WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаКультурологія, Етика, Естетика → Культурологія - Курсова робота

Культурологія - Курсова робота

Відповідно до іншого тлумачення, відомому завжди, але у вигляді деякого культового повір'я, початок світу заключено в Сатані; він-то й уособлює абсолютне зло. Відповідний культ називається сатанізмом, але люди, які йому поклоняються, вважають, що в цьому заключається благо. Так само і садист, що вчиняє криваву оргію, патологічним чином вбачає в ній благо для себе. Зі сторони в цьому вбачається "абсолютне зло", тим більше, якщо таким діям нічого не вдається протиставити, принаймні вчасно.

За розмовами про "абсолютне зло" нерідко стоїть розгубленість перед дійсною множиною того, що здатне принести людині шкоду, знищити її. За такими розмовами може стояти й небажання або нездатність зрозуміти, що дійсне джерело зла знаходиться в самій людині, так само, втім, як і дійсне джерело добра.

У з'ясуванні природи добра та зла марно було б шукати саме їхню основу. Поясненням походження добра та зла не може слугувати їх обґрунтуванням. Тому логіка власне вартісного розмірковування виявляється однаковою як у того, хто переконаний, що базові цінності даються людині в одкровенні, так і в того, хто вважає, що цінності мають "земне" походження.

Нормативно-ціннісний зміст добра та зла визначається не тим, в чому вбачається джерело ідеалу, або вищого блага, а тим, який його зміст. Якщо моральний ідеал міститься у всезагальному духовному єднанні людей і у цьому є абсолютне добро, то злом буде все, що стоїть на перепоні цьому, що заважає людині творити добро, протистояти спокусам і прагнути до досконалості. Конкретизуючи поняття добра та зла, потрібно сказати наступне: добро стверджується у переборюванні відособленості, роз'єднаності, відчуження між людьми і встановленні взаєморозуміння, згоди, людяності; як людські якості добро, тобто доброта, виявляються у милосерді, любові, а зло, тобто злостивість, - у ворожості, насиллі.

Ще в найдавніші часи була глибоко осмислена ідея непереборного зв'язку добра та зла. Добро та зло змістовно діалектично взаємовизначені і пізнаються у єдності, одне через інше. Але формальне перенесення діалектики добра і зла на індивідуальну моральну практику загрожує спокушенням індивіда. Досвід зла може бути конструктивним тільки як умова пробудження духовної сили опору злу. Без готовності опиратися злу недостатньо розуміння зла і протистояння злу; само по собі це не приводить до добра.

Зло часто постає не тільки як вбивство, брехня, глибокий егоцентризм, виживання за рахунок усіх інших. Із злом пов'язується і нонконформізм, який не дає закостеніти порядку; а разом із тим і нетривіальність, творчість, нехай навіть як пошук нового, нестандартного. Для Ф.Ніцше, наприклад, добро лише добропорядне через життєву слабкість його носіїв, тоді як зло – енергійне, цілеспрямоване, аристократичне. У неглибокій проповіді добра дійсно може бути лише поверхова добропорядність; така проповідь приховує в собі можливість як моралізаторства, так і апології здорового глузду, міщанства; але це вже не питання про добро та зло, а про глибину розуму, силу волі, цілеспрямованість, талант, високоосвіченість тощо. Кожна з цих властивостей може слугувати як добру, так і злу – в залежності від характеру індивіда.

Дія, що здійснюється, і тим більше, вже здійснена дія відривається від волі і намірів того, хто її здійснює, і, переплітаючись із множиною дій інших людей, включається в ту реальність, яка існує об'єктивно і незалежно від свідомості людей, що її породили, як самостійна сила. Як така ця реальність чужа окремій людині, вона зневажає його. Для цієї безликої соціальної реальності людина виступає лише як матеріал. Таким чином, добро здійснюється лише через зло, і зло постає як конструктивний початок історії. Однак логіка моралі не завжди співпадає з логікою історії. Від того, що соціальний та технічний прогрес всього людства купляється великою кількістю індивідуальних та колективних жертв, зло не набирає в ціні. Воно не перестає бути злом. І з цього аж ніяк не випливає, нібито саме тому, що здійснюється зло, відбувається історичний процес. Невірно думати, що зло, яке відбувається в історії, цілеспрямовано здійснюється безсердечними людьми, які намагаються таким чином сприяти прогресу і не беруть до уваги вимушені негативні наслідки для людей того, що твориться ними.

Між тим етичний смисл того, що може сприйматись як конструктивність зла, складається не в тому, що завдяки злу, його боротьбі з добром у світі відбувається щось значне, а в тому, що сама наявність добра і зла як альтернатив людського вибору свідчить про можливість людини вибирати, і щось значне в цьому світі відбувається завдяки свободі людини, котра, зокрема, проявляє себе і в свободі творити зло.

Отож, раніше зло трактувалось феноменом відносним, позаяк з точки зору універсального зв'язку речей і подій асоціювало добро, виявлялося здатним мотивувати його, а інколи виступати ілюзорною маскою добра (виправдання тоталітаризму тощо). Сучасність похитнула уяву про відносність зла.

Окрім того, ми з'ясували, що джерелом як зла, так і добра є виключно сама людина та переконались у помилковості тверджень про абсолютну конструктивність зла, розглянули, чому саме є нерозривними поняття добра та зла.

Добро і зло – нормативно-оціночні категорії моральної свідомості, які в гранично узагальненій формі фіксують, з одного боку, те, що має бути і є морально позитивним, а з іншого – морально-негативним у вчинках людей, явищах соціальної дійсності.

20. Моральні кодекси

В моральных кодексах различных культур проблема этики трактовалась по-разному. Например, одни общества подчеркивают ценность человеческого тела и даже считают его священным, тогда как другие убеждены, что все связанное с телом и его физиологическими функциями априорно порочно и несет в себе зло. Одни культуры не придают значения наготе и полагают ее естественной, другие же требуют, чтобы женщины полностью закрывали свое тело и частично лицо. У одних народов прелюбодеяние каралось смертью, а вот по древнему эскимосскому обычаю хозяин дома по долгу гостеприимства предлагал свою жену всякому гостю-мужчине. И полигамия, и полиандрия практиковались в истории различных культур как социально приемлемые альтернативы. В одном из племен Новой Каледонии убивали близнецов, если один был мужского пола, а другой женского, ибо считалось, что они совершили кровосмешение уже в чреве. В противоположность этому в Древнем Египте и в Перу закон требовал, чтобы в семьях правителей братья женились на сестрах.

В Японии самоубийство часто не только рекомендовалось, но в определенных ситуациях, дабы избежать позора, практически требовалось. В Китае и в других местах, когда умирал правитель, его жен и слуг убивали и хоронили вместе с ним. Согласно индийскому обычаю сати, вдова следовала за покойным мужем на погребальный костер. Обычай сати, а также умерщвление младенцев женского пола практиковались в Индии еще долгое время после того, как англичане в XVIII веке наложили на это запрет. Ритуальные человеческие жертвы имели место у многих народов, и каннибализм был принят в таких развитых культурах, как ацтеки и маори.

Мораль, как уже не раз повторялось, делает человека человеком. Потому-то нравственное воспитание всегда считалось основой всякого другого. Нравственность не столько приучает к соблюдению свода правил, сколько воспитывает саму способность руководствоваться идеальными нормами и "высшими" соображениями. При наличии такой способности к самоопределению человек может не только выбирать соответствующую линию поведения, но и постоянно развивать ее, т.е. самосовершенствоваться. Все конкретные достоинства, которые мы находим у нравственно воспитанной личности, вытекают из фундаментальной ее способности поступать как должно, исходить из ценностных представлений, сохраняя при этом свою автономию.

Следует отметить, что выделение определенных функций морали (как и отдельный анализ каждой из них) является достаточно условным, поскольку в реальности они всегда тесно слиты друг с другом. Именно в целостности функционирования проявляется своеобразие ее воздействия на бытие человека. А также для успешного функционирования и развития морали важно свободное, не ущемленное проявление всех ее функций, их гармоническая целостность, единство.

То, что сегодня обычно называется "моралью", охватывает лишь один из этих наборов моральных кодексов, социально-биологический кодекс. В субъектно-объектной метафизике этот единственный социально-биологический кодекс считается незначительной, "субъективной", физически не существующей частью вселенной. По мере углубления в эти вопросы понятно, что разделение статичных моральных кодексов весьма важно. По существу они представляют собой небольшие самодостаточные моральные империи, так же изолированные друг от друга, как и статические уровни, чьи конфликты они разрешали:

1. Есть моральные кодексы, устанавливающие превосходство биологической жизни над неживой природой.

2. Есть также моральные кодексы, провозглашающие превосходство социального порядка над биологической жизнью: обычные нормы морали, запрещение наркотиков, убийства, прелюбодеяния, воровства и тому подобное.

Loading...

 
 

Цікаве