WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаКультурологія, Етика, Естетика → Українська культура кінця XVIII ст.–початку ХХ ст. - Курсова робота

Українська культура кінця XVIII ст.–початку ХХ ст. - Курсова робота

Ідеї Т.Г. Шевченка розвивав публіцист, вчений і громадський діяч М.П. Драгоманов (1841 – 1895 рр.). Історична заслуга М.П. Драгоманова полягає в тому, що він став на захист духовності українського народу, виступив проти денаціоналізації, проти заборони царськими указами народної мови. М.П. Драгоманов увійшов в історію культури українського народу як видатний фольклорист. Йому належать наукові праці з історії, фольклору та етнографії: "Історичні пісні малоруського народу" (1874 – 1875 рр.), "Малоруські народні перекази і оповідання" (1876 р.) та ін.

В 60-х рр. XIX ст. "Артистичне товариство" в Єлисаветграді вперше на Україні поставило п'єсу Т. Шевченка "Назар Стодоля", а в 70-х рр. оперу С.Гулака-Артемовського "Запорожець за Дунаєм". В Києві діяв аматорський театр, де починали свою творчість композитор М. Лисенко (1842 – 1912 рр.) та драматург М. Старицький (1840 – 1904 рр.). У 1882 р. в Єлисаветграді при активній участі М. Кропивницького (1840 – 1910 рр.) був створений професійний театр. До провідної трупи увійшли відомі зірки української сцени М. Садовський (справжнє прізвище Тобілевич, 1856 – 1933 рр.), П. Саксаганський (справжнє прізвище Тобілевич, брат М. Садовського, 1859 – 1930 рр.), М. Заньковецька (справжнє прізвище Адасовська, 1854 – 1934 рр.). Театр з великим успіхом виступав у Києві, Чернігові, Полтаві, Харкові.

Слухачів кращих оперних сцен Європи та Америки вражали своїм талантом співачки сестри Крушельницькі (Ганна, 1887 – 1965 рр.; Соломія, 1872 – 1952 рр.).

Серед архітектурних споруд цього періоду виділяються своєю мистецькою цінністю оперні театри в Одесі (1884 – 1887 рр.), Києві (1897 – 1901 рр.) та Львові (1897 – 1900 рр.), Львівський політехнічний інститут (1873 – 1877 рр.).

Основоположниками національної реалістичної школи в галузі скульптури були Л. Позен (1849 – 1921 рр.) та П. Забіла (1830 – 1917 рр.). Перший з великим успіхом працював у жанрі скульптури малих форм ("Кобзар", "Шинкар", "Переселенці"), другий – в жанрі скульптурного портрета (мармуровий портрет Т.Г. Шевченка, пам'ятник М.В. Гоголю в Ніжині). Серед монументальних творів слід назвати пам'ятник Б. Хмельницькому у Києві (скульптор М. Микешин, 1879 – 1888 рр.).

В образотворчому мистецтві України утверджується реалістичний напрям, що найбільш яскраво виявилося у жанрі пейзажу. Серед українських пейзажистів виділяються В. Орловський, П. Левченко. Найбільш відомим був художник С. Васильківський (1854 – 1917 рр.). Його пейзажі "Козача левада" (1893 р.), "Дніпровські плавні" (1896 р.) є справжніми шедеврами мистецтва.

Ідеєю національного відродження була пройнята музика тієї доби. Була створена перша українська національна опера "Запорожець за Дунаєм" (1862 р.), музику до якої написав композитор С. Гулак-Артемовський (1813 – 1873 рр.). С. Гулак-Артемовський – український композитор, оперний співак, драматург. Навчався в Київській духовній семінарії. Він був кращим співаком хору семінарії, з 1838 р. співав у Придворній капелі. На сюжети з українського життя композитор написав твори: "Українське весілля", "Ніч на передодні Івана Купала".

Великий внесок у розвиток національної музики, популяризацію української народної пісні зробили композитори П. Сокальський (1832 – 1887 рр.) – опери "Мазепа", "Майська ніч"; М. Аркас (1852 – 1909 рр.) – опера "Катерина".

Світову славу українській музичній культурі приніс талановитий композитор, піаніст, диригент, педагог та громадський діяч М.В. Лисенко. Широко відомими стали його опери "Наталка Полтавка", "Різдвяна ніч", "Тарас Бульба", дитячі опери "Коза-дереза", "Пан Коцький", романси на слова Івана Франка, Лесі Українки.

Талановитими продовжувачами творчих заповітів М. Лисенка були композитори К. Стеценко, М. Леонтович, С. Людкевич.

Модерністський період

На третьому етапі свого генезису український національно-культурний рух проникає у середовище народних мас. Він триває аж до початку першої світової війни.

Національно-культурне відродження у Галичині

Національне відродження, що розпочалося на Лівобережній Україні, мало значний вплив на пробудження національної свідомості у Галичині, яка перебувала у складі Австрійської імперії.

Важливу культурно-просвітницьку місію в Галичині виконували духовні навчальні заклади: Греко-католицька духовна семінарія у Львові та Дяко-вчительський інститут в Перемишлі. З ініціативи галицьких митрополитів та єпископів П.Білянського, А.Ангеловича, М.Левицького та інших духовних діячів при церквах Галичини були відкриті парафіальні школи, які поширювали серед народу освіту, пропагували досягнення української культури.

Яскраву сторінку в національно-культурне та духовне відродження українського народу вписав І.Я.Франко (1856 – 1916 рр.) – видатний український письменник, філософ, історик, економіст, мовознавець, фольклорист та етнограф, визначний громадський та культурний діяч. І.Франко продовжив традиції своїх попередників, зокрема Т.Шевченка, на ниві духовної культури, вніс вагомий вклад у розвиток національної і соціальної свідомості українського народу.

Творчий талант І.Франка як письменника виявився в ряді його оповідань та повістей, де реалістично відображено життя робітників та селян Галичини: "На роботі", "Навернений грішник", "Борислав сміється", "Захар Беркут" та ін.

В історії української літератури І.Франко займає одне з провідних місць як видатний поет. Велике народне визнання принесли йому поетичні збірки: "З вершин і низин", "Давнє і нове", "Зів'яле листя" та ін.

У 1877 – 1882 рр. І.Франко написав визначні твори політичної лірики – "Вічний революціонер", "Каменярі", "Товаришам із тюрми", в яких чітко прозвучав заклик до оновлення світу на засадах гуманізму і справедливості.

І.Франко – найбільший в українській літературі перекладач з усіх європейських мов. І.Франко збирав і глибоко вивчав народну творчість.

Поряд з іменами Т.Г.Шевченка та І.Я.Франка слід назвати М.С.Грушевського (1866 – 1934 рр.) – видатну постать української духовної культури. Він є автором понад двох тисяч наукових праць у галузі вітчизняної історії та літературознавства. Понад 15 років М.С.Грушевський очолював Наукове товариство ім. Т.Г.Шевченка, яке після реорганізації (1892 р.) фактично виконувало функції Академії наук. Товариство об'єднало майже всіх провідних східно- і західноукраїнських, а також багатьох європейських вчених. Поруч з М.С.Грушевським плідно працювали А.Кримський, В.Гнатюк, І.Франко, М.Павлик, Ф.Вовк.

Loading...

 
 

Цікаве