WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаКультурологія, Етика, Естетика → Еволюція сфери гостинності міста Києва другої половини XIX - початку XX століття в контексті розвитку українського туризму - Курсова робота

Еволюція сфери гостинності міста Києва другої половини XIX - початку XX століття в контексті розвитку українського туризму - Курсова робота

Результати дисертаційного дослідження апробовані при обговоренні дисертації на засіданні кафедри культурології Київського національного університету культури і мистецтв. Матеріали та висновки дисертації використовувалися автором у навчальному процесі.

Публікації. Основні положення та висновки дисертаційного дослідження відображені у 7 одноосібних публікаціях, 4 з яких – у фахових виданнях.

Структура дисертації обумовлена метою і завданнями дослідження і складається зі вступу, трьох розділів, висновків і списку використаних джерел. Загальний обсяг роботи – 173 сторінок, у тому числі: список використаних джерел – 22 сторінки.

Основний зміст роботи

У Вступі обґрунтовано актуальність дослідження, визначено його об'єкт, предмет, мету, завдання, охарактеризовано хронологічні межі та джерельну базу, розкрито наукову новизну та практичне значення здобутих результатів.

У першому розділі „Теоретико-методологічні засади дослідження" викладаються результати аналізу наукових розробок з історії мандрівництва і туризму в Україні, української гостинності і готельної справи, Києва як соціокультурної атракції, а також подається характеристика джерельної бази.

У підрозділі 1.1. „Історіографія і джерельна база дослідження" охарактеризовано ступінь наукової розробки проблеми. Історіографія гостинності може бути охарактеризована як така, що з хронологічної точки зору випереджає історіографію, власне, туризму, що пов'язане з менш тривалим існуванням останнього як соціокультурної практики в цілому, і в Україні зокрема.

Перші згадки про українську гостинність зафіксовано в записах іноземців: Ж.-Б. Шерера, Д.П. Де ля Фліза, С. Де Боплана. Так, Ж.-Б. Шерер, якому належить „Літопис Малоросії, або Історія козаків-запорожців та козаків України, або Малоросії", відмічав: „Гостинність так поширена по всій Малоросії, що іноземець, подорожуючи по країні, ніколи не потребує робити витрати на ночівлю та харчування". Де ля Фліз дає таку характеристику українцям: „Селяни Київської губернії загалом мирні за вдачею, відзначаються добротою, серед них дуже рідко трапляються зловмисники; дороги скрізь безпечні, зовсім не чути, щоб говорили про вбивства чи крадіжки... Вони, зрештою, набожні, не люблять неладу, гостинні; у них завжди знайдеться хліб-сіль, які щиро пропонуються кожному гостеві".

Вивчення гостинності в Україні розпочинається вітчизняними істориками ще у дорадянський період. Так, дослідження деяких історичних форм гостинності здійснено в роботі М.І. Костомарова „Домашнє життя і нрави великоруського народу в ХVІ і ХVІІ століттях".

Гостинності як феномену побутової культури українців присвячено кілька статей В.А. Русавської, а гостинність як соціокультурний інститут постає на сторінках робіт Г.А. Гарбар.

Окремі аспекти історії розвитку сфери гостинності в м. Києві розкриті в дисертації З.П. Сапєлкіної, зокрема, вона розглядає Києво-Печерську Лавру як потужний центр гостинності.

Одна з перших спроб здійснити класифікацію київських готелів і охарактеризувати деякі з них реалізована В. Федорченком і Т. Дьоровою у дослідженні „Історія туризму в Україні".

Спробу розкрити значення Києва як екскурсійного центру наприкінці ХІХ – початку ХХ ст. здійснено С.В. Грибановою.

Роль Києва в розвитку українського туризму в кінці ХІХ – початку ХХ ст. виявляє С.І. Попович, зокрема, в становленні ділового туризму.

В інших роботах з історії туризму в Україні: О.М. Костюкової, С.І. Поповича, Я.В. Луцького, С.В. Гаврилюка, М. Стріхи, О.М. Любовець, В.А. Зінченка, І.Ю. Бондарчук-Чугіної питання розвитку Києва як туристичного міста та аналіз його закладів гостинності не порушується.

В історіографії Києва першим „біографом" Києва вважається М. Берлінський, який 1820 року видав „Стислий опис Києва" і підготував рукопис „Історія міста Києва від заснування й до нашого часу". М. Берлінський вперше систематизував усі відомі на той час дані з історичної топографії Києва, описав його пам'ятки, визначив його територію, локалізував історичні райони й конкретні пам'ятки давньоруської монументальної архітектури.

Історії Києва та його пам'яток присвячені наукові роботи відомих дореволюційних істориків: М.В. Закревського, М. Максимовича, В.Б. Антоновича, М.Ю. Брайчевського, Я.Д. Ісаєвича, І.П. Крип'якевича, A.І. Барановича та інших.

За радянських часів історію Києва досліджували Ф. Ернст, В. Голобуцький, Ю. Кондуфор, Г. Логвин. Проте вони, як і попередні науковці, не виокремлювали в якості предмета своєї уваги розвиток сфери гостинності міста.

В роки незалежності України активізується інтерес до дослідження історії Києва. Працею, присвяченою періоду історії Києва кінця ХІХ – початку ХХ ст., є робота О. Анісімова „Киев и киевляне", який, торкаючись топонімії, долі пам'яток культури, описує економічне, культурне і світське життя міста на межі століть; дослідження М. Рибакова „Невідомі та маловідомі сторінки історії Києва" охоплює досить різноманітну тематику – від адміністративного устрою міста до його культурно-громадського життя ХІХ – перших десятиліть ХХ ст. У праці „Нариси з історії Києва" міститься інформація про вулиці й площі міста, про найзначніші будівлі й події, що відбувалися в них, про видатних киян, їхні звичаї та свята. В ній розміщено карти, що відбивають етапи розвитку міста від 1240 р. до 2002 р. Д. Малаков в роботі „Особняки Києва" досліджує історію будівництва прибуткових будинків. Ю. Івашко в наукових працях „Будинки Києва з елементами готики", „Дерев'яне церковне зодчество Київщини" висвітлює історію будівництва та архітектури житлових будинків, побудованих в Києві в кінці XIX – на початку XX століть.

Л. Кудрявцев в роботі „История губернаторства в Киеве и Украине" подає політичний, економічний і соціальний огляд історії України за період з 1700 по 1919 роки.

Дослідження Д. Лаврова "Святий Київ наш великий" присвячене аналізу розвитку Києва як осередку паломництва видатних діячів української та російської культури, а також представників різних європейських країн.

В праці В. Ковалинського „Меценати Києва" міститься інформація стосовно добродійної і меценатської діяльності братів Миколи і Федора Терещенків, Григорія Галагана, Михайла Дегтерьова, братів Лазаря і Льва Бродських, подружжя Попових, Богдана Ханенка, Семена Могильовцева і інших киян.

Спробу узагальнити відомості про пам'ятки Києва в контексті туристичного краєзнавства здійснено Є.В. Панковою.

Разом із тим, таке питання, як роль Києва в розвитку вітчизняного туризму і вплив останнього на розвиток сфери гостинності міста, у тому числі у визначений історичний період, залишається майже не дослідженим.

Джерельну базу дослідження даної теми становлять документи різнопланового характеру за своїм походженням і інформаційною насиченістю.

Основу дослідження склали документи Державного архіву м. Києва, у тому числі, які зберігаються у фондах: Київської міської думи (ф. 17), Київської міської управи (ф. 163), Київської міської поліції (ф. 237).

Серед опублікованих джерел окрему групу складають правові акти Російської імперії та постанови Міської думи Києва.

Важливим джерелом інформації про розвиток інфраструктури міста є довідник "Весь Киев", який видавався у 80-х – 90-х рр. ХІХ ст. та на початку ХХ ст.

Інформацію стосовно промисловості та фінансового життя Києва містять каталоги та путівники, у тому числі випущені до першої та другої всеросійських ярмарок, які відбулися у Києві у 1897 та 1913 рр. Важливим джерелом для написання дисертації послужили київські періодичні видання зазначеного періоду, які надають інформацію про події в сфері гостинності міста: відкриття ресторанів, готелів, дають уявлення про характер їх діяльності, містять повідомлення про заходи, що проводились в цих закладах тощо.

Loading...

 
 

Цікаве