WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаКультурологія, Етика, Естетика → Культурологія - Курсова робота

Культурологія - Курсова робота

3. Есть моральные кодексы, устанавливающие превосходство интеллектуального порядка над социальным: демократия, суд присяжных, свобода слова, свобода печати.

4. Есть динамическая мораль, которая не является кодексом. Её можно было бы назвать "кодексом Искусства" или чем-нибудь в этом роде, но искусство обычно считается настолько побочным явлением, что такое название просто подрывает всю его важность.

21.Право як система соціокультурних норм

Право вырастает из социальных норм догосударственной организации. Оно формируется из обычаев, табу, которые преобразуются, отбираются, приспосабливаются к новым социальным отношениям, основанным на частной собственности, социальном и классовом расслоении общества.

Очень часто в нашей жизни мы встречаемся со словом "право", прекрасно представляя себе, когда речь идет о моральном или юридическом праве.

Однако эти представления совершенно не исчерпывают всей многозначностиэтого юридического феномена. "Юристы всё ещё ищут определение права," - писал Кант около 200 лет тому назад, обобщая более чем двухтысячелетнюю историю постижения природы этого явления. Его слова справедливы и сегодня, так как до сих пор по-прежнему не существует общепризнаного определения права. Более того, по мнению российского учёного Спиридонова Л. И., вряд ли эта задача вообще может быть разрешима при помощи формально-логических средств, которые только могут быть использованы для разработки традиционных определений.

Есть множество определений права. В работе "Сумма теологии", которую можно назвать величайшим синтезом средневековой католической теологии и философии. Аквинат рассматривает:

Вечное право - это мудрость Бога как правителя всех действий и движений вселенной, оно направляет все действия мироздания. От него происходят все другие, более ограниченные формы права.

Божественное право, такое как заповеди, служит как бы дополнительным руководством для тех предписаний естественного права, которые известны всем разумным людям.

Естественное право присуще людям как сознательным, моральным и социальным созданиям. Существует один стандарт истины и справедливости для всех людей, он естественен, и все одинаково знают его.

Позитивное право необходимо, чтобы помешать людям делать зло и беспечить мир. Если позитивное право, введенное сувереном, противоречит стественному праву и разуму, оно не законно и является искажением права. Только в данном случае Аквинат признавал правомерным выступление народа против монарха.

Идеальной формой правления Аквинат, вслед за Аристотелем и Цицероном, считал смешанную из "чистых форм", при которой монарх олицетворяет единство, аристократия - преобладание надлежащих заслуг, народ служит гарантий мира и согласия. Право государства должно быть санкционировано знатью и народом.

Термин (слово) "право" многозначен. С его помощью обозначаются разные явления:

1. Система норм, издаваемых государством (позитивное право)

2. Определённая система идей, представлений о том, каким должно быть позитивное право (естественное право);

3. Определённая правовая возможность конкретного субъекта (субъективное право)

4. Явления нравственного, морального характера.[6]

Сущность права заключается в регулировании общественных отношений в условии цивилизации, в достижении на нормативной основе такой стабильной организации, организованности общества, при которой регулируется демократия, экономическая свобода, свобода личности. Высшее общественное предназначение права – гарантировать в нормативном порядке свободу в обществе, утверждать справедливость, создавать оптимальные условия для развития в обществе экономических и духовных факторов, исключая произвол и своеволие в общественной жизни. "Науки о праве в своих обширных разветвлениях везде говорят о началах справедливости и уважения к достоинству человека"[7]. По своим исходным началам право призвано быть стабилизирующим и умиротворяющим фактором. Именно в этом заключена важнейшая сторона правового регулирования.

С точки зрения чисто юридической характеристики, способов воздействия на общественные отношения выделяются регулятивная (статическая и динамическая) и охранительная функции права.

Регулятивная статическая функция права сводится к закреплению, фиксации существующих общественных отношений в их статике: закрепляются формы собственности, круг субъектов права, их правоспособность, структура государственных органов, круг прав и обязанностей граждан.

Регулятивная динамическая функция направлена на оформление движения общественных отношений в форме правоотношений. При этом определяется порядок возникновения, изменения и прекращения правоотношений. Эта функция проявляется в системе норм обязательного права (отношения купли-продажи, подряда, перевозки, финансовые), трудового, процессуального.

Охранительная функция права направлена на охрану регулируемых правом отношений, на охрану основополагающих ценностей, признанных в обществе (жизнь, честь, свобода личности, собственность, институты демократии и т.д.). В рамках этой функции устанавливаются различные виды юридической ответственности за действия, посягающие на указанные ценности, и предупредительно–охранительные меры иного характера.

Таким образом, право призвано служить людям, обществу, обеспечивать его нормальную жизнь.

Из всего вышеперечисленного можно сделать вывод, что Право - это система общеобязательных норм, выраженных в законах, иных признаваемых государством источниках и являющихся общеобязательным критерием правомерно- дозволенного (а также запрещенного и предписанного) поведения.

22. Політика і політична культура

Політичне життя суспільства регулюється його політичною системою. Її виникнення пов'язане з поділом суспільства на класи та з виникненням держави.

Політична система є складною, взаємозалежною, розгалуженою сукупністю різних політичних інститутів, соціально-політичних спільнот, форм взаємодій та взаємовідносин між ними, в яких реалізується політична влада. Водночас це стійка форма людських відносин, за допомогою якої приймаються й запроваджуються в життя владні рішення для даного суспільства й поширюються на всіх його членів. Вона взаємодіє з іншими підсистемами: економічною, соціальною, духовною, правовою тощо. Політична система тісно пов'язана з особливою формою діяльності людей – політикою.

Політика – це напрямок і засоби діяльності соціальних груп у відстоюванні своїх інтересів і задоволення своїх потреб з допомогою різних засобів. Політика втілюється в життя суспільства засобами влади. Політична влада включає державну владу, владу органів самоврядування, владу партій і груп, владу політичних лідерів, засобів масової інформації. Центральною у політичній владі є влада політичних лідерств, засобів масової інформації. Головною у політичній владі є влада державна, специфіка якої полягає в тому, що, по-перше, вона здійснюється соціальним, відокремленим від решти суспільства апаратом, по-друге, є реальною на території, на яку поширюється державний суверенітет, по-третє, володіє монополією на прийняття законів, а також в життя та застосування у разі необхідності, засобів примусу.

Політична система являє собою соціально-політичний механізм, який регулює основні суспільні інтереси і має свої особливості: вона володіє монополією на здійснення влади в масштабах всього суспільства, визначає стратегію суспільного розвитку загалом і економічну, соціальну, культурну та зовнішню політику зокрема; визначає і представляє інтереси панівних соціальних груп або всього суспільства на державному рівні; забезпечує політичне та адміністративно-державне управління суспільними процесами; сприяє стабілізації або дестабілізації суспільного життя; формує правову систему і функціонує в її рамках або виходить за межі правового поля; має спеціальний прошарок людей, які професійно зайняті в сфері управління.

Політична система має свою структуру, основними компонентами якої є: політичні інститути й політичні організації, політичні відносини між класами, між державою і особою стосовно влади, політичні і правові норми, засоби масової інформації, політична свідомість, політична культура.

До політичних інститутів і політичних організацій відносяться, насамперед, держава та її установи, партії, суспільно-політичні рухи, громадські організації, засоби масової інформації.

Політичні відносини у суспільстві характеризують відносини між класами, соціальними групами, націями, політичними інститутами, між державою і особою в зв'язку з виробленням і реалізацією політики. Тому вони виступають важливою умовою здійснення соціальних інтересів і реалізуються в системі суспільних відносин, визначають ступінь участі суб'єктів політики в здійсненні управління політичною та державною владою.

Політичні відносини – це завжди відносини з приводу захоплення, утримання та використання державної влади в інтересах певних політичних сил. В них концентруються політичні інтереси головних суб'єктів політики.

Loading...

 
 

Цікаве