WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаКультурологія, Етика, Естетика → Культурологія - Курсова робота

Культурологія - Курсова робота

Вищерозглянуті особливості художнього образу — узагальнення, типізація, абстрагування прямо відповідають механізмам творчого мислення. Це його логічно-операційні складові — аналіз та синтез. Тобто, створення художнього образу відбувається у свідомості автора саме за закономірностями функціонування мислення, що дає змогу зробити висновок про зв'язок між рівнем сформованості творчого мислення та здібностями до створення повноцінних художніх образів.

Досліджуючи специфіку відображення дійсності у мистецтві, естетика визначає художній образ як цілісний феномен (Басін, Борєв, Волков, Мігунов). Цілісність образу складає дві його найважливіших гносеологічних якості — реалістичність та почуттєва детермінованість, що наближає художній образ до дійсності. Разом з тим художній образ позначається умовністю та парадоксальністю, — ці ознаки є атрибутами творчого мислення художника. Цілісність та лаконізм — основні форми прояву образності; вони є також наочними показниками виразності композиції.

Специфіка просторово-образного мислення визначає наступні операціональні характеристики художнього образу. Це метафора і порівняння, як альтернативні, дещо алогічні способи його утворення (Бондаренко, Ротенберг). Загальною ознакою образу автори визначають його багатозначність, а характеристикою сприйняття — системність та багатомірність. Хоча зазначені характеристики подані відповідно до образу сприйняття, але вони цілком притаманні і загальному поняттю художнього образу. Метафоричність є спільною характеристикою мислення художника та образу у мистецтві.

Створені образи завжди мають емоційне забарвлення і поєднуються з елементами оцінки. Емоція виступає як специфічне узагальнення нелогічного характеру і забезпечує практичну ефективність образу. Витоком емоційності у мистецтві є особистісний характер його образів. Більшість дослідників визначають емоційність провідною ознакою художнього образу. Здібність до формування образів у свідомості є специфічною ознакою творчої уяви художника (Мелик-Пашаєв). Саме вона визначає вищий рівень ієрархії художньо-творчих здібностей — художню обдарованість. Художній образ — це чуттєвий образ, що виражає собою переживання, емоції, оцінки, художні ідеї. Образ повинен адекватно виражати внутрішній, духовний зміст твору.

Художній образ має категоріальну функцію, тобто виступає "засобом розчленування реальності на елементи різного рівня". За змістом вид відображення об'єкту в образі визначається як інтуїтивний — інтуїтивні образи є одиницями свідомості. Це означає, що образ об'єкту може складатися в результаті інтуїтивно-емоційного "домислювання" художньо-виразних деталей.

Розглянуті ознаки художнього образу (метафоричність, емоційність, інтуїтивність) характеризують також і категорію "образне мислення", або, іншими словами, є засобами образного відображення дійсності. Художній образ можна визначити як "інструмент інтуїтивно-емоційного опанування дійсності". Не менш важливою є і така ознака образу, як інформативність, тобто насиченість певним змістом. Вона пов'язується із інтелектуальними характеристиками і виявляє понятійний аспект образотворчої діяльності.

Процес утворення художнього образу, практична художня діяльність пов'язані з активною роботою мислення. На стадії задуму образ формується спершу у свідомості художника як абстракція. Однак, механізм побудови образу має спільні закономірності, безвідносно того, чи він складається у внутрішньому плані, чи набуває наявне художньо-пластичне вираження. Ці закономірності обумовлені загальними принципами творчого мислення.

Існують різні точки зору на пояснення феномену виникнення образу. Так, наприклад, позиція гештальтпсихології — це створення єдиного чуттєвого образу на основі виникнення первинного уявлення, миттєвого сприйняття об'єкту, співпадіння оптичних та феноменальних сенсів (Вертгеймер, Дункер, Майєр). Інша позиція виявляє складність та ієрархічність художнього бачення. Б.В.Раушенбах, пов'язуючи закономірності сприйняття та закони побудови зображення, говорить про "перцептивну перспективу", як поняття, що характеризує художнє відчуття простору. Представлені підходи уточнюють особливі деталі процесу художнього пізнання та формування художнього образу.

Проведений аналіз підтверджує, що художній образ має не тільки графічний вираз, а є складним психологічним утворенням. Образ, як продукт художньої діяльності, являє собою єдність раціонального та почуттєвого, інтелекту та емоцій. Головною особливістю художнього образу є своєрідне синтезування загального і одиничного, типового та індивідуального, об'єктивного і суб'єктивного.

39. Основні теорії походження мистецтв

Проблемой искусства, его изучением занимается наука эстетика, науке о прекрасном, науке, которая изучает искусство. Искусство - это сфера духовно-практической деятельности людей, которая направлена на художественное постижение и освоение мира.

Искусство служит средством самовыражения человека, и, следовательно, предметом искусства являются как отношения человека и мира, так и сам человек во всех его измерениях - психологическом, социальном, нравственном и даже бытовом. Гуманитарные науки - и психология, и социология, и этика и т. п. - также имеют своим предметом человека, но все они рассматривают его с какой-либо одной и притом сознательно ограниченной точки зрения. Искусство же не только берет человека в его цельности, но и затрагивает все глубокие и еще не изведанные наукой пласты того удивительнейшего феномена в мире, которым является человек - тайна тайн природы. Искусство говорит с человеком на своем особом языке, которому надо научиться прежде, чем он станет понятен.

Изучим теории происхождения искусства, а также взгляды на сущность искусства.

Религиозно-идеалистическую точку зрения на сущность и происхождение искусства развивал английский мыслитель и эстетик Джон Рескин (1819-1900). Божественная красота и гармония учил Рескин, присущи окружающему миру и, прежде всего, природе, отмеченной "печатью Бога". Эту красоту, гармонию и совершенство форм индивид воспринимает посредством эстетического чувства (вкуса), не подвластного рассудку и имеющего также божественное происхождение. Задача художника - выразить в материале, и слове в звуках духовную сущность вещей и явлении, скрытую за внешней стороной бытия. Цель искусства, по Рескину, - усиление н людях религиозного чувства, совершенствование их нравственности посредством общей эстетизации жизни.

Своеобразную, "физиологическую" теорию искусства предложил английский философ и эстетик Грант Аллен (1848-1899). Он полагал, что в основе восприятия того или иного художественного произведения лежит чисто физиологическое раздражение. Оно переживается человеком как чувство эстетического удовольствия или неудовольствия в зависимости от того, является ли изображаемый материал данного произведения полезным или вредным для организма.

Согласно 3. Фрейду и его последователям культура и ее важнейшая часть - искусство представляют собой не что иное, как превращение врожденного биологического инстинкта в художественное и другие виды творчества. Отдаваясь ему, человек освобождается от разного рода "темных" комплексов в рамках установленных этических норм на пользу всему обществу.

Другой крупный философ и эстетик итальянец Бенедетто Кроче (1866-1952) отождествлял искусство с "интуицией" и "экспрессией". По его мнению, "интуиция", в отличие от рационального мышления, постигает действительность в ее конкретности и индивидуальности. Весь огромный мир искусства - продукт человеческой интуиции, так же как мир науки - порождение отвлеченной от реальных предметов мысли. Однако постижения "интуиции", в отличие от научного знания, не могут существовать вне своего воплощения в звуках, линиях, красках, камне, телесных движениях или словах, т.е. вне выражения ("экспрессии") в конкретных образах.

К теориям искусства "объективного характера", т.е. ставящим во главу угла не личность художника, а внешние по отношению к нему обстоятельства, относятся концепции так называемой культурно-исторической школы в искусствоведении, родоначальником которой по праву считается французский философ, историк, психолог и эстетик Ипполшп Тэн (1828-1893). Его заслуга состоит в том, что он одним из первых стал рассматривать искусство в тесной связи с обществом, его особенностями и исторической эволюцией. Основная задача художника, по Тэну, - воссоздавать средствами искусства господствующий тип человека, типичный характер, воплощающий наиболее существенные черты эпохи и дух своего времени, А этот тип, в свою очередь, у разных народов и в разные времена различен и определяется знаменитой тэновской "триадой" - "раса", "среда", "момент". Иными словами, конкретно взятый человек как предмет изображения искусства является продуктом следующих объективных факторов: а) этно-фамильной наследственности, передающей ему неповторимый национальный и индивидуальный облик; б) окружающей географической, социальной и политической среды, которая обусловливает темперамент людей, состояние их умов и нравов; и, наконец, в) определенного момента в жизни того или иного человека, заставляющего его действовать так или иначе.

Loading...

 
 

Цікаве