WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаКультурологія, Етика, Естетика → Культурологія - Курсова робота

Культурологія - Курсова робота

Моральные идеалы, принципы и нормы возникли из представлений людей о справедливости, гуманности, добре, общественном благе и т.п. Поведение людей, которое соответствовало этим представлениям объявлялось моральным, противоположное - аморальным. Иными словами, морально то, что, по мнению людей, отвечает интересам общества и индивидов. То, что приносит наибольшую пользу. Естественно, что эти представления менялись от века к веку, и, кроме того, они были различны у представителей различных слоев и групп. Отсюда же проистекает специфичность морали у представителей различных профессий. Все сказанное дает основание говорить, что мораль имеет исторический, социально-классовый и профессиональный характер.

Сфера деятельности морали широка, но тем не менее богатство человеческих отношений можно свести к отношениям:

индивида и общества; индивида и коллектива; коллектива и общества; коллектива и коллектива; человека и человека; человека к самому себе.

Таким образом, в решении вопросов морали правомочно не только, коллективное, но и индивидуальное сознание: нравственный авторитет кого-либо зависит от того, насколько правильно он осознает общие моральные принципы и идеалы общества и отраженную в них историческую необходимость. Объективность основания как раз и позволяет личности самостоятельно, в меру собственной сознательности, воспринимать и реализовывать общественные требования, принимать решения, вырабатывать для себя правила жизни и оценивать происходящее. Здесь встает проблема соотношения свободы и необходимости. Правильное определение общего основания морали еще не означает однозначного выведения из него конкретных нравственных норм и принципов или непосредственного следования индивида "исторической тенденции". нравственная деятельность включает не только исполнение, но и творчество новых норм и принципов, нахождение наиболее отвечающих современности идеалов и путей их осуществления.

Человеческая мораль как особая форма человеческих отношений складывалась издавна. Это прекрасно характеризует заинтересованность общества к ней и то значение придаваемое морали как форме общественного сознания. Естественно нормы морали разнились от эпохи к эпохе, и отношение к ним всегда было неоднозначно.

В древности "этика" ("учение о нравственности") означала жизненную мудрость, "практические" знания относительно того, что такое счастье и каковы средства для его достижения. Этика - это учение о нравственности, о привитии человеку деятельно--волевых, душевных качеств, необходимых ему в первую очередь в общественной жизни, а затем и личной. Она учит практическим правилам поведения и образу жизни отдельного человека. Нравственная деятельность направлена на самого человека, на развитие заложенных в нем способностей, особенно его духовно-нравственных сил, на совершенствование его жизни, на реализацию смысла своей жизни и назначения. В сфере "деятельности", связанной со свободой воли, человек "выбирает" личности, сообразующей свое поведение и образ жизни с нравственным идеалом, с представлениями и понятиями о добре и зле, должном и сущем.

Отож, розглянемо релігійне трактування проблеми походження моралі.

Канту належить слідуючий вислів – "моральний закон відкриває мені життя, незалежне від живої природи і навіть від усього світу, що сприймається чуттєво". Подібні уявлення були властиві людям із найдавніших часів, коли правила та норми спілкування між людьми розглядались у якості установлення вищих істот (духів, пізніше – богів). Останні до того ж заохочували чесноти та карали пороки. Про те, наскільки широко розповсюдженим було таке уявлення, говорить те, що його притримувались навіть ті, релігійність яких ставилась іноді під сумнів.

Християнські богослови традиційно говорять про божественну природу моралі. Індивід отримує її як у вигляді "природного морального закону" (внутрішнього), так і у вигляді богооткровенного (зовнішнього) закону. Будь-яка релігія зводиться до усвідомлення "космічного, надприродного значення вищих цінностей" (С.Л. Франк), до прагнення "зблизити людське життя з надприродним та абсолютним початком".

Зрозуміло, що в основі подібних суджень лежить віра в Бога, в моральний світоустрій, ним установлений. Проте богослови намагаються й аргументувати свою точку зору. Високі моральні принципи, заявляють релігійні ідеологи, які говорять не про те, що є, а про те, що має бути, не можуть бути створені грішною за своєю природою людиною. Моральний закон не можна вважати і наслідком досвіду, звички, виховання, бо він не зважає на те, що відбувається в земному житті, а вказує лише те, що має відбуватись. Також і природа людини не є джерелом моралі, тому що людські природні потяги нерідко суперечать велінням моралі. Тому, говорять богослови, якби людина була творцем своєї моралі, то вона (людина) установила б такі правила, які легко було б виконувати, тоді як насправді доброчесна поведінка потребує значних зусиль, а іноді й самопожертви. Звідси нібито-то сам собою випливає висновок: "Моральний закон за природою своєю є закон Божий, а не людський".

Релігійне трактування моралі має цілий ряд переваг. Преш за все, вона підкреслює універсальний, загальнолюдський характер моралі. Божественні приписання розповсюджуються на всіх людей без винятку. Перед мораллю, як перед Богом, всі рівні. У відомих межах релігія здатна обмежувати сферу дії суб'єктивізму, сваволі у моральних оцінках та судженнях: сам Бог приписав поважати старших, не красти, не вбивати і т.д. Нарешті, потрібно відмітити, що релігійне трактування виникнення моралі вільне від сухого раціоналізму, насичене емоціонально-почуттєвими компонентами. Навіть більше того, акцент робиться нерідко на почутті совісті, почутті добра тощо. Іншими словами, моральне почуття підкріплюється релігійними переживаннями.

Однак не можна не визнати, що подібне розуміння виникнення моралі прийнятне, головним чином, для віруючих і може викликати сумнів в атеїстів, скептиків, тих, хто вагається. Варто звернути увагу також на те, що явно занижено роль людини у процесі становлення моралі. Власне, воно подається як щось готове, щось, що людина зобов'язана прийняти без усяких сумнівів.

Важким для релігійної свідомості залишається й наступне питання. Уже мислителі античності розмірковували над таким: "Чи творить Бог за законами Добра, а чи ж Добро встановлює сам Бог?". Якщо Бог керується моральними принципами, то, значить, ці принципи нібито підносяться над Богом. Якщо ж Бог довільно визначає ті чи інші принципи, заповіді, то вони є результатом сваволі, хоч би й Божественної. Таким чином, лишається відкритим поставлене ще Сократом питання "Чи буде святим те, що люб'язно богам, чи, навпаки, богам люб'язно те, що є святим?"

Нарешті, відмітимо ще один момент. Подібне тісне пов'язування релігії та моралі може мати і негативні наслідки в наш час, коли релігійні переконання у значної частини населення якщо не відсутні взагалі, то помітно ослаблені. Чи ж необхідно вважати усіх таких людей аморальними?

З релігійними поглядами на природу, виникнення моралі багато в чому пересікаються погляди представників об'єктивного ідеалізму (Платона, Гегеля). Гегель, приміром, розглядав мораль поруч із правом , релігією, філософією в якості одного з етапів розвитку об'єктивного духа. Таким чином, представники цієї філософської течії, як і богослови, витоки моралі виносять за межі суспільства і явно недооцінюють роль окремої людської особистості у становленні моральної свідомості.

Наступним направленням пошуку витоків моралі умовно можна назвати натуралістичним, тому що воно так або інакше виводить мораль із природи людини і з попередньої еволюції тваринного світу. Це направлення може протистояти релігії, якщо природа береться в якості самостійної субстанції, яка сама розвивається, або ж, якщо природа розглядається в якості Божого творіння, бути по суті такою, що узгоджується по суті (але не в деталях) із релігійним світоглядом.

Попередню історію натуралістичного підходу можна знайти ще в первісному суспільстві, коли люди тваринам, вважали, що у якоїсь тварини (тотема) і даного племені є спільний предок.

Своє достатньо чітке оформлення натуралістична теорія отримала у працях Ч. Дарвіна, Г. Спенсера, П. Кропоткіна, інших. Зокрема, Ч. Дарвін зауважував, що цілий ряд почуттів та властивостей, якими так гордиться людина (пам'ять, увага, кохання тощо), неважко знайти у тварин не тільки у початковому стані, а й навіть у достатньо розвиненому стані. Прихильники цього направлення приводять численні факти взаємодопомоги у тварин, говорять про сильно розвинений батьківський інстинкт, навіть про прояви самопожертви. П. Кропоткін дійшов висновку, що "моральний початок у людні є ніщо інше, як розвиток інстинкту товариськості, властивого майже всім живим істотам". За його думкою, моральний процес, що "почався вже у тваринному світі, перейшов до людини, і тут завдяки... мистецтву він усе більше й більше розвивався й досягав найвищих ступенів окремих "героях" людства й у деяких його вчителів". В. Соловйов, лишаючись релігійним філософом, все ж визнавав наявність почуття жалю, співчуття, зрозуміло, в початковому стані, у багатьох тварин.

Loading...

 
 

Цікаве