WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаКультурологія, Етика, Естетика → Літні звичаї та обряди - Курсова робота

Літні звичаї та обряди - Курсова робота

Саме в цю (і тільки цю) чарівну ніч Бог Сварог відкриває Небесну браму і всі моління-звертання людей будуть почуті Богами. Бог Купайло у Купальську ніч благословляє зрілість усього сущого, а молодим скріплює серця любов'ю до життя. Все живе тоді прагне любові, ніжності і розмноження, відбувається єднання людини і природи. Це свято молодості, краси, сподівань, молодечої вибуялої волі, духовної нескоримості...

На Купайла всі повинні опромінитися і збагатитися життєдайною снагою Сонця і Води, сила яких розвивається в цей час до найвищої міри – адже в цю святкову ніч всі небесні сили ніби купають Землю, даруючи найбільшу родючу силу її плодів. Свято супроводжувалося специфічними обрядами, піснями, танцями... Центральне місце в Купальських обрядах посідають Вогонь і Вода - адже саме ці природні стихії за віруваннями наших Предків були першоосновами буття. Купальський Вогонь спалює все зле, а Вода дає живлючий заряд сили і міцності.

Особливістю свята Купайла є також його громадський аспект – в ньому беруть участь всі – від старого до малого. Кожний має очиститись Водою, Вогнем і Рослинами, аби забезпечити собі здоров'я на цілий рік. На святі від пісень, хороводів та ігор дрижала земля.

Шкода, що багато ніби й свідомих українців не звертають на ці "дрібниці" уваги, продовжують святкувати Івана Купала 7 липня, свідомо чи несвідомо перешкоджаючи поверненню своєї Історичної пам'яті, Рідної Віри. Чим раніше ми зрозуміємо, що на чужій історії і вірі не збудувати своєї Держави, що тільки повернення до рідних витоків дає нації силу, тим швидше Україна вийде з манівців бездержавності на шлях дійсного державотворення.

Саме Купальську Ніч наші Предки вважали найщасливішою шлюбною ніччю, адже діти в цьому випадку народжуються на Великдень і, як правило, бувають здорові і вродливі.

Закликаємо Вас до святкування Купайла. Зберіть друзів біля ВОДИ і ВОГНЮ і відродіть це СВЯТО нашого РОДУ. Відроджуймо, браття-українці, прадавні традиції своїх Предків, співаймо купальських пісень, святкуймо КУПАЙЛА. І шукаймо свою ЧАРІВНУ КВІТКУ ЩАСТЯ!

Купальські свята визначаються особливою поетичністю та чарівністю, адже у цей час пробуджувалася всіляка нечиста сила, дозрівало чудодійне зілля, розквітала папороть... Існувало повір'я: хто встигне зірвати квітку папороті (а вона розквітає опівночі, загорається вогнем і тут же осипається), тому відкриваються заховані скарби, а сам він дістане чудодійну силу та знання. Отож, у ніч на Купала (23 червня) сміливі шукали в лісі папороть, дівчата ворожили на вінках, молодь десь над водою запалювала вогні і стрибала через них: купальські вогні та купальська вода мали цілющу та очищувальну силу.

Один із купальських обрядів-ворожінь поетично описав наш сучасник — митрополіт Іларіон: "А на Купайла рано сонце, сходячи, "грає — Купайла звеличає": міниться в фарбах і танцює, бо цього дня воно жениться. Надвечір дівчата пускають на воду вінки, і з них гадають: куди попливе вінок, туди дівка й заміж піде, а коли вінок стане на воді, не вийде заміж, а коли потоне — помре. Пускають вінки і з свічами, і чия свічка погасне раніше, тій дівчині трапиться нещастя. А то часом парубки ловлять пущені вінки, а дівчата співають..."

Центральне місце у святі займало прикрашання ритуального деревця — купайли (купайлиці, гільця, марени). Ним слугувала гілка верби, вишні або ясеня, прикрашена польовими квітами, паперовими стрічками, запаленими свічками. Довкола купайлиці дівчата водили кругові танки, співали про кохання та сватання. Подекуди його "купали" у воді, а потім розламували й роздавали кожній дівчині — "щоб багатство велося".

Уся купальська обрядовість наскрізь просякнута символікою, яка поєднує елементи солярного культу, аграрної магії, очищувальних та еротичних обрядів: купальські вогні — це відгомін культу сонця, купальська вода — символ цілющої сили, папороть — символ щасливої долі, чудодійна Іванівська роса забезпечувала красу й кохання, а купальське дерево — родючість та щастя.

Найбільшою мірою аграрно-магічна функція проявлялася в літніх святах жнив — обжинках (дожинках). Ці свята базувалися на вірі в те, що польові божества живуть в останньому снопі, — звідси й священне до нього ставлення. Згідно з українськими традиціями, з останніх колосків робили сніп та вінок, оздоблювали їх стрічками та квітами, а вінок вдягали найвродливішій жниці. З піснями її супроводжували до села, де жницю одарювали, а для всіх улаштовували колективну трапезу. Було прийнято зберігати обжинковий сніп до весни, аби зачати з його зерен нову багату ниву.

До жнивних свят належать також Маковія (1 серпня) та Спаса (19 серпня). На Маковія святили мак, зілля та збіжжя, на Спаса — також плоди і мед. Цими святами, власне, й завершувався цикл літньої обрядовості.

Осінній цикл календарних свят не становить цілісної системи, а вбирає окремі, часом розрізнені звичаї та прикмети. Втім їхній загальний характер визначається станом засинання природи та підготовкою до зими. Обрядові дії переважно переносяться у приміщення, набуваючи форми вечорниць.

Розпочинається осінній цикл із свята Семена (1 вересня), котре колись збігалося з новим церковним роком. Увесь цикл включає такі свята та обряди: Семена, Покрови (1 жовтня), св. Димитрія (Дмитра; 26 жовтня), Кузьми та Дем'яна (1 листопада), Введення (21 листопада), Катерини (24 листопада), св. Георгія (23 листопада), Андрія (30 листопада), св. Варвари (4 грудня) та св. Миколи (6 грудня).

Обряди осіннього циклу переважно були спрямовані на родинне життя. З Покрови починалися весілля (дівчата казали: "Свята Покрівонько, покрий мені голівоньку"). Цей сезон тривав до Пилипівки (14 листопада), після чого не можна було вже вінчатися: "До Дмитра дівка хитра, а по Дмитрі лавку нею витри". Те, що весілля припадали саме на перші місяці осені, не є випадковим: вони збігалися зі шлюбними сезонами давнини, і недарма день покровителів шлюбу Козьми та Дем'яна відзначався саме у цей період. Інші свята осіннього циклу також пов'язані з одруженням чи ворожінням про обранців. Ворожили і на Введення, і на Катерини, і на Андрія, причому "арсенал" цих ворожінь був надзвичайно різноманітний.

Крім суто родинного спрямування, свята осіннього циклу позначали і стадіальність природи, так би мовити, "колесо часу". Найбільш виразно це проявлялося у святі Дмитра. Символічно, але саме св. Дмитро, згідно з уявленнями, тримає у себе ключі, якими замикає землю аж до приходу св. Юрія. Останній, приїхавши на білому коні, відмикав тими ключами землю на весну. Отже, коло аграрного календаря замикалося, і все починалося спочатку.

СВЯТО ПЕТРА I ПАВЛА

Дванадцятого липня за новим стилем — день святих Первоверховних Апостолів Петра і Павла, або, як кажуть наші селяни, "Петра". В цей час у багатьох районах України починаються жнива, а звідси й походить народне вірування про те, що справа святого Петра — "жито зажинати".

В одній з народніх колядок святі Апостоли Петро і Павло виступають плугатарями, вони орють поле під осінній засів:

Святий Петро за плугом ходить, Святий Павло волоньки водить, А сам Господь-Бог пшеничку сіє, А святий Ілля заволочує.

На карпатських полонинах, де потепління наступає пізніше, ніж в інших частинах України, з іменем святого Петра в'яжеться найвищий розквіт літнього періоду. В одній колядці співається, що святий Юрій трубить в трембіту "листовую", а святий Петро — "в цвітовую": як затрубив святий Петро, то —

Пішли голоси по полонинах,

По всіх царинах, та й по всіх садах,

По виноградах, по пасіченьках —

Всі полонини у цвіту стали,

Всі полонини та всі царини,

Та й усі сади, та й виногради

Зродили цвіту по всьому світу,

А пчолоньки сі ба й ізроїли,

Та на цвіт спали, медок зібрали ').

Святий Петро часто згадується в народніх віруваннях та леґендах; так, на Херсонщині записано оповідання про те, як Бог з Петром людей парували: "...Ідуть вони в жнива; сонце пече їх..., жито стоїть, як стіна; те жито дівка жне так, що й голови не піднімить. Петро й каже: "Боже, поможи тобі, дівко!" Вона підняла голову, подя-

кувала та й знову жне. Пішли вони на другу ниву, а там під копою в холодку дівка спить, аж хропе. Подивився на неї Бог і святий Петро та й пішли далі. Дивляться: стоїть віз одпряжений, а під возом спить парубок — нап'яв собі холодок з ковдри та й спкть. Хотів святий ціпком оперізати, а Бог каже: "Не займай, Петре, ходім!" Пішли вони й зайшли в пшеницю — як ліс стоїть пшениця; парубок жне її, пече його сонце, а він працює й голови не піднімить. Петро й каже: "Боже, поможи тобі, хлопче!" Парубок підняв голову, подякував та й знову жне. Відійшли вони, а Петро й каже до Бога: "Спаруй, Боже, цього парубка та оту дівку, що жито жне, і тих ледацюг спаруй". А Бог відповідає йому: "Старий ти, Петре, та дурний. Як тих ледацюг спарувати, то вони й з голоду помруть; цього парубка треба спарувати з ледачою дівкою". Так воно й буває в світі: як чоловік роботяга, то жінка ледащо; а як жінка моторна, то чоловік вайло"2).

До свята Петра й Павла готувалися колись в Україні як до великого свята: білили хати, оздоблювали рушниками стіни, вбирали подвір'я. Ранком у цей день, звичайно, всі йшли до церкви. Дівчата вбирали свої голови вінками з Польових квітів, а особливо червоними маками. Повернувшися з церкви, люди розгівлялися мандриками. Мандрики — це пампушки печені з пшеничного тіста, яєць і сиру. Сама назва походить ніби від того, що, мандруючи по світі, Петро з Павлом живилися "мандриками". В цей день зозуля перестає кувати; селяни кажуть, що вона мандриками подавилася, бо ж украла в святого Петра одну мандрику й за це її Бог покарав тим, що вона на Петра давиться мандриками й перестає кувати. А якщо кує зозуля й після Петра, то це, за народнім віруванням, віщує нещастя.

Loading...

 
 

Цікаве