курсова робота

Одним з найцікавіших пантікапейських склепів, у якому поєднуються сюжетні композиції з розписами квіткового та інкрустаційного стилів, є Стасовський склеп (названий ім'ям його дослідника – російського мистецтвознавця В.В.Стасова). Склеп збудовано в II ст. до н.е., його стіни, очевидно, розписувало кілька художників, про що свідчить різна манера письма; відчувається, що вони мали добрий смак і були обізнані з анатомією. Особливу увагу привертає зображення майстерні живописця на внутрішніх стінках кам'яного саркофага з Пантікапея, в якому, певно був похований сам художник. Майстер сидить перед мольбертом, на коліні в нього лежить відкритий ящик з фарбами. Художника показано в процесі роботи. По стінах розвішані портрети в квадратних і круглих рамках. Це поки що єдине в Північному Причорномор'ї свідчення про існування станкового портретного живопису.

Творча самостійність і своєрідність боспорських художників виявилася в стилістичних особливостях, недовершеності й умовності картин, навіть у примітивності деяких з них, а також тематичному розмаїтті. Боспорський живописний канон існував протягом кількох століть, не виходячи власне за межі держави у Північному Причорномор'ї за винятком Неаполя Скіфського. Він був органічно пов'язаний з внутрішнім простором поховальних споруд. Розпис внутрішніх стін і склепінь залежав від уподобань померлого, його близьких, а також художника, якому замовляли розпис. Розташування сцен у склепах залежало не лише від встановлених правил, а й від особливостей архітектури, релігійних уявлень похованого, роду занять, соціального стану тощо. Яскраві кольори, обличчя людей з великими очима в різноетнічних костюмах, не завжди правильні пропорції фігур свідчать про недовершеність майстерності боспорських художників, викликану, можливо, значною віддаленістю Боспору від основних культурних центрів Еллади.

Упродовж I – II ст. до н.е. лише у Пантікапеї було вироблено живописний стиль, який повністю узгоджувався з релігійними віруваннями і уявленнями про потойбічне життя боспорців і тому став особливо популярним.

Одним з видів монументального живопису була мозаїка – візерунки і картини, викладені з дрібних кольорових камінців різноманітної фори, укріплених на розчині вапна з піском. Починаючи з III ст. до н.е. мозаїкою в причорноморських античних містах оздоблювали підлоги парадних приміщень будинків і громадських споруд. Найкращі мозаїки знайдено в Ольвії та Херсонесі. У будинку II – III ст. до н.е. відкритому в 1902 – 1903 роках в Ольвії, виявлено мозаїчну підлогу, викладену з білої, синьої, буро-червоної, і жовтої річкової ріні. В центрі підлоги окреслено коло, в якому зображення не збереглося. Коло вписане у квадрат, у кутах якого вміщено пальметки. Вздовж сторін квадрата йдуть два паралельні фризи – рамки. У внутрішньому фризі зображено тварин, зовнішній оздоблено зображенням морських хвиль.

В іншому тогочасному багатому будинку, відкритому в нижній частині Ольвії в 1909 – 1910 роках, підлогу одного з приміщень оздоблювала мозаїка у вигляді килима, основну площу якого становила сітка з ромбів з хрестиками в середині. Зовні облямовано каймою, що складається з трьох паралельних смуг заповнених плетінкою, меандром та хвилеподібним орнаментом.

Чудову мозаїку III – II ст. до н.е. відкрито 1937 року в Херсонесі, в лазні одного з багатих будинків. Підлогу лазні оздоблено мозаїкою з морських камінців білого, жовтого, темно-синього, червоного і зеленого кольорів. Центральне поле зайняте зображенням двох жінок, що миються. По краях композиції – рослинний орнамент.

2.2 СКУЛЬПТУРА

У містах Північного Причорномор'я збереглося чимало різноманітних пам'яток скульптури, які прикрашали теменоси, акрополі та майдани, житлові будинки, некрополі. В архаїчний час найвідомішими були самоська і мілетська школи. (найбільшу кількість мілетської скульптури знайдено в Ольвії). Після падіння Мілета у 494р. набули поширення пам'ятки афінських скульпторів. Серед них відомі твори таких знаменитих майстрів, як Фідій та його учнів Каламіда, Мирона, Праксителя.

Широко розповсюдженою була мала глиняна скульптура, фігурки із бронзи, дерева, гіпсу. Інколи вони зображувалися у русі і майже завжди розфарбовувались. Багато імпортних та місцевих терекот знайдено у всіх північно-причорноморських регіонах. Для теракот VI ст. до н.е. характерні ті ж риси, що і для архаїчних теракотових статуеток Греції: фронтальне зображення фігур, деяка застиглість образів, мигдалеподібні очі і при підняті кутики губ. Глиняні статуетки V – IV ст. до н.е. мають більш гармонійну форму, їх образи спокійні і звеличені. В теракотах III – I ст. до н.е. добре зображається рух, складні повороти фігур. Оскільки глиняні статуетки наслідували або були копіями мармурових статуй, вони нерідко дають уявлення про славетні пам'ятники, які згадують давні автори. Великі скульптури з глини трапляються дуже рідко.

За функціонально-тематичним призначенням вся скульптура поділяється на чотири підгрупи: сакральну, надтрунну, портретну і декоративну. У різні періоди розвитку міст сакральна скульптура мала власну тематику і своєрідні стилістичні риси.

У VI ст. до н.е. лише в Ольвії знайдено найбільше пам'яток привізної та місцевої скульптури. Серед них образ куроса або Аполлона, був найпоширенішим. Усі куроси з Ольвії представляли статуарний, широко розповсюджений у Середземномор'ї тип строго фронтальної фігури юнака з ідеалізованим обличчям. Ольвійські майстри не володіли високим професіоналізмом і, певно, недостатньо знали анатомію людини, хоча були знайомі із загальними принципами створення людської фігури.

У V – IV ст. до н.е. стає домінуючим імпорт скульптури з Афін. Хід розвитку грецької пластики визначала творчість Фідія, Скопаса, Праксителя, Лісіппа. До школи Фідія належить мармурова голова Зевса з Ольвії, цікавою є ольвійська статуетка Афіни III ст. до н.е. – копія з відомої елліністичної копії статуї Афіни Партенос Фідія у вільному відтворенні [9;С.484].

Твори, що можна віднести до школи Скопаса, є поліхромна мармурова голова Геракла з Пантікапея, голова Кібели і юнака з Херсонеса та голова Зевса Сотера з Ольвії. За стилістичними ознаками школі Праксителя близькі мармурові статуї Доніса і музи IV ст. до н.е. з Пантікапея і Ольвії. Однак найпоширенішими були мармурові та теракотові копії Афродіти цього майстра.

Із заснуванням елліністичних держав, де були організовані нові скульптурні школи, Афіни відходять на задній план. Серед скульптури останньої чверті IV – II ст. до н.е. вирізняються сакральні статуї і статуетки олександрійської, пергамської, родоської шкіл. До олександрійської школи елліністичного часу, що продовжувала традиції грецького мистецтва IV ст. до н.е. і створювала нові, належать мармурові голови Гігієї з Пантікапея, Асклепія, Ерота та комплекс скульптур (голова юнака, торс юнака і Гермафродита, невеличка статуя Аполлона) з Ольвії.

Найчисленнішими культовими пам'ятками є невеликі статуетки і рельєфи, що зображують Артеміду, Афіну, Кібелу, Діоніса. Більшість цих творів походить із західнопонтійських міст і, оскільки вони користувалися масовим попитом, виготовлялись цілими серіями і тому не мали особливих художніх якостей. Їм притаманний узагальнено-схематизований показ релігійно-міфологічної сцени або окремого образу, де основна увага надавалася ідейному змісту. Відсутність пластичної виразності фігури людини пояснюється, певно, як масовим виробництвом, так і взагалі поступовим занепадом культури.

Північнопричорноморські скульптори дуже рідко виготовляли монументальні сакральні пам'ятники.

В елліністичний час в Ольвії існувала майстерня, де виготовлялись невеликі мотивні рельєфи і статуетки з вапняку, рідше з мармуру. Для них характерне умовне моделювання фігур, непропорційність, недбала обробка каменю. Чудовою пам'яткою місцевого ольвійського мистецтва є мармурова плита III ст. до н.е. з рельєфним зображенням сцени трапези і п'яти бородатих чоловіків біля олтаря. Кожна фігура наділена індивідуальними рисами. Цікаво, що майже всі скульптури ольвійських майстрів мали одну й ту ж хибу: одна рука була більша за другу; риси обличчя найчастіше перебільшено асиметричні.

На відміну від сакральної надтрунна скульптура у всіх містах переважно виготовлялася на місці. Лише найзаможніші громадяни могли замовити для своїх близьких стели у відомих майстернях Еллади. До найраніших належить фрагмент мармурового рельєфу із зображенням голови юнака в профіль (друга чверть VI ст. до н.е.) з Ольвії. Його виконано у художній манері архаїчного часу: риси обличчя ідеалізовані, зачіска декорована у вигляді дрібних квадратиків.

Loading...

 
 

Цікаве