WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаКультурологія, Етика, Естетика → Культурологія - Курсова робота

Культурологія - Курсова робота

Сьогодні ясною і зрозумілою є та істина, що справжня куль-тура йде своїми коренями в глибину життя народу і є єдиним носієм національної своє-рідності. Однією із серйозних помилок, допущених у трактуванні національної культури, що породжують аморальність, втрату довіри до народу, виникнення психоло-гічної відчуженості від рідного краю, інертність до знання власних духовних цінностей, залишених попередніми поколіннями, є недостатня увага до успадкованих духовних цінностей [4, с.17].

Невичерпний потенціал народної культури, по-перше, вклю-чає у себе всю суму знань, умінь, соціального досвіду, втіленого в результатах матеріа-льної і духовної діяльності людей. У їх світорозумінні й відчутті навколишнього середовища закладена емоційно-духовна й ідейно-теоретична спрямованість кожного народу (нації чи народності). По-друге, цей духовний потенціал має у собі й історичній пам'яті усвідомлення інтересів і цілей народу. Народний потенціал завжди був голо-вним джерелом формування і розвитку націй і народностей, їх культури й самосвідомо-сті.

При аналізі значення і ролі духовної спадщини народів дуже важливо приділити увагу не тільки її внутрішньому потенціалу, а й здатності природної сприйнятливості зі "сторони". У світі немає культури з багатим потенціалом, що за своїм змістом і розмаїтістю була б "чистою". Духовна спадщина народів не є застиглою і об-меженою. У силу об'єктивних закономірностей взаємозв'язок, взаємозумовленість, вза-ємовплив і взаємозбагачення різних культур посилюють їх розвиток. Серед основних закономірностей формування і розвитку національної культури особлива роль нале-жить творчому освоєнню культурної спадщини народу. Сутність культурної спадщини полягає в тім, що на кожному історичному етапі люди виробляють свої матеріальні і ду-ховні (мораль, філософія, світорозуміння, вдача, звичаї, традиції і т.п.) цінності. Академік Д.С. Лихачов писав: "Одне з найважливіших свідчень прогресу культури – розвиток ро-зуміння культурних цінностей минулого й інших національних цінностей, уміння їх бе-регти, нагромаджувати, сприймати як естетичну цінність". У процесі суспільного і людського розвитку роль культурної спадщини зростатиме. З цього по-гляду не можна не погодитися з одним з відомих фахівців із проблеми наступності культурної спадщини Е.А. Баллером у тім, що "протягом століть поступово відбуваєть-ся зростання ролі культурної спадщини в діяльності народу не тільки в силу природно-го процесу росту соціальних причин, що обумовлюють прискорення темпів суспільного проґресу. Ці процеси взаємозалежні: чим більше їх діяльність у цьому напрямку, тим більшого значення для них набуває культурна спадщина. І, навпаки, активне освоєння культурної спадщини робить культурну творчість народних мас більш безпосередньою за характером і більш масштабною за обсягом, більш вагомою за значенням".

Культурна спадщина народу має у собі таке поняття, як "на-ціональні традиції". Вони все частіше стають об'єктом дослідження в науковій літера-турі. Почато спроби з'ясування їх сутності, природи і механізмів функціонування; простеження зв'язку між традиційною діяльністю людей і соціально-економічними умовами. Разом з тим у літературі можна виділити три основних підходи до проблеми традицій.

Представники першого підходу трактують традицію як соціо-культурну наступність взагалі. Представники другого підходу обмежують обсяг поняття "традиція" сферою суспільної свідомості. І, нарешті, прихильники третього підходу тлумачать традицію як соціальний зв'язок індивідів і груп у суспільстві, як засіб соціалізації і творчий фактор практики повсякденного життя, вираження предметного світу людських відносин і діяльності, а не свідомості. На думку А.К. Уледова, традиції являють собою "соціальні ме-ханізми закріплення, відтворення, узагальнення і передачі суспільного досвіду, що акумулю-ється в стійких, повторюваних загальнозначущих формах життєдіяльності людей" [7, с. 11]. Критерієм соціальної природи традицій є також їх нормативність, що дає можливість напра-вляти поведінку особистості відповідно до інтересів суспільства.

Людині дістаються традиції і звичаї, перевірені суспільством, тобто вона отримує "естафетну паличку" від предків. На основі національних традицій і звичаїв відбувається формування її особистісних якостей з раннього віку. Але це не означає, що індивід за допомогою традицій включається просто в дану національну спільність людей. Засвоєння цих традицій має світоглядний характер, через них формуються потреби, мораль-ні ідеали, переконання, бачення світу. Водночас на їх основі індивід дістає перші уроки мо-ральності, зразки поводження в родині і суспільстві, виробляє манери. З початку дослідники тільки описували національні традиції, не намагаючись розібратися в їх сутності. Потім була почата спроба загальносоціологічного підходу до вивчення цього соціального явища. На-приклад, А. Чотонов визначає національні традиції так: "Це звичаї, які склалися історично, відзначаються наступністю і стійкістю і захищені силою суспільної думки, правилами пове-дінки людей, характерними для побуту нації, груп народів, близьких за своїм історичним минулим, мовою і культурою" [8, с. 21]. Інше визначення дає І.Ф. Дроздов: "Національні традиції – це складний комплекс історично сформованих, повторюваних елементів суспіль-них відносин, звичаїв, психологічних рис, характерних для визначених націй" [9, с. 36]. На наш погляд, національні традиції – це історично сформовані, відносно стійкі, повторювані соціальні явища, які виникають у сферах національного життя, властиві національним особ-ливостям, ментальності, психології тієї чи іншої нації, що передаються з покоління в поко-ління і закріплюються за допомогою суспільної свідомості.

Нині, у зв'язку з "вибухом" національної самосвідомості, прагненням кожної нації і народності до свого "кореня", із засвоєнням власної культу-рної спадщини, дуже гостро стоїть питання необхідності глибокого вивчення культур-ної спадщини кожного народу і його відновлення.

Наступною закономірністю формування і розвитку національної культури є взаємовплив, взаємозбагачення національних культур. З історії розвитку світової культури відомо, що середньовічний Схід своїми культурними досягненнями впливав на Захід, коли почалася криза культури його народів. Захід, у свою чергу, своїми культурними досягнен-нями впливав на Схід.

Поняття взаємовпливу і взаємозбагачення національних куль-тур діалектично взаємозалежні. У процесі взаємозбагачення кожна культура розвива-ється і стає багатшою. У цьому процесі кожна національна культура піднімається на новий рівень розвитку. Під взаємовпливом у розвитку національних культур розумієть-ся такий процес, що йде не тільки в прямому, але й у зворотному напрямку, а також з декількома національними культурами одночасно. Отже, кожна національна культура, впливаючи на інші національні культури, сама в свою чергу збагачується і розвиваєть-ся.

Процес взаємовпливу і взаємозбагачення національних культур є джерелом збагачення національних культур, він спрямований на взаємний проґрес. Треба пам'ятати, що більш розвинута культура має більший вплив, ніж слабка. Г.В. Плеханов писав, що "вплив літератури однієї країни на літературу іншої прямо пропорційний подібності суспільних відносин цих країн. Це вплив односторонній, коли один народ через свою відсталість не може нічого дати іншому, і взаємний, коли вна-слідок подібності суспільного побуту і культурного розвитку кожний із двох народів, що обмінюються, можуть що-небудь запозичити в іншого" [10, с. 658].

Loading...

 
 

Цікаве