WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаКультурологія, Етика, Естетика → Культурологія - Курсова робота

Культурологія - Курсова робота

Поодинокі спостереження над рисами українського національного характеру містять іноземні хроніки. У XIX ст. робилися спроби вивчити національний характер цілісно. Зокрема, М. Костомаров у праці "Дві руські народності" та І. Нечуй-Левицький у дослідженні "Світогляд українського народу" ґрунтовно осмислюють і порівнюють український та російський національні характери.

У XX ст. простежується прагнення дати об'єктивну картину здебільшого з позицій соціології (В'ячеслав Липинський), історії культури та філософії (Дмитро Чижевськнй), історії. Суто психологічне вивчення проблеми лише розпочинається.

На думку П. Гнатенка, національний характер - це сукупність соціально-психо-логічних рис (національно-психологічних настанов, стереотипів), властивих національній спільноті на певному етапі розвитку, що виявляються у ціннісних ставленнях до навколишнього світу, а також у культурі, традиціях, звичаях, обрядах.

"Національний характер - це своєрідне, специфічне поєднання загальнолюдських рис у конкретних історичних та соціально-економічних умовах буття національної спільноти" [3, c.17].

Оригінальним є тлумачення національного характеру з культурологічних позицій. Учені стверджують, що національний характер є продуктом і носієм культури, він формується під впливом історичних чинників.

86. Поняття національної культури та її структура (національний характер, національний менталітет, національна свідомість, мистецтво - показник досягнень нації)

Національний характер висвітлюється представниками української діаспори в аспекті аналізу етнопсихології як наукової дисципліни. Зокрема, О.Кульчицький, досліджуючи поняття "етнопсихе", наголошував, що етнопсихологія не є настільки розвинутою наукою, щоб це поняття було вільним від власної проблематики. Терміном "етнопсихе", на думку О.Кульчицького, позначають колективну нацынальну психіку, що існує тільки в індивідуальних психіках, але творить у сфері кожної індивідуальної психіки представника народу окремий образ психічних змістів, тісніше пов'язаних із колективом. О. Кульчицький зазначав, що "треба провести спроби прояснення генези психіки української людини наступним порядком: 1) українська людина в своїй соматичній обумовленості. Соматично-расові чинники і соматичні аспекти української психіки; 2) українська людина в своєму географічному просторі (географічне середовище, що сформувало українську психіку, геопсихічні чинники й середовище, що сформувало українську психіку, геопсихічні чинники й геопсихічний аспект української психіки); 3) українська людина в своєму історичному буванні (вплив історичних подій та історичної дійсності на формування української людини, історичні чинники й історіософічний аспект української психіки); 4) українська людина в її суспільному житті (вплив притаманних для української дійсності форм групового життя на українську психіку, соціопсихічний чинник і соціопсихічний аспект української психіки); 5) українська людина в її культурному буванні (впливи окремих культур на українську психіку, культурно-морфічні чинники і культурно-морфічний аспект української психіки); 6) українська людина в своєму глибинно-несвідомому психологічному житті (глибинно-психічний аспект української психіки)" [8, c.89-90].

Ведучи мову про формування національної самосвідомості підростаючого покоління, слід пам'ятати; Що кожна нація має специфічну для неї психологію. Самобутність цієї психології зумовлена багатьма факторами: культурно-історичними обставинами, матеріальними чинниками (умови життя, економіка, навколишнє середовище), природними та кліматичними особливостями та ін.

Громадянська позиція особи, найперше молодої, є найважливішим компонентом, що забезпечує її активність як суб'єкта усіх соціально-економічних, політичних перетворень у державі, а відтак забезпечує формування справді демократичного, суверенного суспільства

Формування громадянської позиції молоді базується на розумінні і глибинному усвідомленні того, що кожна; людина є невід'ємною частиною своєї нації, свого народу. Тобто йдеться про наявність у молодого громадянина певних національних почуттів, присутність яких спричиняє його самоідентифікацію зі своїм власним народом

Психічні процеси (мислення, воля, почуття) українця, росіянина, поляка, німця, румуна тощо мають як спільні (загальнолюдські), так і відмінні риси. Отже, помічати, розрізняти і розвивати в кожній дитині особливості національної психології, вести психолого-педагогічні спостереження, враховувати ці дані в загальній роботі і є завданням для педагогів. В іншому разі відбуватиметься збіднення психологічного життя дитини, звужуватиметься її світосприймання і світорозуміння.

Справжнє національне виховання передає підростаючому поколінню все багатство психічного коду народу (національний характер, спосіб мислення, світовідчуття і світосприймання, свідомість і самосвідомість), формує національний тип особистості. Все це можливо через таку систему національного виховання, завдяки якій кожна етнічна група, кожна людина почувала би себе вдома, в своєму рідному національному середовищі, в якому панує культ власної культури, народних традицій та звичаїв, культ своїх великих предків.

Національні почуття не є і не можуть бути вродженими. Вони лише частково базуються на історичному минулому — історії, звичаях, традиціях, культурі (вивченні та ознайомленні з ними). Такі почуття формуються в результаті комплексного національного виховання, формування національної самосвідомості. Ментальність українства як нації народу — суперечлива і неоднозначна. Нашим предкам були властиві:

— одночасно, скажімо, з демократизмом, волелюбністю, толерантністю, милосердям — і негативні риси (анархізм, схильність до міжусобної боротьби і бунтів, протиставлення власних інтересів загальнодержавним і навіть певний політичний конформізм). Тобто маємо враховувати суперечливість і неоднозначність української психіки, особливо в процесі становлення нового покоління українства.

Національний характер — це головний феномен національного складу психіки. В ньому найбільш яскраво реалізується вся специфіка душевного потенціалу як окремого індивіда, такі цілого народу.

Національний характер формується об'єктивними факторами (укладом життя, засобами культурно-історичних і соціальне-побутових традицій) протягом сотень і тисяч років. У кожному конкретному випадку може бути нашарування інородних факторів: політичних впливів, економічного становища, тривалого спілкування людей різних націй, пристосуванства, байдужості до руйнівних сил.

Що ж стосується національної куль-тури, то в українській філософській літературі під національною культурою було прийнято розуміти лише ту частину культури, що специфічна для цього етносу (нації).

Таким чином, культура розуміється по-різному, але, при всьому розмаїтті її визначень, в підході можна виділити два основних аспекти. З одного боку, культура існує в предметно-результативних формах – матеріальних і духовних цінностях, мові, традиціях, звичаях, і в такому вигляді успадковується новими поколіннями від стар-ших. Другий аспект – творча діяльність людини, що освоює багатство культури, форму-ється в особистість, здатну бути культурною, дієвою і розвинутою. Якщо в першому випадку свідомість живих людей і їх діяльність у всіх сферах життя суспільства виявлялася винесеною за межі культури, то тепер культура вже включає в себе свідомість і самосвідо-мість, і зокрема національну самосвідомість. Із цього випливає, що при розумінні культури як єдності (взаємодії) творчої діяльності людини і її предметно-результативних сторін і пе-редумов відпадає необхідність окремих посилань на національну психологію, традиції, звичаї і т.д., оскільки культура вже має їх, синтезуючи у щось загальніше і значніше. Від-носно самостійне значення можуть мати тільки національна мова і самосвідомість. Хоча існують у великій кількості наукові дослідження, присвячені проблемам розвитку націона-льної культури, у цих роботах, на жаль, національна культура не знайшла свого конкретно-го концептуального визначення, заснованого на єдиній думці авторів, за винятком робіт останнього часу, де зроблена така спроба (наприклад, робота О.М. Ломшиної [2]).

Після 70-х років основна увага була приділена проблемі взає-мовпливу, взаємозбагачення і зближення національних культур, а аналіз сутності і природи самої національної культури ставився на другий план; часом були спроби іґнорувати наяв-ність національної культури в умовах "розвитку соціалізму". Усе це було причиною поми-лкового розуміння сутності інтернаціональної, загальнолюдської якості національних культур.

З останніх праць з методології національної культури варто ви-ділити роботу В.Ф. Вавіліна про компоненти етнічної культури. У ній автор чітко визначає поняття компоненти і дає характеристику існуючим компонентам етнічної культури: "Компонента етнічної культури – істотна структурна складова частина, що якісно характе-ризує системну визначеність етносу: мовний компонент; компонент матеріальної культури; обрядовий компонент; фольклорний компонент; компонент професійної культури; етнопси-хологічний компонент" [3, с. 14]. Аналіз причинно-наслідкового механізму функціонування компонент в етнічній культурі на рівні орієнтованих свідчить про те, що їх розвиток зале-жить від багатьох факторів. Детермінантами є демосоціальні характеристики, фактори соці-альних мікросередовищ міжетнічного спілкування і міжетнічних взаємодій. В.Ф. Вавілін розташовує характеристики за важливістю в такому порядку (за спаданням): мовна; компо-нента професійної культури; етнопсихологічна компонента, що розкриває ступінь консолі-дації етнічних груп, орієнтованих як на внутрішньоетнічну, так і на міжетнічну інтеґрацію [3, с. 16]. Маючи дані про причинно-наслідковий механізм функціонування компоненти ет-нічної культури, можна ефективно вирішувати питання прогнозування етнокультурних про-цесів у реґіоні. Вивчення й аналіз проблеми національних культур дає підставу підкреслити, що у визначенні поняття національної культури і її місця в структурі самої нації необхідно враховувати, по-перше, первісний вихідний момент рушійних ресурсів, що характеризують індивідуальність, властиву будь-якій культурі. По-друге, стійкість, що робить вагомий вне-сок у визначенні місця культури в системі інших суспільних явищ. Виходячи з цього, можна сказати, що національна культура – це форма вираження самобутності національного ладу, світовідчуття, своєрідності моральних ідеалів, традицій і звичаїв, художнього бачення і ви-раження світу у цілому, що характеризує всі духовні цінності, властиві кожній нації.

Loading...

 
 

Цікаве