WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаКультурологія, Етика, Естетика → Українська культура кінця XVIII ст.–початку ХХ ст. - Курсова робота

Українська культура кінця XVIII ст.–початку ХХ ст. - Курсова робота

Українська культура кінця XVIII ст. – початку ХХ ст.

Національно-культурне відродження

Один з представників нової української історіографії І. Лисяк-Рудницький вважає, що процес українського національно-культурного відродження тривав 130 років – від кінця козацької держави до першої світової війни. Усю добу національно-культурного відродження на Україні кінця XVIII ст. – почату ХХ ст. він ділить на три основні періоди: перший – дворянський (1780 – 1840 рр.); другий – народницький (1840 – 1880 рр.); третій – модерністський (1890 – 1914 рр.).

Дворянський період

Перший період пов'язаний з культурно-просвітницькою діяльністю дворянства козацького походження на Лівобережжі та польсько-українського шляхетства на Правобережжі. В цей час у середовищі освіченого українського дворянства пробуджується інтерес до історичного минулого свого народу, його побуту, звичаїв, обрядів. З'являються праці: "Історія Малої Росії" (1822 р.) Д. Бантиша-Каменського; "Короткий літопис Малої Росії з 1506 по 1770 рік" (1777 р.) Василя Рубана; "Короткий опис Малоросії з 1734 до 1776 рр." Олександра Безбородька; "Опис весільних українських простонародних обрядів" (1777 р.) Григорія Калиновського; збірка "Українські народні пісні" (1834 р.) Михайла Максимовича.

Національне відродження в галузі літератури пов'язане з творчістю Котляревського (1760 – 1838 рр.), автора поеми "Енеїда" – першого твору нової української літератури, написаного народною мовою.

Основоположником художньої прози нової української літератури був Г.Ф. Квітка-Основ'яненко (1778 – 1843 рр.), автор творів: "Маруся", "Сердешна Оксана", "Сватання на Гончарівці" та інші.

Важливим культурним осередком, навколо якого об'єднувалися літератори-романтики, був Харківський університет. Чільне місце серед них належало М. І. Костомарову (1817 – 1885 рр.) – автору фундаментальних праць з історії України періоду козаччини та визвольної боротьби, а також історичних драм і повістей ("Сава Чалий", "Переяславська ніч", "Чернігівка" та інші).

Підвалини українського професійного театру були закладені в Харкові та Полтаві – важливих на той час центрах театрального життя України. В 1808 році після тривалої перерви поновлюється робота Харківського театру, директором, режисером і актором якого у 1812 році став Г.Ф. Квітка-Основ'яненко. На чолі Полтавського театру стояв І. П. Котляревський, з ініціативи якого актор М. С. Щепкін був викуплений з кріпацької неволі.

Архітектурне мистецтво України цієї доби звільнялося від чужих впливів і продовжувало стверджувати свою самобутність. В архітектурних спорудах панівні позиції займав класичний стиль. На початку ХІХ ст. на його зміну прийшов новий стильовий напрям – ампір. Однак він повинен був поступитися українським будівничим традиціям при забудові малих будинків, галерей, ґанків, які набирали своєрідних український прикмет.

Найбільш талановиті скульптори, що вийшли з українського середовища, прославили себе на ниві російського мистецтва. Серед них І.П. Мартос (1754 – 1835 рр.) родом з Ічні, тепер Чернігівська область, який став професором, а згодом ректором Петербурзької Академії Мистецтв. За півсторіччя своєї мистецької діяльності він створив чимало талановитих скульптурних робіт у бронзі та мармурі, серед них пам'ятники – Мініну і Пожарському у Москві (1804 – 1818 рр.), А. Рішельє в Одесі (1823 – 1828 рр.).

У 1853 р. в м. Києві, на мальовничому березі Дніпра, за проектом скульптора В.І. Демут-Малиновського та архітектора К.Тона був споруджений пам'ятник князю Володимиру Великому. Виконав його відомий російський майстер німецького походження П.К. Клодт(1805 – 1867 рр.).

Важливий внесок у розвиток українського образотворчого мистецтва зробили Т.Г. Шевченко (1814 – 1861 рр.) та його послідовники Л.М. Жемчужников (1828 – 1912 рр.) і К.О. Трутовський (1826 – 1893 рр.).

Т.Г. Шевченко був одним із найвидатніших майстрів українського образотворчого мистецтва. Він досконало володів технікою акварелі, олії, рисунка олівцем і пером. Т.Г. Шевченко є автором понад однієї тисячі творів образотворчого мистецтва. Нажаль, не збереглося понад 165 його творів, у тому числі монументально-декоративні розписи та скульптури.

Т.Г.Шевченко, як художник-реаліст, одним із перших правдиво змалював життя і побут селянства ("На пасіці" – 1843 р., "Селянська родина" – 1843 р.). Його славетна "Катерина" (1842 р.) написана подібно до народних картин, де кожен елемент зображення є символом. Центральна постать картини уособлює Україну, дуб – її силу та непокору.

Одним із провідних жанрів мистецької творчості Т.Г.Шевченка був портрет. У цьому жанрі художник створив понад 130 робіт.

На першу половину XIX ст. припадає зародження української національної музики. Виходять у світ перші збірки народних пісень – "Українські мелодії" (1831 р.) М. Маркевича, "Голоси українських пісень" М. Максимовича (1834 р.).

Народницький період

Другий період бере свій початок від виступу на суспільно-політичній арені у 40-х рр. Т.Г.Шевченка й триває до кінця 80-х рр. XIX ст. На даному етапі провідне місце у суспільному житті займає демократична інтелігенція, яка своєю метою ставить "служіння народові".

Навколо Київського університету, відкритого у 1834 р., згуртувалася група молодих романтиків, які проявляли великий інтерес до майбутнього українського народу. В середовищі романтиків особливу роль відіграли професор університету М.Костомаров, письменник, історик і етнограф П.Куліш, етнограф П.Маркович.

У грудні 1845 р. вони заснували політичну таємну організацію – "Кирило-Мифодієвське братство". У квітні 1846 р. до товариства увійшов Т.Г.Шевченко. На думку членів товариства всі слов'янські народи мають право вільно розвивати свою культуру, вони прагнуть утворити слов'янську федерацію, столицею якої має стати Київ. Братство виступало за ліквідацію кріпацтва, поширення освіти. У 1847 р. товариство було розгромлено, а його члени заарештовані.

Молода українська інтелігенція наприкінці 50-х – на початку 60-х рр. створює свої товариства – так звані громади, головним завданням яких було поширення освіти (створювали школи з українською мовою навчання, видавали підручники української мови). Перша громада була створена у Києві (входили: М. Драгоманов, П. Чубинський, М. Старицький, Т. Рильський, О. Кониський та ін.). Потім такі громади виникли у Харкові, Полтаві, Чернігові, Одесі.

Українська національна ідея особливо виразно прозвучала у творчості Т.Г. Шевченка та М.П. Драгоманова.

Великий український поет Т.Г. Шевченко залишив глибокий слід в історії духовної культури українського народу, реалістично відобразив у своїх творах життя і побут українського народу, висловив його мрії та сподівання ("Кобзар" (1840 р.), поеми "Гайдамаки" (1841 р.), "Тарасова ніч", "Гамалія" та ін.).

Творчість Т.Г.Шевченка мала великий вплив на духовну культуру українського народу, вона увійшла в золотий фонд культури європейської та світової.

Під впливом творчості Т.Г. Шевченка проходила літературна діяльність цілої плеяди відомих українських поетів і прозаїків. На ниві поезії плідно працювали Л. Глібов, С. Руданський, П. Чубинський, П. Куліш та ін. Демократичний напрям української літератури у прозі представляли Марко Вовчок, Панас Мирний, М. Коцюбинський, І. Нечуй-Левицький, І. Франко, Леся Українка. Їх твори залишили глибокий слід у свідомості народу, сприяли формуванню національних і патріотичних почуттів українців.

Loading...

 
 

Цікаве