WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаКультурологія, Етика, Естетика → Культурологія - Курсова робота

Культурологія - Курсова робота

- це, насамперед, людина, що опанувала якусь спеціальність, володіє фаховимизнаннями на відміну від доброчесного християнина у середньовіччя, знайомого лише зі Священними текстами;

– усі реконструкції, пов'язані з передачею професії: створення спеціальних навчальних закладів по підготовці педагогів, вимоги від них поглиблених знань у певній області, а не тільки виконання соціально-моральних норм (як раніше), формування механізмів контролю за педагогічною діяльністю, особливо градацій педагогічних умінь тощо;

– виникнення регулярних зв'язків системи освіти з іншими соціальними інститутами, у першу чергу - із державою і наукою;

– систематизований виклад педагогічних прийомів навчання науками - педагогіка у власному розумінні цього слова, як професія для передачі усім фундаментальної освіти , що є умовою існування більш високого ступеня в інституті освіти - фахової освіти.

Без сумніву, велику роль відіграє загальна письменність як умова успішного здійснення фахової освіти. Уміння читати – характеристика нового суспільства, тому що старе сприймання знань, умінь шляхом особистої передачі, імітації, засвоєння прикладу не могли забезпечити всі області, що розвиваються. Освітній інститут узяв на себе функцію охопити все суспільство. Вимога загальної письменності (або загальної початкової освіти) стирало розходження між соціальними групами, але така різниця залишалась ще на інших щаблях проходження освіти. Виділилися початкова, середня і вища щаблі в системі освіти. Відбулася переорієнтація еліти: не попередня еліта опановувала (управляла) освітою, але освіта почала формувати нову еліту завдяки здійсненню ієрархії і щаблям. Соціальний інститут виконував ніби двоїсту функцію: "піднімав" усе суспільство до рівня "читаючого" і формував нову еліту, що складним чином взаємодіяла з попередньою. Система влади була змушена рахуватися з освіченою (у розумінні XVIII-XIX ст.) людиною.

Таким чином, випередження, тобто "передбачуване майбутнє" було закладено в нову систему освіти за допомогою забезпечення потенційної можливості кожному освоїти ту сферу діяльності, що лежить на передовому краї відкриттів.

Велике методологічне і світоглядне значення має аналіз освітніх "революцій", що застосовується вже до сучасного освітнього інституту. На освітній інститут суттєво впливають сучасні чинники культури: а) навантаженість педагогічними смислами і формами основних сфер життя індивіда; б) зміна типу комунікацій у культурі; в) ситуація постмодерну в культурі; г) зростання екзистенціальної складової мислення (К.Манхейм) у порівнянні з його соціальною обумовленістю в суспільній свідомості [1;2].

В методологічному плані дуже важливим є усвідомлення того, що постмодерністське суспільство - принципово гетерогенне, воно орієнтовано на категорії функціональної раціональності, підтверджує самореалізацію і насолоду, проголошує принциповий плюралізм, різноманіття, диверсивність, конкуренцію парадигм, невідтворюваність, унікальність. Постмодернізм є альтернативою усім формам монізму, уніфікації, тоталітаризму.

Серед важливих рис постмодернізму, істотних для освіти, слід відмітити наступні: 1) сумніви у можливості історичного нового; 2) відмова від будь-яких проектів перетворення світу; 3) сумніви в дієздатності, силі науки, теорії раціональності.

Освоєння досвіду світу в ситуації постмодерну має два аспекти для особистості: з одного боку, ця ситуація з однієї сторони полегшує їй життєве завдання, занурює в простір свободи, не нав'язуючи догм і авторитетів, а з іншого боку - посилює відповідальність за вибір власних орієнтирів, власної свободи з орієнтацією на особистісні цілі і смисли.

Саме такі парадигмальні зрушення, врахування ситуації постмодернізму дають можливість продуктивно проаналізувати якісні зміни самого інституту освіти: а) тенденція до ліквідації інституціональної форми; б) діалогічність, відкритість, орієнтація на полікультурність у змісті освіти; в) зміна структури формальної освіти, що торкається усіх її етапів і рівнів, причому вища освіта набуває масового характеру.

Звичайно, наслідком економічних змін служить переоцінка цінності професії, яка є найважливішим чинником, що впливає на регулярну освіту. Крім того, що фахова освіта "підключається" до місць її безпосереднього використання проходить і інший процес: традиційні фахові установи намагаються розширити сферу впливу на тих, хто навчається, включити нові курси, що не пов'язані безпосередньо з даною професією. При цьому необхідно розрізняти два зустрічних процеси в модифікації існуючої системи: у першому – освіта виступає як засіб вирішення соціокультурних проблем і проникає в усі сфери життя суспільства. У другому - освіта акумулює в собі всі інші інтенції людської активності і стає самоцінною. Звідси випливають важливі висновки: 1) що саме розвивати інституту освіти, який виділити фундамент, базу - залежить від ситуації в цьому загальному "значеннєвому полі"; 2) ієрархія ланок в освітньому процесі може носити ситуативний характер; 3) провідна роль у визначенні структури освіти і її змісту належить університету.

Всі ці феномени свідчать про пошук нових форм інтеграції освіти й інших сфер життєдіяльності (засобів проживання), які були б включені в більш загальне "значеннєве поле". Посередницькі центри між освітніми структурами й іншими сферами діяльності суспільства сприяють поділу фундаменту й авангардної зони в змісті освіти. У цих, проміжних між виробництвом - наукою - освітою, центрах народжуються нові принципи інтеграції курсів під проблему, і, одночасно, створюється нова база вищої освіти. Процес фундаменталізації перетворює освітню практику у фокус, у якому концентруються всі минулі досягнення культури. Виділення рівнів у сучасній традиційній освіті – проміжний етап при переході засвоєної ("автоматизованої") частини педагогічної діяльності в інші соціальні структури і перетворення нового типу фахової освіти в масове явище – цей процес аналогічний перетворенню початкової освіти (письменності) у масове явище в попередній освітній "революції".

Якщо середня освітня ланка має тенденцію до поєднання з іншими сферами життєдіяльності індивідів, то за вищим щаблем залишиться принаймні дві функції: 1) конструювати зміст освіти в міждисциплінарних областях, де відсутній достатній досвід фахової діяльності (вірніше на даному етапі він не може бути "алгоритмізований"); 2) виконувати смислоутворюючу функцію у суспільстві, визначаючи цінності культури. Співвіднесення його з творчим пошуком і розвитком особистості – друга сторона того ж процесу смислоутворення, який раніш був притаманний іншим соціальним інститутам – родовій традиції, церкві, науці.

Дуже важливо проаналізувати нові типи комунікацій, ситуацію постмодерну в культурі і її вплив на формальну освіту. На цій основі можна виділити закономірність "розмивання" освітніх функцій у різноманітних сферах проживання індивіда, у той же час всі другі сфери проживання індивіда починають виконувати ролі, дотепер їм не властиві. Так, мистецтво, філософія, суспільні науки, музеологія намагаються утримати цілісність розуміння життя і культури, але вже позбавлені організаційно-практичної включеності в структури життя. Важливо усвідомити соціальні наслідки цих процесів.

Отже, інституціональні форми охоплюють усе суспільство (усі сфери) і весь період життя. Освіта призначена для усіх. Усі повинні вміти вчити, і всі повинні протягом життя вчитися. У такому випадку акцент у змістовному плані для освіти змінюється. Тепер метою освіти не може виступати оволодіння будь-якою професією, придбання навичок або знань. Освіта перетворюється у безперервний процес удосконалювання особистості. Виховання моральних якостей (обов'язок, відповідальність, інтерес і т.д.), творчості, громадянства виступає на перший план. На жаль, існуюча система освіти не дає таких засад. Отже, система освіти повинна докорінно змінитися. Вона повинна забезпечити інтеграцію професіоналізму з розвитком особистості як цілісного процесу.

Серед інновативних освітніх стратегій можна виділити наступні: спроби будувати "значеннєві поля" для тих, кого навчають, більш широкі, ніж сфера навчання (ігрові, проблемні, трудові, діалогу з інший культурою); зміна змісту, функції вільного часу з орієнтацією на освіту; здійснення доінституціональної професіоналізації й інше.

Заслуговує розгляду залежність матеріалістичних-постматеріалістичних вимірів від рівня освіти. Аналіз західних даних показує, що індекс постмодернізму зростає по мірі росту рівня освіти. В Білорусі ж зростання рівня освіти не веде до зростання рівня постмодерністичності. Тобто гіпотеза соціалізації, що закладено в основу уявлень про прямо пропорційну залежність між рівнем постматеріалістичності респондента та його освітою не працює у східнослов'янській культурі.

Заслуговує уваги "гіпотеза ідеологізації" [4, с.53], висунута А.П.Вардомацьким, згідно якій зростання рівня освіти посилює навички особистості до ментальної діяльності, і, як наслідок, викликає зростання потреби у цій ментальній діяльності, тобто потреби в активності у сфері ідеального, постматеріалістичній активності. Цей феномен – конкретний випадок універсального аксіометричного механізму зрушення засобу на ціль ("сдвига средства на цель"). Освіта, що була засобом досягнення якоїсь позаосвітньої мети (кар'єра, матеріальна забезпеченість тощо) по мірі заглиблення у неї стає самоцінністю, де заглиблення приносить сам освітній процес.

Loading...

 
 

Цікаве