WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаКультурологія, Етика, Естетика → Культурологія - Курсова робота

Культурологія - Курсова робота

Політичні принципи і правові норми формують поведінку та свідомість людини відповідно до цілей і завдань політичної системи. Вони закріплюються в Конституції (Основному Законі) держави, в основних законодавчих актах, які регулюють політичні відносини різних суб'єктів політичної системи. Політичні норми характеризують політичний режим, форми державного управління, сукупність загальнообов'язкових правил поведінки.

Держава забезпечує виконання правових норм засобами державного впливу через адміністративне, цивільне і кримінальне право.

Важливим елементом політичної системи є політична свідомість, яка є відображенням політичного життя суспільства в ідеях, поглядах, традиціях, уявленнях людини, соціальної групи, нації, народу. Вона виступає як сукупність відповідних знань і оцінок, про що мова буде далі.

Значну роль в політичній системі суспільства відіграє політична культура. Політична система функціонує та розвивається через суб'єкти політики, а вони вносять в політику свої орієнтації, інтереси, настанови. Політична культура, як система політичних знань, орієнтацій і настанов включає також політичні погляди, політичні ідеї та політичні рішення. Без формування і утвердження політичної культури суб'єктів політики неможливий демократичний розвиток політичної системи суспільства.

Політична система у будь-якому суспільстві виконує такі основні функції:

– інтегруючу – об'єднує всі соціальні сили суспільства, узгоджуючи чи підкоряючи їх політичним, суспільним цілям;

– регулятивну – направляє політичну волю соціальних груп на створення політичних механізмів регулювання життя суспільства;

– мотивуючу – формує мотиви політичної діяльності;

– соціального контролю – забезпечує необхідну контрольну діяльність з метою підтримання законності;

– об'єднуючу (консолідуючу) – забезпечує політичну та юридичну участь у формуванні органів влади та інших суспільно-політичних структур;

– легітимізуючу – спрямовану на узгодження політичної системи;

– політичної соціалізації – забезпечує включення людини в політичну діяльність та ін.

Таким чином, головні функції політичної системи – це визначення цілей і завдань даного суспільства, а також мобілізація ресурсів для досягнення цих цілей і регулювання режиму політичної діяльності. Здійснюючи свої функції, політична система забезпечує цілісний керівний вплив на суспільство як єдиний організм, що ефективно управляється політичною владою.

З функціями політичної влади безпосередньо пов'язана і проблема її ефективності, адже ефективність – це здатність влади здійснювати свої функції так, як їх розуміє народ, його впливові групи.

Політичний режим – це способи й методи здійснення політичного володарювання, порядок взаємовідносин громадянського суспільства й політичної влади.

Це поняття дає можливість проаналізувати реальні механізми, засоби та методи функціонування держави і політичної системи суспільства.

Загальноприйнятим є виділення тоталітарних, авторитарних та демократичних політичних режимів.

Тоталітарний режим характеризується повним контролем, що проникає у сфери суспільного життя, пануванням єдиної загальнообов'язкової ідеології, централізованою системою контролю та управління економікою, монополією на всі засоби збройної боротьби, репресіями. Характерною рисою тоталітарного режиму є панування ідеології, яка монополізує право на істину і забезпечує будь-який прояв іншої суспільної думки і поглядів, повний контроль з боку партійно-державного апарату за діяльністю засобів масової інформації і змістом самої інформації, спрощений і примітизований погляд на розвиток суспільства. влада формується на всіх рівнях командно-бюрократичними засобами. Різко обмежується значення закону і права в державному і суспільному житті. Прикладами таких режимів був режим в фашистській Німеччині, режим Муссоліні в Італії, режим Франко в Іспанії. Риси тоталітарного режиму були закладені в 20-х – початку 30-х років у колишньому Радянському Союзі.

Авторитарний режим поєднує в собі риси тоталітарного і демократичного режимів. Тому часто він виступає як перехідний від тоталітарного до демократичного режиму. Цей режим базується на владі харизматичного лідера. Терор не набуває тоталітарного характеру і спрямований в основному проти противників режиму, допускається наявність певної опозиції у вигляді близьких за поглядами політичних партій, профспілок, безроздільно панує виконавча влада (звідси накази і команди).

Політичні права громадян і політичних організацій звужені і обмежені, політична діяльність багатьох суб'єктів політики значно регламентована. Такий режим був характерним в 50-80-ті роки ХХ ст. для таких країн, як Парагвай, Панама, Болівія, Чілі, Аргентина.

Демократичний режим уособлює найбільш прогресивний устрій політичного життя і громадянського суспільства. за такого режиму формується правова держава і створюється механізм громадянського суспільства, досягається юридична рівність громадян, забезпечується широке коло особистих громадянських та політичних прав і свобод, здійснюється чіткий подів державної влади на законодавчу, виконавчу, судову, дотримується верховенство закону, гарантуються права меншості та запобігання свавіллю більшості, легальна діяльність політичних партій та громадський організацій (діяльність яких не суперечить Конституції), тощо.

В сучасних умовах демократичний режим панує в багатьох постіндустріальних країнах світу. Він може поєднуватися з різними формами правління – парламентською, президентською республікою, конституційною монархією.

Політична свідомість віддзеркалює політичне життя суспільства. На неї впливають соціально-економічні, історичні та культурні особливості суспільства, а також загальнолюдські проблеми. Про це буде мова надалі при розгляді суспільної свідомості.

Поняття "політична свідомість" і "політична культура" близькі за своїм змістом, але не тотожні.

До сфери політичної культури відносяться:

– знання політики, її фактів та зацікавлення ними;

– оцінка політичних явищ, подій;

– емоційна сторона політичної позиції (любов до Батьківщини, ненависть до її ворогів, тощо).

Отже, політична культура – невід'ємна частина загальнолюдської культури.

23. Феномен віри, міфологія і магія

ВЕРА – это одновременно факт сознания и бессознательного (интуитивная вера). В качестве феномена сознания она выступает как идейная, мировоззренческая позиция принятия или непринятия(в этом случае говорят оневерии) определенных утверждений или поступков (как целесообразных, ценных, истинных, справедливых и т.п.) без предварительной фактической или логической проверки. Основанием для такого акта сознания является внутренняя субъективная уверенность, не нуждающаяся в доказательствах.

Как феномен бессознательного веру можно охарактеризовать понятием психологической установки. В ее основе лежит личный опыт, а также потребности, желания, чувства человека. Особое место среди них занимает любовь. Как правило, человек верит в то и в того, что и кого любит. Человек верит потому, что ему хочется верить, и он не нуждается в оправданиях своей веры. Этим объясняется устойчивость этого состояния. Сложившееся верование с трудом корректируется и подвергается коренному изменению при столкновении с противоречащими фактами и контраргументами. Наиболее выпуклосоциально организованная вера представлена в религии, которая покоится на вере в высшее, сверхъестественное начало, или в бога.

Веру, понимаемую не только в религиозном смысле, а широко, как она определена выше, можно обнаружить во всех видах деятельности человека, будь это каждодневное общение, игра, спорт, творчество, религия, искусство, наука, врачебное "искусство" и т. п. При этом она выполняет различные функции, связанные с разными аспектами своей идейной и психологической природы.

Важнейшей стороной веры выступает еепознавательная (гносеологическая) природа и соответственно ее роль в познании. В истории учения о вере господствовало "отлучение" веры от знания, в особенности от научного, резкое противопоставление веры и знания. Это объяснялось главным образом потому, что феномен веры трактовался узко, лишь как религиозная вера. Сегодня у веры рассматривается и определенный познавательный аспект. Как всякий акт познания, она имеет свой определенный предмет: верят во что-нибудь и чему-нибудь или кому-нибудь (в этом случае говорят о доверии или недоверии). Например, верят в успех, в победу, в людей, в бога и т.п. Не доверяют ненадежным людям, а в случае крайнего удивления – своим органам чувств ("глазам своим не верю" или "ушам"). Вера бывает истинной и ложной. Истинная вера получает практическое подтверждение, когда достигается поставленная цель. Примерами ложной веры могут быть различные суеверия. Разумеется, ложная вера противоположна знанию, она не совместима с ним. Другое дело – вера, корни которой находятся в опыте интуиции. Взаимное общественное доверие предполагает неявное согласие, интеллектуальную страстность, владение языком, влияние культурного наследия, взаимное притяжение"братьев по разуму". Все это дает основание утверждать, что вера является одним из источников знания. Человек верит в свои собственные убеждения, иначе они не убеждения. Он доверяет собственным познавательным возможностям. Это не исключает разумных сомнений и здравого скептицизма. Они полезны и не имеют ничего общего с абсолютным неверием в познаваемость мира (с агностицизмом).

Loading...

 
 

Цікаве