WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаКультурологія, Етика, Естетика → Давні поселення на території України - Курсова робота

Давні поселення на території України - Курсова робота

Досить складним було ставлення Августина до античного мистецтва. У "Сповіді" він наголошував, що споглядання античних творів викликає у нього найбільш глибокі земні почуття. Він захоплювався пластикою античної скульптури, античною поезією та музикою, що було гріховним з точки зору нової релігії і вимагало життя.

Згідно з традицією неоплатонізму, Августин розглядає красу як світло. Світлоносність краси, спорідненість світла з душею віруючої людини стає невід'ємною рисою християнського вчення. Краса – світло втілюється у середньовічних церковних мозаїках, вітражах, окладах ікон тощо. Але на відміну від Платона та засновника неоплатонізму Платона (204–270 pp.), у яких вищою красою виступає ідея, в Августина вищою красою виступає Бог. Так склалася відома августинівська традиція, за якою земна краса є лише відблиском божественної. Августин остаточно утвердив у християнстві неоплатонівську ідею гріховності тілесного буття людини. Створена ним система поглядів надовго визначила політику католицької церкви у галузі культури. Він став незаперечним авторитетом у теології та філософії середньовіччя, йому не було рівних майже до появи Фоми Аквінського.

Християнський мислитель кінця V початку VI ст. Псевдо-Діонісій Ареопагіт поєднав неоплатонівський символізм з соціальною проблематикою. На відміну від містичного історизму Августина (церква як "град Божий"), у Ареопагіта церква є ідеальною людською спільністю. Це передусім світова ієрархія людей, які безпосередньо продовжують ієрархію ангелів, відображення позаземного чистого світла у чистих дзеркалах, які передають промінь один одному. Вироблена Ареопагітом система естетичного сприйняття світу як ієрархії сяючого світла, справила всеохоплюючий вплив на середньовічну культуру. На Заході його погляди набули поширення у IX ст., їх впливу зазнав середньовічний західний філософ І. Еріугена (близько 810–877 pp.) та ін.

У християнській символіці золото стає матеріальним носієм світла, уречевленою божественною ясністю, оскільки вважається чистим і нетлінним, так само як чистим та нетлінним є божественний дух. Божественне світло – це також сяючий німб навколо голови Бога-Отця, Христа, Богородиці, святих.

Поряд із золотом носієм божественного начала вважається скло, яке пропускає це світло. Такий символ, світлоносної речовини зберігає свою значимість для усієї християнської традиції, але по-різному матеріалізується у церковному мистецтві Візантії та Заходу. Якщо Візантія розробляє мозаїку, Захід створює вітраж, У мозаїці скло смальти і блиск золота непрозорі. Навпаки, у вітражі домінує саме прозорість скла, що надає особливої урочистості цим творам монументально-декоративного мистецтва, які широко використовувалися у художньому оформленні інтер'єра середньовічних храмів.

Створювані християнством символи строго відповідають основним догматам віри. Використовуючись у богослужебних ритуалах та повсякденному житті віруючих, вони сприяють пропаганді християнського віровчення.

4. Що таке масова культура? Чому її виникнення стало можливим лише в 20 ст.?

Сутність та історія культури українського народу поки що недостатньо вивчені. Залишається неопрацьованою низка теоретичних проблем: архетипи нашої культури, вплив на неї історичних, расових, соціо – та геопсихічних, геополітичних та інших чинників, західних, східних, південних, північних факторів. Відкритим питанням залишається й історична зміна типів української національної культури.

Протягом століть український етнос розвивався у несприятливих умовах., Імперські та тоталітарні режими економічно, соціальне, морально-психологічно сприяли поширенню комплексу культурної неповноцінності української нації або безпосередньо руйнували її культурні структури. Проте наша культура засвідчила свою міцність. Творчі сили народу не вичерпалися, і сьогодні ми є свідками обнадійливих процесів.

Можна виділити декілька чинників, що впливатимуть на подальший розвиток української культури, а саме: 1) поглиблення національного самопізнання та самоусвідомлення; 2) створення умов для існування, розвитку, співпраці та змагання розмаїтих філософських, релігійних, літературних, образотворчих, музичних течій, напрямів, шкіл, тобто дійсне ствердження свободи духовної творчості; 3) врахування світового культурного досвіду, усвідомлення власної національної культури як ланки світового культурного процесу, співучасть у світовому культурному обміні за умов визнання пріоритету загальнолюдських цінностей та усвідомлення Землі як спільного дому усього людства; 4) всебічне використання резервів національної культурної традиції, можливостей національної ментальності, орієнтація на створення оригінальних культурних цінностей, що мають не лише національне, але й загальнолюдське, світове значення, адже останнє і є критерієм зрілості культури,

Зараз поки що важко передбачити конкретні форми, яких набуде культура в умовах національно-державного відродження. Але провідною тенденцією, мабуть, буде розкріпачення творчості, збагачення мистецького арсеналу, посилення новаторських тенденцій і водночас звертання до джерел національної традиції як до школи художнього мислення.

Особливої уваги заслуговує українізація різних форм масової культури, сучасної індустрії розваг, а також тих новітніх видів та жанрів культури, які з різних причин не дістали розвитку в Україні або втратили національну визначеність. Наприклад, телевізійні жанри, оперета, різні форми відеокультури тощо.

Однією з актуальних проблем є державна підтримка та захист національної культури. До речі, таку функцію виконують зараз держави, які репрезентують потужні культури. Зокрема, йдеться про Францію, Німеччину, інші європейські країни, які змушені захищатись від засилля масової американізованої культури. Продумана система державного протекціонізму стосовно української національної культури, яка б не порушувала інтереси інших національних осередків України і не суперечила загальнолюдським принципам, державка підтримка культур національних меншин – ось один з необхідних напрямів національно-духовного відродження народів нашої держави.

Вдруге у XX ст. Україна одержала самостійність, державну суверенність, а отже, і шанс, на духовне відродження. Культура повинна випереджувати суспільні процеси, адже особливий дар творчої особистості, митця – у відповідальний час історії бути Месією, Пророком свого народу, його дороговказом.

Перелік літератури

1. Давня історія України: Навч. посібник: У 2 кн. / Толочко П.П. та інш. – К.: Либідь, 1994. – Кн. 1. – 240 с.

2. Дьоміна Л.М., Повзло О.М. Історія і теорія світової і вітчизняної культури: Навч.посібник. – К.: ІЗМН, 1996. – 4.1. – 168 с.

3. Залізняк Л.Л. Первісна історія України: Навч. посібник. – К.: Вища школа, 1999. – 263 с.

4. Історія світової культури: Навч. посібник / Під ред. Л.Т. Левчук. – К.: Либідь, 1999. – С. 5–59.

5. Лекції з історії світової та вітчизняної культури: Навч. вид. / За загальн. ред. А.В. Яртися та ін. – Львів: Світ, 1994.-С. 270–275.

6. Михайлов Б.Д. Підземний "ермітаж" Приазов'я. – Запоріжжя: Дике Поле, 1998.-96 с.

7. Розин В.М. Культурология. Учебник для вузов. – М.: ФОРУМ – ИНФРА М, 1999. -344 с.

8. Теорія та історія світової й вітчизняної культури: Курс лекцій/ Під ред. А.К. Бичко та інш. – К.:Либідь, 1992.-С. 163–170.

9. Українська культура: історія і сучасність: Навч. посібник/ За ред. С.О. Черепанової. – Львів: Світ, 1994. – С. 5–18.

10. Українська та зарубіжна культура: Навч. посібник / Під ред. М.М. Заковича. – К.: Т-во "Знання", 2000. – С. 13 – 109.

11. Чмихов М.О. Давня культура. Навч. посібник.-К.: Либідь, 1994.

Loading...

 
 

Цікаве