WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаКультурологія, Етика, Естетика → Специфіка й витоки римського генія - Курсова робота

Специфіка й витоки римського генія - Курсова робота

Специфіка й витоки римського генія

І все-таки у Римі вплив естетичного риторизму стримувався одвічно римською традицією практичної діловитості. Протиставлення естетиків-греків і практиків-римлян проходить через усю літературу. Горацій у "Науці поезії" висміює дар красномовства, незважаючи на те, що Рим шанував ораторів як людей, котрі беруть активну участь У суспільному житті. Тріумфи красномовства за часів Цицерона скінчилися зі встановленням імператорського режиму. Римські легіонери - справжні вершителі політичної долі Риму у III ст. н. е. - дедалі менше схильні були слухати освічених ораторів.

Дослідження цього періоду показали, що від філософії стало віяти втомою і тонким розчаруванням. Довкола - розбурханий, хаотичний, войовничий світ, філософи-стоїки навчають достойно терпіти удари долі, знаходячи в цьому і втіху, і безжурність існування; епікурейці рекомендують тамувати свої пристрасті і поринати у блаженство, раювати у спогляданні; скептики звільняють від упередженості і відданості загальноприйнятому. Всі філософи уникають громадської і державної діяльності. Вони цінують свободу і заглиблені в себе.

Відчужена вже від общини людина пильніше зазирає в себе - їй цікавий світ індивідуального.

Мистецтво пізнього еллінізму ввібрало у себе особливості своєї епохи. Це нова сторінка в історії античного мистецтва, пов'язана вже з Римом.

Римські легіонери, які поступово завоювали все Східне Середземномор'я, постали перед іншими народами представниками досить розвиненої культури. Римське мистецтво багато що взяло, творчо переробивши, у Стародавньої Греції, але виросло воно на землі, де вже була власна, давньоіталійська культура, початок якої сягає ще III тисячоліття до н. е. і в якій найцікавішим і найбільш розвиненим було мистецтво етрусків. Живописне оздоблення гробниць, постаті або погруддя померлих на теракотових поховальних урнах дають уявлення про культи та спосіб життя етрусків. Цікава й етруська кераміка, яку випалювали до чорного, полірували так, що вироби здавалися швидше бронзовими чи золотими, і прикрашали або надряпаним рисунком, або рельєфним зображенням тварин і птахів. Були етруски майстрами і в ювелірній справі, і у бронзовому литті. Саме етрускам належить славнозвісна Капітолійська вовчиця (початок V ст), яка нагадує відому легенду про походження Риму.

Римляни створили свій чудовий театр, гостру комедію, мемуарну літературу, стрункі історичні твори, виробили кодекс законів (римське право стало основою всієї європейської юриспруденції).

Римляни шанували грецьке мистецтво як взірець. Чимало оригіналів і копій скульптур Мірона, Фідія, Поліклета, Праксітеля, Скопаса, Лісіппа заполонили громадські будівлі Риму, житлові будинки, заміські вілли. Але поетичного натхнення грецького мистецтва, самого ставлення до митця як до обранця богів у Римі не існувало ніколи. Римське мистецтво завжди було більш утилітарним. Це далося взнаки і в архітектурі.

Слідом за етрусками римляни збудували чудові дороги (найдавніша - Аппієва, 312 р. до н. е), довгі, на десятки кілометрів акведуки, бо постачання Римові води з Альбенських гір через непридатність води з Тибру було однією з найголовніших справ. Акведуки давали воду термам, фонтанам, будинкам городян. Відкриття бетону відкрило нові конструктивні можливості будівництва. Ззовні бетонні будинки облицьовували мармуром або каменем.

В імператорському Римі кожний імператор у гонитві за славою споруджував нові майдани, адміністративні будинки, театри і стадіони. Октавіану, титулованому Августом, тобто божественним (27 р. до н. е. -14 р. н. е), якого прославляли римська література, поезія і численні ідеалізовані статуї, приписують слова, наведені Светонієм: "Я узяв Рим глиняним, я залишаю його мармуровим". При ньому було розширено Форум - центральний майдан Риму, зведено так званий театр Марцелла.

При Флавіях, імператорах Веспасіані й Титові, у 75-82 рр. н. е. було збудовано величезний амфітеатр для гладіаторських боїв (еліпс 188 м завдовжки і 156 м завширшки); стіна 50 м заввишки має три яруси склепистих арок, четвертий глухий, поділений лише вікнами. Кожен ярус прикрашений півколонами доричного, іонічного і коринфського ордерів. У нішах - статуї. Під ареною Колізею, на якій, до речі, могли вести бій відразу до 3 тисяч пар гладіаторів, були розташовані приміщення гладіаторів, клітки для тварин і система водопостачання. Арену можна було затопити водою і розігрувати морські бої. Колізей погано зберігся, бо в середні віки ним користувались як каменоломнею.

Римлянам належить і тип тріумфальної арки, одно-, три - і п'яти-прогінної, що зводилася на честь певного імператора. Одна з них, присвячена імператорові Титу і його перемозі над Іудеєю (заввишки близько 20 м) була, по суті, постаментом для скульптури Тита.

У 79 р. н. е. внаслідок виверження вулкану Везувію загинуло кілька міст: Помпея, Стабія, Геркуланум - розкопки XVIII ст. виявили здивованій Європі чудово впорядковане місто - з будинками, прикрашеними фресками і мозаїчними підлогами (інкрустаційний стиль).

При імператорі Адріані (II ст) було зведено ще один знаменитий пам'ятник - Пантеон ("Храм усіх богів") та споруджено складний комплекс - віллу Адріана в Тібурі (Тіволі).

Близько 170 р. було відлито кінну статую імператора Марка Авре-лія, яка стала взірцем для майбутніх монументів Європи. У XVI ст. Мікеланджело поставив її в центрі майдану на Капітолії. Філософ-стоїк Марк Аврелій немовби ілюструє думку, висловлену ним у щоденнику: "Час людського життя - мить, його суть - вічний плин відчуття - неясне, будова всього тіла - тлінна, душа - нестійка, доля - таємнича, слава - недостовірна".

Скульптурний портрет III ст. представлений жорстокими і грубими зразками, навіяними самим життям цього драматичного століття. Це історичні документи епохи, висловлені мовою мистецтва. Часом у них присутні болісні роздуми, страх, невпевненість (портрет Філіппа Аравітянина). Портретна галерея періоду Римської імперії передає всю жорстоку історію Риму: сваволю і деспотизм його правителів, неробство римської знаті, про яке Ювенал писав: "Лютіше, ніж війни, насіли на нас розкоші". Римський портрет пережив кілька стадій: тонкий психологізм (портрет Веспасіана, Віттелія і згодом - "Сиріянка"), прагнення ідеалу, подібного до грецького (улюбленець Адріана - Антіной); сатиричний, викривальний (III - IV ст).

Другу половину І і початок II ст. н. е. закарбував у своїх "Паралельних життєписах грецьких і римських державних діячів" грецький письменник і філософ-мораліст Плутарх. Він залишив також багато трактатів, настанов, повчань на етичні, філософські, природничо-наукові теми, маючи на меті підказати людині як правильно будувати своє життя.

У римській літературі ще з II ст. до н. е. - від Катона Старшого і братів Гракхів - важливими, провідними жанрами стають ораторська та історична проза. Найвидатніші історики - Тит Лівій і Тацит. Ораторське мистецтво далі розвивав Марк Туллій Ціцерон, популярність якого була незрівнянною. Він встановив лад мови і лад думки, які збереглися у романських мовах і досі (Вольтер і Меріме, Франс і Верлен відчули його вплив). Цицерон свідомо грав роль захисника культури, культуртрегера. Діловий Рим у цей період сприймав грецький естетизм як декадентство, котре робить людину непридатною для справжньої роботи. Цицерон наполягав на тому, що його власна освіченість якраз і сприяє успішній судовій та політичній діяльності. Пафос його промови "На захист поета Архія" полягав у тому, що коли Архій, освічений грек, наділений поетичним1 хистом, не має прав римського громадянства, то треба якнайшвидше дати йому це громадянство і просити в нього прощення.

Звичайно, римляни не виховувались, як греки, під звуки ліри, пише Й. -Г. Гердер, але стали залізними римлянами завдяки усталеному ладові життя, закону, державним обрядам.

Попервах, коли Рим жив у вбогості та війнах, вся поезія римлян обмежувалася музикою під час офірувань, невмілими віршами жерців, піснями на бенкетах про діяння предків. Тривалий час акторами були слуги, а поетами - підкорені чи вільні греки з провінцій. Першим поетом у звичному розумінні слова був Плавт, який писав трагедії з історії народу. Квінтиліан визнавав, що римська трагедія перевершує комедію, бо для останньої римській мові і римським звичаям бракує витонченості. Та навіть трагедія мало цікавила народ. Посеред вистави публіка раптом вимагала битви тварин і гладіаторів (про що писав Горацій), вершники жадали спостерігати тріумфальні походи царів, які підкоряли народи і грабували скарби, і вимоги всього цього супроводжувались таким галасом та плесканням у долоні, що не можна було розрізнити жодного слова акторів. Тому довше за інші ставилися мімічні вистави - римляни дуже полюбляли їх.

Луцилій, творець римської сатири, був поетом, наділеним римською могутністю і сміливістю: його музою стала правда, а римська доброчесність текла в його жилах і надихала його. Не варто, мабуть, особливо дослухатися Горація, коли той глузує із старих поетів. Він іронізує над ними як людина з тонким смаком, як поет "золотого віку" і як придворний Августа, котрий, певна річ, не міг вихваляти давні часи і звичаї. Так писав про нього Гердер.

Loading...

 
 

Цікаве