WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаКультурологія, Етика, Естетика → Архітектурна та образотворчомистецька спадщина Античності - Курсова робота

Архітектурна та образотворчомистецька спадщина Античності - Курсова робота

Найвищий розвиток архітектурно-будівельної діяльності у північно причорноморських містах припадає переважно на кінець IV – III ст. до н.е., після чого настає поступовий занепад який триває майже до I ст. н.е., коли північно причорноморські міста потрапляють під сферу впливу Давнього Риму.

1.2 АРХІТЕКТУРА ГРЕКО-РИМСЬКОГО ПЕРІОДУ

В цьому періоді між окремими етапами розвитку архітектури не простежуються значні відмінності, як це було у попередньому. Це може бути зумовлено недостатньою кількістю фактів стосовно перших століть нової ери. На першому етапі(друга половина I ст. до н.е. – I ст. н.е.) будівельна діяльність активізується: з'являються нові поселення, відбудовуються та перебудовуються старі центри(Танаїс, Ольвія), зводяться нові споруди культового та громадського призначення, а також фортечні споруди. На другому етапі (II – перша половина III ст. н.е.) спостерігається найвищий для перших сторіч нової ери розквіт будівельної діяльності; на третьому(від середини III по 70-ті роки IV ст. до н. е.) – будівництво поступово занепадає. Після 70-х років будівництво продовжується лише у Херсонесі та нижньому місті Пантікапея, але вже під Візантійським впливом. У галузі містобудування новою особливістю у перші сторіччя нашої ери стало будівництво цитаделей (наприклад у таких містах як Херсонес, Ольвія, Тіра). Судячи з Ольвії, міста мали господарські передмістя, де безсистемно розміщувалися складські будівлі, виноробні, гончарні печі, загони для худоби тощо [10;С.137]. Частина старих міст продовжує активно розвиватись, наприклад, Пантікапей, площа якого досягає 100м2; зросла й територія Херсонеса. Інші поступово занепадають: Калос Лімен, Керкінітіда, зменшується територія Ольвії. Відсутні дані щодо існування тут форумів і терм, багатоповерхових пишних будинків і садиб, великих храмів та мавзолеїв типових для римської архітектури. Нижчим стає також рівень благоустрою міст.

Перші сторіччя нової ери стали часом розквіту будівництва оборонних споруд як у містах, так і поселеннях. Новою стала поява наприкінці елліністичного часу великих веж для розміщення кидальних пристроїв, збільшується товщина стін, що іноді сягає 6м (фортеця Ілурат). Новою категорією споруд, пов'язаною із римською традицією у Північному Причорномор'ї, стали терми, відкриті у Херсонесі, Хараксі, Пантікапеї. Однак своїми розмірами, кількістю приміщень, багатством та пишністю декору їх не можна порівняти з величними термами Римської імперії. Назвемо такі культові споруди як храми, присвячені Зевсу, Ахіллу, Матері богів; святилища – Зевса, Ізіди, Асклепія, Посейдона в Ольвії, Афродіти та богині Діви у Херсонесі, Ареса у Пантікапеї тощо. За розмірами і типами храми перших сторіч нової ери майже нічим не відрізняються від більш ранніх. Відміна полягала переважно у використанні поряд з іонічним та дорійським ордерами коринфського.

Отже, в архітектурі ордерних споруд у перші сторіччя нової ери виявилися три стильові напрями: продовження еллінських традицій, розвиток тенденцій римської школи, певна варваризація форм.

Найкраще досліджені житлові будівлі античних міст Північного Причорномор'я. Якихось значних принципових змін стосовно попереднього періоду не виявлено. Поширюються однокамерні і житлові будинки, які не мали внутрішнього подвір'я, а на поселеннях – будинки послідовно-ієрархічного планування. У цілому римський вплив у будівництві жител виявився лише в елементах розпису, використанні мармурових облицювальних плиток, у появі схематизованого тосканського ордера, а також коринфського ордера. Збільшується декоративна пишність інтер'єрів окремих кімнат.

У цей період не зазнали принципових змін і поховальні споруди. .Поряд із звичайними(ґрунтовими) могильниками, зводяться курганні. Але таких монументальних споруд, як Золотий або Царський на Боспорі, вже не зводилися. Замість склепів з уступчастим склепінням поширилися споруди із напівциліндричним склепінням. Як і раніше склепи складалися з дромосу, поховальної камери та передпокою. Найцікавіші з них відкриті в Ольвії: склепи Євресібія та Арети і "Зевсового" кургану II ст. н. е.

Таким чином, архітектура античних причорноморських держав у цей період базувалася переважно на надбаннях еллінської архітектури попередніх часів. Вплив римських традицій був загалом незначним і виявися в другорядних особливостях архітектури. Тому її не можна вважати одним із провінційних варіантів римської школи. Це було досить яскравим і самобутнім явищем, що сформувалося на грунті місцевої грецької архітектурної традиції.

Поряд з місцевою еллінською традицією у Північному Причорномор'ї приблизно з IV ст. до н. е. виникає і починає розвиватися змішаний греко-варварський стиль. Суть його полягає у варваризації місцевих античних традицій, у пристосуванні їх для потреб і умов життя місцевих племен. Греко-варварська традиція пов'язувалася переважно із скіфськими, а у перші століття нової ери із сарматськими, а потім черняхівськими племенами. У першому періоді найвиразніше вона виявилася на нижньодніпровських городищах, у Неаполі Скіфському та у Західному Криму. Греко-варварська традиція виявилася в містобудуванні, оборонній архітектурі, конструкціях та декорі, але особливо яскраво – у домобудівництві.

Одним з найцікавіших явищ у греко-варварській традиції є житла мегаронного типу, відкриті на ряді поселень. За планувальним типом вони були близькими до прямокутних античних антових храмів, що призначались для проживання в них досить широкого соціального спектру мешканців.

Про більш-менш чітке виділення змішаної греко-варварської традиції можна говорити починаючи з IV cт. до н. е.

Розділ II

ОБРАЗОТВОРЧЕ МИСТЕСТЕЦТВО

2.1 ЖИВОПИС

Провідне місце в розвитку образотворчого мистецтва в Північному Причорномор'ї належало живопису, зокрема – яку широко використовували для оздоблення житлових будинків, громадських споруд і гробниць. Живопис був безпосередньо пов'язаний з архітектурою і найчастіше мав декоративний характер.

Фресковий живопис починають застосовувати в Причорномор'ї з IV ст. до н.е., найбільшого поширення він набуває на Боспорі, де існує протягом тривалого часу – близько семи-восьми століть. Найбільша кількість пам'яток живопису збереглася в боспорських склепах перших століть нової ери [15;С.258 ]. Фрески у поховальних спорудах не зазнавали таких великих руйнувань під час нападу ворогів, як житлові та громадські будівлі. В основному розпис стін виконувався фрескою по штукатурці, але було поширене нанесення акварельних або воскових фарб безпосередньо на вичищену поверхню кам'яної плити. У Північному Причорномор'ї не відомо жодного імені художника. Якщо вони і підписували свої твори, то їхні імена не дійшли до нашого часу.

У розписах домінував, щонайменше до II ст. до н.е., так званий структурний стиль (імітував структуру кам'яної кладки стіни). Залишки тинку житлових будинків із розписом у структурному стилі знайдені, зокрема в Ольвії, Пантікапеї, Фанагорії. З кінця II ст. до н.е. над структурним розписом починають розміщувати сюжетні сцени. Наприклад, сцена бою пігмеїв з лелеками в склепі Анфестерія, що розташований на схилі Мітрідатового пагорба у Пантікапеї.

В елліністичний час у монументальному живописі використовувалась майже вся палітра основних кольорів, за винятком зеленого. Усі ці розписи за своїм стилем наслідували грецькі чи малоазійські традиції елліністичного та більш ранніх часів. В їх сюжетах крім грецької типової міфологічної обрядової тематики починають поступово з'являтися сюжети з життя племен оточуючого світу. Починаючи з I ст. до н.е., набув великого поширення квітковий, а з II ст. до н.е. інкрустаційний стилі. Найтиповішими пам'ятками квіткового стилю є склепи Деметри та Сорака у Керчі, тут же відкриті склепи інкрустаційного стилю. Усім боспорським зображенням бракувало ілюзорності, перспективи та вишуканості, характерних для римських розписів. Відрізнялися вони й сюжетно. Тобто є всі підстави вважати, що ці розписи виконувалися боспорськими майстрами.

Найраніший у Північному Причорномор'ї розпис склепу Велика Близниця датується серединою IV ст. до н.е. Фронтальна поза і величавий вигляд богині Кори добре продумані художником. Густе хвилясте волосся, високий лоб, повні щоки. Очі великі, майже круглі, широко відкриті і підняті вгору. Руки з обох боків симетрично підняті до голови. Вона ніби-то піднімається з-під землі навесні. Богиня мала уособлювати собою безсмертя людини і природи, їх єдність. Це поки що єдиний твір такого стилю.

У композиційному відношенні голова Кори нагадує зображення голови її матері Демери з пантікапейського склепу I ст. н.е. теж в центрі склепіння. Однак не слід вбачати в цьому традиційність, бо між цими творами значний проміжок часу. Склеп Деметри був відкритий у 1895р. Зображені тут сцени відтворюють міф про викрадення Кори – дочки Деметри – богом підземного царства Плутоном. Серед усіх розписів цього склепу виділяється голова Деметри. Вона написана в медальйоні на сірувато-зеленому тлі. Обличчя зосереджене, навіть суворе, великі очі сповнені суму.

Loading...

 
 

Цікаве