WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаКультурологія, Етика, Естетика → Культурологія - Курсова робота

Культурологія - Курсова робота

культурні інститути (культурна політика, установи культури і дозвілля, освіти і соціального патронажу, творчі організації, установи охорони спадщини і накопичення інформації, засоби масової інформації і т.п.);

культурно-інтеграційні і диференціальні процеси і явища (кооперація, консолідація, солідарність, соціальність, етнічність, взаємодопомога, самобутність, локальність, розділення функцій, підвищення і пониження напруженості і ін.);

соціальна типологія культури (культури: спеціалізовані і буденна, елітарна і народна, популярна і масова, соціально стратифіковані субкультури, способи життя і т.п.);

культурно-історична типологія (культурна самобутність етнічних і соціальних суспільств, конфесій і країн, регіональних культурних суспільств, цивілізацій, історико-стадіальних типів соціокультурної організації — первісного, архаїчного, доіндустріального, індустріального, постіндустріального);

міжкультурні взаємодії (культурна дифузія, запозичення, толерантність, компліментарність, відторгнення, конфлікт цінностей, культурний синтез і ін.), а також ряд інших К.к. більш приватного порядку.

4. Етимологія слова "культура"

Культура як зміст і певна характеристика життєдіяльності людини та суспільства багатогранна. Тому при розгляді її сутності, структури, специфіки можливі різні підходи. Як результат багатогранності культури існує велика кількість її визначень у філософії.

Сам термін "культура" (від лат. cultura - обробка, виховання, освіта) налічує сьогодні багато тлумачень. Загальним для них є і те, що під культурою на противагу "натурі" (природі, природному) розуміють те, що створено людиною, штучно.

Раніше цей термін зустрічався тільки в словосполученнях, означаючи функцію чогось: вироблення правил поведінки, здобуття знань, удосконалення мови і т.п. У більшості лінгвістів не виникає сумніву, що своїм походженням слово "культура" забов`язане латинським словам соlo, colere - (зрощувати, обробляти землю, займатися землеробством). Сultus - це землеробська праця.

Це поняття поширюється і на інші сфери людської діяльності, зокрема на виховання і навчання людини. У листах римського філософа Ціцерона "Тускуланські бесіди" він пише "cultura animi philosophi" (культура духу є філософія). Пізніше слово "культура" все частіше починає вживатися як синонім освіченості, вихованості людини, і в цьому значенні воно увійшло у всі європейські мови, у тому числі і слов`янські. Проте на цьому еволюція терміна "культура" не закінчується. У середні віки набирає поширення комплекс знань вказаного слова, згідно з яким культура стала асоціюватися з міським укладом життя, а пізніше в епоху Відродження, з удосконаленістю людини. У ХVIII ст. слово "культура" набуває самостійного наукового значення.

Цей термін, не випадково, оформлюється у наукове поняття саме в добу Нового часу. Відчутні зрушення у соціальному бутті людей, які сталися на зламі Середніх віків і Нового часу, характеризувалися, передусім, початком глибоких змін у становленні людини до природи (промисловий переворот, пов`язаний з переходом від мануфактурного до машинного виробництва).

Людина починає усвідомлювати себе силою, здатною протистояти природі, а "культура" європейська людина Нового часу наділяється якостями, які значно відрізняють її від "природної" людини минулого. І в цей час постає питання про сутність нового середовища життя, що створюється людиною на противагу природі, про характер його впливу на саму людину, про те, злом чи благом є новий, штучно створений людьми світ. Виникає потреба у понятті, яке фіксує новий "неприродний" стан суспільства і людини.

5. Історичний аспект розвитку поняття "культура"

Численні концепції культури, що виникали на грунті європейської філософії Нового часу, об`єднувались ідеалістичною методологією. Культура розглядалась, передусім, як феномен духовного порядку, як наслідок і прояв творчої діяльності в гадузі науки, мистецтва, релігії. Матеріально-виробнича діяльність поняттям культури не охоплювалась. Матеріальне виробництво у цей період мало примусовий характер. Тобто не створювало належного простору для творчої активності людини.

Філософи Просвітництва розглядають культуру як якусь специфічну автономну і самоцінну сферу людської діяльності. Найважливіший аспект культури в їхньому розумінні - прагнення спорудити храм Розуму. Розум покликаний зруйнувати панування довільних думок, поставити перед людством універсальні значимі цілі і підпорядкувати собі соціальні зміни. Просвітництво виробило систему критеріїв, відповідно до яких відбиралося те, що можна вважати культурою. Культурна діяльність повинна бути інтелектуальною, творчою, продуктивною, новаторською, тобто не просто відтворювати, але постійно розширювати сферу людських можливостей. На зміну поняттю оригінального в традиційному змісті тобто висхідного до початків споконвічно древнього, котрому слід наслідувати як зразку, приходить поняття оригінальності як новаторства. Але реальна суть культури її специфіка обмежувалася рамками духовної діяльності як якоїсь абсолютної свободи людського розуму.

Кант розрізняє культуру уміння і культуру дисципліни. Уміння припускає спроможність реалізувати цілі, а дисципліна - спроможність ставити осмислені цілі і звільняти нашу волю від деспотизму бажань, що позбавляють нас можливості зробити розумний вибір. Кант обмежує поняття культури межами науки і мистецтва. У науці концентрується законодавча сила мистецтва, у мистецтві - продуктивна сила уяви. Вони протилежні також, як об'єктивне знання і суб'єктивне почуття. Проте відношення науки і мистецтва Кант розглядає як відношення додатковості.

Своєрідну спробу розв'язати кантівську суперечність між природним та моральним, між чуттєвою насолодою і моральним обов'язком зробив великий німецький поет і драматург Фрідріх Шіллер (1759—1805). Завдання культури, на думку Шіллера, полягає в гармонійному примиренні фізичної і моральної природи людини, чуттєвого і розумового, насолоди й обов'язку. "Культура, — писав він, — повинна віддати справедливість не тільки розумній спонуці на противагу чуттєвому, але й останньому на противагу першій. Таким чином, завдання культури двояке: по-перше, охорона чуттєвості від посягань свободи, по-друге, охорона особистості від сили відчуттів. Першого вона досягає розвитком здатності почувати, другого ж — розвитком розуму".

Проте Шіллер усвідомлював, що таке розуміння завдань культури не відповідає її реальному станові в сучасному суспільстві. Він дав блискучий аналіз суперечностей цієї культури, яка відірвала людину від природи і надала її розвитку обмеженого, однобічного характеру. Відновити цілісність людини, позбавити її світ від властивих йому суперечностей і тим самим здійснити головне завдання культури може мистецтво, тобто "царство прекрасної видимості". На думку Шіллера, саме у мистецтві примирюються та згладжуються протилежності фізичного й морального життя людства.

Ідея чисто естетичного подолання суперечностей дійсності як головного завдання культури знаходить свій завершений вияв в ідеології німецького романтизму. Брати Шлегелі (Фрідріх (1772—1829) і Август Вільгельм (1767—1845)), Новаліс (1772—1801), Людвіг Тік (1773—1853) та інші представники цього напрямку заперечували буржуазну цивілізацію як суспільний стан, ворожий людині. Протиставляючи свободу творчості суспільним вимогам, Ф. Шлегель писав, що творче самовираження поета не повинне підкорятися ніякому законові. Єдиною сферою, котра дозволяє людині піднестись над суперечностями дійсності і зберегти свою індивідуальну цілісність, романтики вважали мистецтво, в якому нібито знаходять своє втілення вищі ірраціональні вияви людської душі. "Природній людині" просвітителів, яка узгоджувала свої вчинки з вимогами природи, романтики протиставили суб'єктивну могутність генія, безмежну силу художнього уявлення, котре творить світ за власними законами.

проба подолати з позицій об'єктивного ідеалізму протилежність просвітницького й романтичного витлумачення культури була зроблена Г. Гегелем (1770—1831). Сутність культури, за Гегелем, визначається не природною детермінованістю людської поведінки і не творчою фантазією видатних осіб, а прилученням індивіда до світового цілого, котре включає в себе як природу, так і історію. Та оскільки це ціле є, за Гегелем, лише породженням і втіленням "світового духу", то й прилучення індивіда до нього стає можливим лише в понятті, в думці, у формі філософсько-теоретичного знання. Розвиток мислення як вищої духовної здатності людини і становить, з погляду Гегеля, справжній зміст культури. "В цьому розвиткові всезагальності мислення, — писав він, — полягає абсолютна цінність культури".

У працях сучасних вітчизняних вчених аналіз феномена культури здійснюється в рамках наукового напрямку, відомого під назвою діяльнісного підходу. Представник київської культурологічної школи В.П. Іванов розглядає культуру як певний вимір і специфічну форму життєдіяльності людського суспільства. Вона виникає з історичною необхідністю як особлива інфраструктура в побудові усього людського світу, перш ніж її принципи і закони починають використовуватись членами суспільства. Тому генетичні корені культури сягають фундаментальних основ суспільно-людського ладу життя, а її властивості об'єктивним, природним чином складаються в суспільній організації раніше, ніж стають свідомими точками опори, правилами й нормами поведінки і творчості членів суспільства. Інакше кажучи, культурна форма як така одвічно є сутнісною визначеністю людини, способом людського буття, котрий реалізується у різногранності культурного існування індивідів та людських спільнот.

Loading...

 
 

Цікаве