WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаКультурологія, Етика, Естетика → Культурологія - Курсова робота

Культурологія - Курсова робота

Ліві в цьому протистоянні були стороною, що захищалася, причому вони теж узяли на озброєння слово "ментальність", вбачаючи, втім, головні риси французької ментальності в іншому - в дусі терпимості та лібералізму. Вони, в свою чергу, звинуватили "патріотів" у розколі нації та національної душі.

У науковий обіг слово "ментальність" залучили саме ліві. Воно отримало своє місце в науковому гуртку Е. Дюркгейма, а потім у його журналі з'явилась рубрика "Групова ментальність". Е. Дюркгейм використовував це поняття у своїх пошуках основ солідарності людей.

Взагалі поняття "менталітет", "ментальність", вважає Фр. Граус, емігрант із Чехословаччини, важко визначити, як і поняття "культура" чи "ідеологія", але це не означає, що його не можна розглядати взагалі. На його думку, менталітет - це загальний тонус довготривалих норм поведінки та поглядів індивідів у межах груп. Менталітет не може бути монолітним, він дуже часто суперечливий та створює специфічні вживані зразки, стереотипи думок та дій, він виявляється у нахилі індивіда до певних типів реакцій та є їхнім механізмом [2, 79 - 80].

Менталітет відрізняється від вчень, ідеологій тим, що він ніколи не може бути відрефлексованим та сформульованим. Питання "Який ваш менталітет?" не має сенсу. Менталітет не тотожний виказаним думкам та образам дії, він змінюється з часом, при цьому різні думки та зразки поведінки мають не однакову життєстійкість.

З точки зору Юргена Мітке, німецького дослідника, менталітет - це саморозуміння групи, про нього можна казати тільки при дослідженні групової поведінки. "Коли я говорю про менталітет пустельника, я маю на увазі його саморозуміння, типове для пустельників, тобто розглядаю його як представника групи чи класу індивідів"[3, 85]. Виявляється ж цей менталітет не в помітних діях та індивідуальних уявленнях, а в повсякденній, напівавтоматичній поведінці та мисленні. Отже, йдеться про щось, що передує особистій свідомості. Співвітчизник Юр. Мітке, Г. Теленбах вважає, що менталітет - це всезагальна установка, колективний образ мислення, який має відносну сталість і ґрунтується не на критичній рефлексії чи спонтанних випадкових думках, а на тому, що розглядається у межах групи чи суспільства як само собою зрозуміле.

У фундаментальній праці "Історія ментальностей у Європі. Нариси з основних тем" під редакцією П. Динцельбахера до переліку великих тем, що їх повинна розглядати дана дисципліна, залучені такі: індивід, сім'я та суспільство, сексуальність та любов, релігійність, тіло та душа, хвороба, вік, смерть, острахи та надії, радість, смуток та щастя, робота і свято, комунікація, чуже і своє, влада, право, природа та навколишнє середовище, простір, час та історія. Сучасний американський філософ Р. Рорті, немов пояснюючи таку методологію, пише, що ми не можемо надати будь-якого смислу розумінню "ментальних сутностей" як сутностей онтологічно окремого виду без залучення "феноменологічних сутностей", таких, як біль тощо[4, 50]. Він стверджує, що навіть якщо тіло буде винищено, ментальні сутності або стани якимось чином переживуть його [4, 13].

За П. Динцельбахером, ментальність - це сполучення способів та змістів мислення та сприйняття, визначальних для даного колективу в даний час. Ментальність виявляється у діях, її історія, - це щось більше, ніж вивчення інтелектуальних кондицій еліт чи окремих діячів та мислителів, це більше, ніж історія релігії та ідеологія, це більше, ніж історія емоцій та уявлень, бо все зазначене вище - це свого роду допоміжні дисципліни до вивчення ментальності. Тільки тоді, коли результати, отримані в рамках цих дисциплін, дають у поєднанні певну унікальну комбінацію характерних взаємопов`язаних елементів, можна сказати, що зазначена певна ментальність.

Під змістом та уявленням розуміють загальноважливі для даної культури базові переконання: ідеологічні, політичні, релігійні, етичні, естетичні та інші концепції, що ними просякнуті релігія, культура, мистецтво в тій мірі, в якій вони усвідомлюються. Тут до поняття "ментальність" дуже близько підходить поняття "народна мудрість". Як ми вже писали, спеціалізований рівень суспільної свідомості передбачає більш-менш чітку диференціацію знань і форм духовної діяльності. В народній мудрості, як і в ментальності, все взаємозалежне та взаємообумовлене: естетичні та моральні регулятиви, філософські "осяяня" та практичні навички. Все це теж перебуває в єдності та може бути розділене тільки для аналітичних цілей [5, 66]. Ці складові можуть бути вербалізовані і ставати предметом для дискусійної рефлексії. Саме тут закладено своєрідність дефініції П. Динцельбахера, бо більшість прийнятих у західній науці визначень ментальності якраз виключають із неї ділянку свідомого, вважаючи, що вона відноситься до галузі вивчення історії ідей чи історії духу. З точки зору П. Динцельбахера, поведінка людини в значній мірі формується саме за рахунок невідрефлексованого привласнення - інтеріоризації розумового багажу [6, 97 - 98]. Зміст ментальності, як це витікає з самої етимології слова, міститься в когнітивній галузі та визначається перш за все тими знаннями, якими володіє спільнота, що вивчається.

Разом з віруваннями, знання створюють уявлення про довколишній світ і є підгрунтям ментальності, задаючи разом з домінуючими потребами та архетипами колективного безсвідомого ієрархію цінностей, яка характеризує дану спільноту.

Визначення ментальності можна поділити на кілька типів. Р. Додонов у статті "До проблеми визначення поняття "ментальність" [7, 11 - 15] налічує шість типів визначень. Перший - описові дефініції. У визначеннях цієї групи акцент робиться на перелікові всього того, що входить у ментальність (ментальність - сукупність уявлень, способів поведінки і реакцій, які безсвідомі та невідрефлексовані (Г. Теленбах)). Другий тип - психологічні дефініції. Вони, в свою чергу, поділяються на два типи. Перший робить акцент на безсвідомому рівні психіки (поняття "ментальність" означає певну сукупність неусвідомлених форм світосприйняття, що вже склалися та притаманні певній групі людей, які визначають спільні риси, відносини та поведінку цих людей стосовно феноменів їхньго буття (В. Нестеренко). Другий тип психологічних дефініцій відображає думку, що менталітет - це прояв свідомого рівня психіки (ментальність - це узагальнення всіх притаманних розуму характеристик (Дж. Чаплін); ментальність - це якість розуму, що характеризує окремого індивіда або клас індивідів (більшість англомовних психологів). Третій тип - нормативні дефініції, що визначають ментальність як норми реакції, характерні для даного соціального чи етнічного утворення (ментальність - це поняття, яке визначає систему звичок свідомості (А. Дж. Тойнбі). Четвертий тип - структурні дефініції, де увага акцентується на структурі ментальних процесів (ментальність - наповнення глибинним смислом структури кількісного пояснення дійсності (Ф. Селлін); ментальність - структура, склад душі людини, соціуму, етносу, співвідношення її елементів та стан останніх (Ю. Канигін, М. Холодна). Не всі ці визначення повністю охоплюють складний феномен - ментальність. Дуже часто вони ігнорують такі його об`єктивні характеристики, як геосередовище, економічні, соціальні, політичні чинники розвитку суспільства. Останні два типи дефініцій ментальності - генетичний та історичний - намагаються уникнути такої однобокості. Генетичні дефініції концентрують увагу на походженні цього феномену. Дослідники перелічують чинники, які детермінують процес зародження та подальшого розвитку етнічної ментальності, відзначають, що природжені та соціальні чинники закріплюються в генотипній інформації, передаються спадково, забезпечуючи тим самим ментальну спадкоємність. Щодо цього термін "ментальність" близько підходить до смислу юнгівського поняття архетипу (ментальність - етнічний та пізнавальний код (Е. Шулін)). Історичні дефініції позначають ментальність як прояв історичної пам`яті, як осад історії ( ментальність - своєрідна пам`ять народу про минуле, психологічна детермінанта поведінки мільйонів людей, за будь-яких обставин вірних своєму кодові, що склався історично (І. Пантін)).

Усі ці типи визначень певним чином доповнюють один одного та сприяють подальшому розгляду цього суперечливого та складного феномену.

Архетипом называют врождённую часть психики, которая в качестве паттерна (формообразующего элемента) оказывает структурирующее воздействие на психологическую активность, обусловленную инстинктами. Архетип является гипотетической конструкцией, явлением самим по себе не познаваемым. Обнаруживать его можно только по его манифестациям (проявлениям).

В работах Юнга можно выделить три этапа формирования теории архетипов:

Loading...

 
 

Цікаве