WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаКультурологія, Етика, Естетика → Культурологія - Курсова робота

Культурологія - Курсова робота

У живій мові термін "етика" до цього часу вживається як синонім слова "мораль". Наприклад, словник з етики під редакцією О.Г.Дробницького та І.С.Кона тлумачить етику "як філософську науку, об'єктом якої є мораль".

У будь-якому суспільстві (вірніше, будь-якій культурі) існує певна єдність відносно того, що вважати мораллю. Наприклад, у рамках християнської культурної традиції за образ моралі була взята Нагорна проповідь Ісуса Христа. Людина є творінням за образом і подобою Божою. Усі чесноти сконцентровані у щонайвищій лобові до Бога як до носія моралі, блага. Протягом усього середньовіччя обстоювалася думка про перевагу віри над розумом, переважаючу силу релігійного авторитету у порівнянні з людським пізнанням.

Особливості становлення етичного знання у Новий час визначилися, з одного боку, поворотом до особистості як самототожного суб'єкта, в об'єктивній моральній ситуації ранньобуржуазної епохи. З іншого - зростанням цінності мислення, наукового знання в соціокультурних підвалинах суспільства, що народжувалося. Людина повинна керуватися у всіх своїх справах розумом. Освіта й наука зуміють розв'язати як соціальні проблеми, так і проблеми індивідуального існування. Реабілітація самоцінності людської особистості, її здорового глузду, раціональної здатності осягнути загальнообов'язковість, об'єктивність і всеохопленість моральності - ось сенс етичної позиції Нового часу.

Етична думка ХІХ століття відтворена, з одного боку, в німецькій класичній філософії, з іншого - у марксизмі. Моральність виступає як загальний спосіб дії індивідуумів, тобто у вигляді звичаїв, суспільної та індивідуальної звичок. Джерелом моралі в марксистській етиці виступають умови матеріального життя людей, реальні суспільні потреби й інтереси, праця. ХХ століття виробило новий ідеал, у якому моральна особистість постає в якості вільного громадянина.

Своїм шляхом йшов розвиток моралі в СРСР. У перші роки революції багато хто вважав, що нове суспільство обійдеться без моралі. В 30-50 роках мораль ототожнюється з політичною доцільністю, практичними потребами радянської держави. В 60-70 роках вона розглядалася в якості відносно самостійного духовного феномена, зумовленого економічними інтересами і класовими цілями. Сьогодні поняття про мораль знову змінюються. Ми постійно чуємо думки про те, що у нашому суспільстві відбувається не лише економічна та політична революції, а й революція моральна. Прискорення радикальних перетворень ускладнює ситуацію морального вибору, робить значною необхідність всебічного врахування мотивації вчинків і всієї лінії поведінки. Тим часом ще не до кінця осмислені в етичній теорії наслідки заміни, що відбуваються нині, "традиційного" типу соціально-моральної регуляції поведінки на "сучасний" тип. Якщо перший позначається жорстокою запрограмованістю, грунтується на ритуалізованому звичаї й зовнішніх механізмах контролю ("а що люди скажуть?"), то другий тип регуляції передбачає поведінку людини, яка має на меті "власноручно" поставлені цілі, усвідомлює тісний зв'язок суспільних і власних інтересів, сприймає суспільні потреби як свої особисті.

В умовах кардинальних змін, що відбулися у нашій країні, особливого значення набуває проблема формування колективних перспектив - себто мова йде про вибір моральних принципів, цілей, що могли б служити організації життєдільності як старшого покоління, котре переживає крах соціалістичних ілюзій, так і молоді, яка шукає нові життєздатні ідеали.

Важливим елементом загальнолюдського в моралі є моральна культура спілкування. Спілкування розпочинається з відчуття людини людиною. На думку багатьох психологів симпатія або антипатія, зазвичай, формується протягом п'яти хвилин. Наша підсвідомість фіксує кожну дрібничку: ходу людини (впевнену і рішучу або мляву та повільну), її осанку (пряма спина, розгорнуті плечі, підняте підборіддя або сутулість, хворобливо опущені плечі), манеру сидіти на стільці (спокійно або знервовано, зручно вмостившись або на краєчку стільця), який у співрозмовника зовнішній вигляд (одяг, взуття, зачіска), вираз обличчя (життєрадісний, привітний або похмурий і невдоволений). Проте чи не найголовнішим у визначенні вашого ставлення до співрозмовника є його манера спілкуватися (культура мови, вміння слухати) тощо. Отже, виходячи з загальноприйнятих норм етики на формування образу людини у значній мірі впливає етика ділового спілкування, яка, як уже зазначалося, є практичною формою існування самої моральності.

Не менш важливим за спілкування людей є також дотримання норм етикету. Етикет як сукупність загальноприйнятих, упорядкованих норм поведінки покликаний регулювати безособові стосунки між людьми, втілювати на ділі зовнішню культуру спілкування. Але так само, як і моральність, етикетні приписи реалізуються в поведінці, манерах, емоційних реакціях. У цій статті автор намагалася лише нагадати відомі істини та закликати представників еліти держави бути зразком у всьому.

Крім загальнолюдських норм поведінки, прийнятих у суспільстві, особа, яка хоче бути популярною та зробити кар'єру, має бути, насамперед, зовнішньо привабливою. То ж як добитися цієї привабливості? Б.Грассіані радив державним мужам свого часу декілька нескладних правил завоювання симпатії народу: намагайтеся робити так, щоб у тобі була потреба; слідкуйте за манерами (грубощі - на шкоду всьому, навіть справедливому та розумному), своїм зовнішнім виглядом; змінюйте прийоми; не домагайтеся всього, вникайте у глибину; намагайтеся робити добро; уникайте зобов'язань; підтримуйте чекання і не виказуйте свої наміри; будьте невимушеними, простими у спілкуванні; слідкуйте за своїм зовнішнім виглядом.

Ми вже звикли чути: "Протокольний захід", одягнений "за протоколом"... Так що ж таке протокол, якого мають дотримуватися офіційні особи? Протокол - це звичаї, правила проведення офіційних церемоній або заходів. Правила поведінки на званих заходах складалися століттями. Безумовно ці правила мають і національну специфіку. Що ж стосується поняття "бути одягненим за протоколом", то за звичаями нашої країни, особи, які приймають участь у дипломатичних заходах, одягнені у темні костюми.

Щоб справити гарне враження і добитися успіху, потрібно дотримуватися таких нескладних правил: одягайтеся, за можливості, добротно; слідкуйте за чистотою одягу; якщо не знаєте, що одягти у певній конкретній ситуації, краще одягніться консервативно; слідкуйте, щоб ваше волосся було чистим і гарно зачесаним.

88. Ідеї О.Шпенглера та їх вплив на розвиток культурології

У 1918 році вийшла в світ робота Шпенглера "Захід Європи". У ній Шпенглер відмовляється від гегелівського логіцизму, від прагнення звести весь культурно-історичний процес до однієї стрижньової логіки, пронизливої всю історію і що знаходить своє завершення в якійсь вищій крапці. Для Шпенглера немає єдиної світової культури (як аналога гегелівської абсолютної ідеї). Є лише різні культури, кожна з яких має власну долю: "...У "людства" немає... ніякої ідеї, ніякого плану (...) Замість безрадісної картини лінійної всесвітньої історії... я бачу справжній спектакль безлічі могутніх культур, що з первісною силою розквітають з лона материнського ландшафту, до якого кожна з них строго прив'язана всім ходом свого існування, що чеканять на своєму матеріалі — людстві — власну форму і що мають кожна власну ідею, власні пристрасті, власне життя, хвилювання, відчуття, власну смерть".

Але і власна "ідея" кожної культури, про яку говорить Шпенглер, зовсім не аналогічна ідеї в гегелівському її розумінні. Якщо у Гегеля первинною була логіка, то у Шпенглера первинною є ірраціональна душа культури, що не зводиться ні до якої логіки. Логіка ж, як, втім, і мистецтво, наука, політика завжди вторинні по відношенню до цієї душі. Культура в шпенглерівському розумінні — це символічно виражена смислова цілісність (система), в якій природно (і різноманітними способами) реалізує себе відповідна душа.

Шпенглеровский термін "душу культури" яскравий і в той же час точний вираз тієї обставини, що суть культури не зводиться до розуму. У кожної культури є своя власна "душа", що реалізовується в безлічі індивідуальних життів. Душа кожної культури унікальна і не може бути до кінця виражена раціональними засобами. Тому так важко вникнути у внутрішній світ людей іншої культури, зрозуміти природу їх символів, відчуттів, вірувань: "...Каждой великій культурі властива таємна мова світовідчуття, цілком зрозуміла лише тому, чия душа цілковито належить цій культурі" .

Шпенглер виділяє декілька ("аполлонічний", "магічний", "фаустовський") типів душі, що лежать відповідно в основі грецької, середньовічної арабської і європейської культури. Для Шпенглера всі культури рівноправні в тому сенсі, що кожна з них унікальна і не може бути засуджена із зовнішньої позиції, з позиції іншої культури. "Феномен інших культур говорить на іншій мові. Для інших людей існують інші істини. Для мислителя мають силу або все з них або жодна з них".

Loading...

 
 

Цікаве