WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаКультурологія, Етика, Естетика → Давні поселення на території України - Курсова робота

Давні поселення на території України - Курсова робота

Під типологією в сучасній науковій літературі розуміють метод розчленування систем досліджуваних об'єктів та їх групування за допомогою узагальненої моделі. Даний метод використовується з метою порівняльного дослідження суттєвих ознак, зв'язків, функцій, відносин, рівнів організації об'єктів. В історії світової культури можна чітко простежити такі основні типи систем культурного розвитку:

а) часовий, до якого належать певні системи культурних епох, які послідовно змінюють одна одну;

б) історико-культурний, який включає національні, зональні та регіональні системи культур, що діють на широкому географічному просторі одна біля одної. Завданням даної лекції є обґрунтування важливості та значення регіонального підходу до аналізу культурного розвитку людства, який дає змогу з'ясувати єдність і різноманітність світової культури, поняття культурної самобутності, взаємодію і взаємовплив певних культурних регіонів.

В етнічному відношенні людство таке багате, що вчені навіть не знають точного числа націй, народностей, племен, що його складають. Що ж об'єднує людей в єдиний етнос?

Вчені називають спільні мову і територію, єдність господарського життя і єдину культуру, особливості національного характеру та ін. Кожний народ світу має свою історію, своє етнічне обличчя, культуру, мову, самосвідомість. Поняття "культурний регіон" і означає своєрідну єдність етнічних і національних духовних характеристик, Що проявляє себе у схожості традицій, стійкості генетичних і контактних культурних зв'язків, близькості релігійно-філософських та етико-естетичних світоглядних принципів.

Найпоширенішою в сучасній культурології є така класифікація культурних регіонів: європейський, далекосхідний, індійський, арабо-мусульманський, тропічноафриканський, латиноамериканський. В свою чергу кожний з цих регіонів має свою внутрішню структуру. Наприклад., в межах європейського культурного регіону існують певні відмінності між культурами романських, германських, слов'янських, угро-фінських народів.

Зазначені особливості регіональних культур формувалися під впливом різноманітних факторів, роль і значення яких змінювалися у процесі становлення культури. До таких факторів відносять: природно-біологічний (тобто своєрідність процесів адаптації людини як біологічного виду, її боротьби за виживання); географічний, який акцентує увагу на ролі ландшафту і кліматичних умов; етнічний, пов'язаний зі специфікою формування етносів або етнічних спільностей.

Особливо слід наголосити на етнопсихологічному факторі, значення якого до недавнього часу не враховувалось. або недооцінювалось. Цей фактор має справу з більш глибинними характеристиками тієї чи іншої історико-культурної спільноти (народ, етнос, нація тощо), оскільки кожна з них по-своєму сприймає навколишню дійсність, уявляє та оцінює її, ставиться до ' умов свого буття, самого буття. Власне в цьому полягає специфічне відношення даної спільноти до всього, що об'єктивно існує, в чому виражається її "дух", "душа" чи характер в реальному сенсі.

Велике значення мають також фактори соціального характеру. Відмінність соціальних умов, у яких складалась та чи інша історико-культурна спільнота, особливості її історичного шляху, безумовно, позначились на її культурі. Із плином історичного часу велику роль у культурному житті народів починає відігравати політичний фактор, утворення держав та встановлення кордонів. Виникнення самостійних держав сприяло росту самосвідомості народів, розвиткові внутрішніх творчих імпульсів культури, що прискорювали формування традицій, мови, особливостей мистецтва, світогляду кожного з них. Зазначені фактори викликали до життя величезну кількість самобутніх культур. Будучи включеними в єдиний світовий історико-культурний процес, вони об'єднуються поняттям "світова культура".

Для того, щоб підкреслити неповторність культурного розвитку певної спільноти, своєрідність її культурних характеристик та історичного досвіду, використовують, перш за все, поняття "самобутність". У ньому поєднуються об'єктивні та суб'єктивні сторони буття, внутрішнє і зовнішнє, окреме і загальне, діяння і свідомість, сталість і динаміка.

Умовою збереження самобутності є досягнення культурою того рівня зрілості, коли вона оформлюється як стійка цілісність. Формування цілісності культури – процес тривалий і складний, для нього характерні дві протилежності: з одного боку, спадковості і традиції, а з другого – "овації та критичного переосмислення того, що залишено попередніми поколіннями. Розкриваючи їх суть, слід підкреслити, що створення і примноження духовних цінностей неможливе без врахування попереднього багатовікового досвіду, традицій, без успадкування тих досягнень, які були нагромаджені за всю історію розвитку даної культури. Без традицій неможлива історія будь-якої країни. Вони фіксують суспільне значимі досягнення думки і моральності, утворюють історичні корені сучасного існування народу, його буття. Відмовитись від них повністю – означає позбавити народ перевіреної історією орієнтації, розірвати встановлені зв'язки з навколишнім світом. Традиція за своєю природою є носієм і ядром усього стабільного, найбільш характерного, оскільки в ній зафіксовані "програми" людської діяльності подібно генетичним програмам популяцій. Вони орієнтовані на суттєво важливі для виживання цих спільнот стійкі, стабільні властивості як природного, так і етносоціального середовища. Без них і в обхід них неможливе відтворення культури.

Другою стороною цього процесу є опанування новими формами і елементами культури, їх узгодження з тим, що створене в межах культури традиційної. Це передбачає взаємодію і взаємну трансформацію старого і нового, а в ідеалі – їх гармонійне поєднання. Підсумовуючи, доцільно зазначити, що в понятті самобутності фіксується як самостійність, так і специфіка суспільства, не лише спадкоємність, яка через традицію забезпечує зв'язок минулого зі сьогоденням, але й відповідна орієнтація на майбутнє.

Формування тієї чи іншої культури ніколи не відбувається ізольовано, воно є наслідком постійної взаємодії. Можна виділити такі основні типи культурної взаємодії: культурна інтеграція, коли те, що було спільним для інших культур, стає спільним і для даної культури; акультурація, сутність якої в тому, що вирішальна частина чужої культури стає для даної культури своєю. Процес, що веде до зменшення різниці культурного надбання, але не обов'язково охоплює суттєву частину культури, слід відрізняти від акультурації, що означає зближення. Зближення можнавбачати у будь-якому знайомстві одного народу з досягненнями культури іншого (наприклад, шляхом перекладу художніх творів). Зближення може перейти через акультурацію в консолідацію, коли різне стає єдиним.

Асиміляцію можна розглядати як частковий випадок консолідації, специфічний за своєю однобічністю: коли культура певної спільноти повністю втрачає свої особливості, розчиняючись в іншій, а інша ж практично якісно не змінюється від цього.

Позитивне значення для людства мають лише ті інтеграційні процеси, процеси взаємодії та взаємообміну, які поряд з утвердженням універсальних, загальнолюдських цінностей не заперечують збереження і розвиток особливого, кращого у кожній культурі.

Незважаючи на всі відмінності, які відрізняють одну культуру від іншої, їх об'єднує єдина людська природа культурних носіїв, включення у загальний світовий історико-культурний процес і необхідність вироблення на цій базі спільних духовних основ всієї світової культури, орієнтованих на загальнолюдські цінності. У світі немає і не було жодної культури, яка б цілком "випадала" зі світової культури і водночас не мала індивідуально-неповторних рис. lie є обов'язковою умовою наукового розуміння законів розвитку культури, оцінки її своєрідності і внеску в культурний прогрес людської цивілізації. Було б неправильним абсолютизувати один з них моментів, випускаючи з. виду інший. У цьому і полягає діалектика загального й особливого в культурі людства в цілому і в кожній окремо взятій культурі зокрема.

2. Які особливості визначили неповторний характер культури античної Греції?

"Античний" (від лат. anticjmis) означає "давній". У працях істориків античним світом традиційно називають-суспільства стародавніх Греції та Риму з IX ст, до н.е. до V ст. її. е. У наш час поняття античності включає також кріто-мікенську епоху (III–II тис. до н.е.). "Таким чином, історія античності охоплює період формування, розквіту і загибелі рабовласницьких держав Середземномор'я з III тис. до п. с. до середини V ст. н.е., коли перестала існувати Західна Римська імперія.

Loading...

 
 

Цікаве