WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаКультурологія, Етика, Естетика → Експертиза творів скульптури, що становлять художню цінність - Курсова робота

Експертиза творів скульптури, що становлять художню цінність - Курсова робота

Рівненський інститут слов'янознавства

Київського славістичного університету

Контрольна робота

з дисципліни

Основи експертизи культурних цінностей"

на тему:

"Експертиза творів скульптури,

що становлять художню цінність"

Виконав: студент 5 курсу групи ТМС – 51

факультету міжнародних економічних відносин та бізнесу

спеціальності „Товарознавство та експертиза в митній справі"

заочної форми навчання

Перевірив:

Рівне -2008

Види скульптури

Скульптура (від лат. skulptura – різьблення, ліплення, пластика) – вид просторового мистецтва, що розгортається у трьох вимірах.

Основні види скульптури:

- Кругла;

- Рельєф.

Скульптура, що вільно розташовується у просторі й вимагає кругового огляду, називається круглою. Це статуї (сидяча, стояча), скульптурні групи, статуетки, торси, напівфігури, погруддя, бюсти та ін.

Якщо опукле тривимірне скульптурне зображення залишає зв'язок із заднім блоком, воно називається рельєф – плоскісно-скорочене зображення, переважно на площині, що є для нього тлом. Рельєф може бути плоскінним – барельєфом (від фр. bas-relief – низький рельєф), коли зображені фігури, предмети, орнамент піднімаються над площиною тла не більше ніж на половину свого рельєфного об'єму, або горельєфом (від фр. haut-relief – високий рельєф), у якому фігури піднімаються над площиною більш, ніж на половину свого рельєфного об'єму, а іноді й у повному об'ємі.

Існують також рельєф із заглибленим контуром та опуклим моделюванням – койлансгліф, що трапляється в архітектурі Стародавнього Єгипту та увігнутий, заглиблений, тобто зворотній стосовно тла рельєф – контр рельєф, поширений у мистецтві Стародавнього Сходу та в античному різьбленні по каменю.

За своїм призначенням і змістом скульптура ділиться на:

- монументальну;

- танкову.

Монументальна скульптура – один із найдавніших видів скульптури, що мав у первісній культурі культове, а пізніше меморіальне значення. До монументальної скульптури одно- чи багатофігурні пам'ятники, меморіальні ансамблі, монументи на честь видатних людей і подій пам'ятні погруддя, рельєфи. Монументальна скульптура організує як міський простір, так і органічно включається до природного середовища.

Станкова скульптура – твори, які мають самостійний характер, замкнуті у собі композиції, що є переносними й не пов'язаними з конкретним середовищем.

Різновидом скульптури є скульптура малих форм або мала пластика. Це не великі твори, виготовлені з каменю, кістки, металу, скла, кераміки, пластмаси, розраховані на прикрашання особистого побуту. До малої пластики належать жанрові статуетки, настільні портретні зображення, усілякі іграшки. Мала пластика включає як твори круглої скульптури, так і рельєфи: декоративні медальйони, пам'ятні медалі, гліптику.

Скульптурні матеріали

Матеріал; який обирає скульптор для втілення своєї художньої ідеї, має вирішальне значення для досягнення успішного результату. Відомий скульптор С. Т. Коненков сказав: "Багато в чому виразність скульптури заложить від відповідності ідеї матеріалу". I дійсно, від правильного вибору матеріалу залежить досконалість скульптурного твору, скульптурна техніка.

Сучасні скульптурні матеріали настільки різноманітні, що їх важко навіть порахувати, але умовно їх поділяють на:

- м'які матеріали;

- тверді матеріали.

М'які матеріали

Огляд матеріалів скульптури варто починати з м'яких, тому що саме з них за звичай виконуються підготовчі роботи, виготовляються моделі. Цьому етапу передує відтворення задуму скульптора в малюнках, ескізах.

До м'яких матеріалів належать:

- пластилін;

- віск;

- глина;

- гіпс;

- пластмаса.

Пластилін (від лат. plastilina, від гр. plastos – ліпний) – це м'яка маса з порошку глини, воску та барвників, яка використовується скульптором при розробці ескізів майбутніх творів, у навчальному процесі. Пластилін як і глина, – відправний матеріал скульптора, він приваблює тим: що на відміну від глини не сохне, зберігаючи пластичність і щільність. Ці властивості матеріалу зумовили і сферу його використання: найчастіше пластилін використовують саме на підготовчому етапі роботи скульптора, коли необхідно шукати і можна швидко змінювати початковий задум. Що ж до використання цього матеріалу як основного, то це відбувається дуже рідко, тому що пластилін не змінює своєї щільності и пластичності протягом усього процесу ліплення, а це ускладнює роботу скульптора, особливо коли потрібне детальне пророблення форми. Крім того; великі скульптури важко виготовити з пластиліну, бо в пошуках правильного композиційного рішення скульпторові доводиться маневрувати великими масами матеріалу; що складно зробити з пластиліном, тому в таких випадках використовується техніка віднімання – власне скульптура, а не техніка додавання – пластика. Такі властивості зумовили використання цього матеріалу як головного лише у малій пластиці. Яскравим прикладом пластилінової сучасної скульптури е персонажі й декорації до анімаційних дитячих фільмів про Корову, яка перетворювалася то на Собаку, то на Сир; то на Ворону,

Віск – один із найстаріших матеріалів для скульптури, що використовувався ще у Стародавній Греції та Римі для виготовлення моделей, за якими потім виливали скульптуру. У російських описах палаців трапляються згадки про "вощані фігури", які; як вважають, були іноземного походження і мали релігійний характер. А у 1719 р. скульптор Б К. Растреллі за маскою, знятою з обличчя Петра 1, виготовив бюст імператора, що зберігається зараз в Ермітажі. Так само, як пластилін, віск частіше використовується. на підготовчому етапі роботи скульптора, але іноді виконує роль головного скульптурного матеріалу. Тоді скульптор виготовляє спочатку арматуру – каркас із проволоки та дощечок, своєрідний скелет, без якого віск осідає. Потім каркас часто покривають клоччям, а вже зверху накладають віск. Така сама технологія застосовується і при виготовленні великих скульптур із глини. Найвідомішою сучасною колекцією воскових скульптур є Музей воскових фігур мадам Тюссо у Великій Британії.

Глина – м'який скульптурний матеріал, що використовується і на підготовчому, і на основному етапах створення скульптури, надзвичайно гнучкий, податливий, "реагує" на найменший дотик скульптора. Вона відома з прадавніх часів: міфи майже всіх народів світу пов'язують саме з глиною процес створення людини, із глини люди виготовляли і посуд, і культові зображення, і поховальні саркофаги тощо.

Оскільки глина е сумішшю різних матеріалів, включаючи барвники, вона може бути різного кольору, інтенсивність якого залежить і від вологості глини: суха глина завжди світліша за мокру. У скульптурній практиці найбільш поширені три види глини:

- сіро-зелена;

- сіро-жовта;

- сіро-біла срібляста – найкраща як .за своїм благородним кольором, так і за тонкою консистенцією.

Глина I віск при висиханні тріскаються, щоб запобігти цьому вироби з глини здавна навчилися обпалювати. Вироби і матеріали з глин та їх сумішей з неорганічними сполученнями, .закріплені обпалюванням, називають керамікою.

Гіпс як матеріал для скульптури використовували ще єгиптяни, а в елліністичну та римську епохи він був одним із найпопулярніших матеріалів, який обирали скульптори. За допомогою гіпсу знімали маски з обличчя померлої людини, а потім виготовляли скульптурні портрети не тільки у Стародавньому Римі, де цей жанр набуває свого розквіту, а й в Єгипті епохи Нового царства, коли у відомих скульптурних майстернях Тель-Амарни виготовляли скульптурні портрети. Гіпсові відливи з живої моделі служили скульпторові матеріалом для вивчення натури не тільки в Єгипті, а й у Стародавній Греції (Лісіпп та скульптори його кола). В епоху Відродження вперше почали робити гіпсові відливи зі статуй, щоб тиражувати найкращі скульптурні твори для колекцій із навчальною метою. Дешевими гіпсовими бюстами вчених та філософів у часи античності прикрашали бібліотеки. Починаючи з XVII ст. малювання з гіпсових відливів займає важливе місце в системі академічного навчання художника. Гіпсові копії у ХІХ ст. зайняли важливе місце у формуванні видатних музейних колекцій.

Гіпс – це перший перехідний матеріал, у якому скульптор бачить свій витвір, бо з яким би м'яким матеріалом не працював скульптор, він завжди переводить скульптуру в гіпс, допрацьовує її і тільки після цього переводить у будь-який твердий матеріал.

Гіпс є унікальним матеріалом для виготовлення форм, які служать не тільки для виливання скульптури з гіпсу, а й для повторення її в глині, для виготовлення теракотових, фаянсових, порцелянових виробів, для виливання воскових моделей, металевого лиття, виливання скульптури з пластичних мас. Використовується гіпс і як кінцевий (основний) скульптурний матеріал. іноді гіпсові скульптурні вироби розфарбовуються "під бронзу", "під слонову кістку" та ін.

Loading...

 
 

Цікаве