WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаКультурологія, Етика, Естетика → Натурфілософія як основа світосприймання первісної людини - Курсова робота

Натурфілософія як основа світосприймання первісної людини - Курсова робота

Отже, душа є у всього сущого, думали люди. А дух може існувати і сам по собі, поза якоюсь іншою сутністю: річчю, звіром, людиною, вітром, грозою, травою. Дух має необмежену сферу дії, він може тимчасово вселятися в якесь тіло або річ. Народження, смерть, сон і сновидіння, хворобу, непритомність, а також чхання і позіхання первісні люди пояснювали існуванням у людині духу, здатного час від часу залишати тіло. Цікаво, що чхання у всіх народів породило своєрідний звичай реагування. Так, у зулусів воно нагадує, що дух предків з ними. . Якщо хворий не чхає, кажуть: "Недуг тяжкий"; дитині, яка чхнула, бажають рости здоровою, адже чхання - ознака здоров'я. Негри Старого Калабару, коли дитина чхнула, примовляють: "Геть від тебе!", а самозванці: "Живи довго!" У Новій Зеландії було закляття при чханні для запобігання злу. Отже, чхання у всіх народів зв'язується з присутністю духу. Та й позіхання - теж, про що свідчить приповідка: "Не розчиняй своїх уст сатані!". Християни не випадково хрестять рот при позіханні: аби недобре не влізло через рота.

З вірою в духів зв'язані поширені у всіх народів обряди вшанування небіжчиків. Анімізм проявляється у культі предків, у первісних обрядах похорону. За віруваннями первісних людей, душа, або дух, який залишав тіло після смерті, волів на власний розсуд зоставатися біля могили, мандрувати по землі, ширяти в повітрі чи відлітати у справжню оселю духів - загробний світ. Людям замало переконання, що смерть повертає душу до вільного і діяльного існування, вони жадають допомогти природі і вбивають людей, щоб визволити їхні душі для служіння духам. Так виник один з найпоширеніших і найжорстокіших анімістичних обрядів - поховальні людські жертвопринесення на користь померлого: коли вмирав можновладець і душа його, згідно з первісною філософією, відлітала, душі його слуг, рабів, дружини мали йти за душею свого пана, щоб продовжити служіння йому у потойбічному житті. Такі міркування і змушували приносити в жертву близьких до померлого людей. Цей обряд утверджується в основному не в період дикості, а добу варварства.

Видатний дослідник первісної культури Е. Тейлор вважав, що "пити за здоров'я" сягає до звичаїв правити узливання на урочистостях на честь богів і померлих.

Так само серйозно дикун ставився до душ тварин. Він приносив тваринам дарунки і вибачався перед ними, коли мав їх забивати або полювати на них. Північноамериканський індіанець, наприклад, розмовляв з конем, як з розумною істотою. Дехто з них не чіпав гримучої змії, побоюючись помсти її духа. Коли забивали ведмедя, то перед ним вибачалися і навіть розкурювали з ним люльку миру.

Примітивні суспільства, як бачимо, не робили принципової різниці між людиною і твариною. Тому ж бо первісній людині була притаманна віра у переселення душ і впевненість у тому, що душа тварини могла жити колись у людській істоті, а отже, тварина, можливо, - предок або давній улюблений друг. А гренландці, наприклад, думали, що душу хворої людини чаклун може замінити свіжою, здоровою душею зайця, оленя або дитини.

На нижчих ступенях культури ідея кровнородинних зв'язків дістає відображення у тотемізмі - ототожненні роду з твариною, від якої рід походить. Соціальне життя здебільшого визначалося тотемістичними уявленнями. Плем'я поділялося на клани, члени яких були зв'язані між собою ім'ям якоїсь тварини, рослини або предмета, але найчастіше тварини (всі з "роду жаби" - родичі). Вони не тільки називають себе цим ім'ям, а й ведуть від даної тварини свій містичний родовід. Ці тотемні клани були екзогамними, тобто шлюби між членами одного клану були заборонені. Людина не їла м'яса своєї тотемної тварини і не носила її шкури, а якщо змушена була вбити лева, наприклад, для самозахисту, то завжди просила в нього вибачення і правила обряд очищення після такого святотатства.

З належністю до певного роду були зв'язані і деякі табу - заборони, які не підлягали ні сумніву, ні осмисленню. Вони регулювали зовнішні ознаки члена роду (амулет, забарвлення), забороняли певну їжу тощо. П. Лафарг, який тривалий час вивчав первісне суспільство, зв'язував біблійну заборону Адамові їсти плоди з дерева добра і зла з табу на якусь їжу ("... і став одним з нас" може означати, що, вживши певну їжу, людина стає представником іншого клану). Чому Адам і Єва "почервоніли", побачивши свою наготу? Мабуть, це теж зв'язано з належністю родові певного вбрання.

Якщо світ одухотворений і все в ньому живе, то, природно, впливати на нього можна чаклуванням, чародійством, волхвуванням. Так виникає магія. Це віра у способи, з допомогою яких можна на відстані впливати на людину, діючи на її речі. Деякі первісні народи живуть у смертельному страху перед цим підступним мистецтвом. Вони старанно стежать, щоб їхні нігті, волосся, недоїдки не потрапили у руки ворога. Чаклуни негрів можуть ворожити по брудній одежі або шапці відсутньої людини. В Австралії лікар-тубілець прив'язує поворозку до хворого і "відсмоктує" недугу.

Чаклунських мистецтв, - що грунтуються на простому аналогічному або символічному зв'язку, було у стародавнього людства безліч. В основі магічних прийомів лежало уявлення про те, що певні дії викликають подібні до них наслідки, а саме: поливання водою з глечика - дощ, удар списом по зображенню тварини - добре полювання, а ворога - його загибель. Із записок американського службовця XVII ст., який спілкувався з північноамериканськими індіанцями, відомий факт: символічне умертвіння ворога призвело до того, що "ворог", який дізнався про це, і справді невдовзі вмер природною смертю. Такою сильною була віра в магічні сили. Це гомеопатична магія ("за подібністю"). Є й господарська магія (заклинання, танці, ритуали), лікувальна тощо.

Пояснення подій тут - з позицій первісної людини - логічне: якщо на когось упало дерево, то його хтось "наслав"! Дикун відтворює стан дитячого розуму. Дикий тубілець Бразилії ладен укусити камінь, об який спіткнувся, чи стрілу, яка його поранила. У законах одного з племен Південної Африки передбачена помста навіть тигру, якщо він убиває когось із свого роду: треба забити і з'їсти цього самого або іншого тигра. Якщо людина падала з дерева, то родичі рубали дерево на тріски. А втім, навіть у класичну давнину траплялись ордалії такого гатунку: в Афінах, наприклад, камінь чи шматок дерева піддавали осуду через те, що вони заподіяли комусь смерть, і врочисто викидали за межі міста. Дух такого судочинства проявляється у давньому англійському законі, за яким не тільки тварина, яка вбила людину, а й колесо, що переїхало через неї, або дерево, яке вбило її при падінні, "віддаються Богові", тобто конфіскуються і продаються на користь бідних.

Незмінний елемент дикунського побуту - чаклунство, хоча віра у чаклунство душила громадську думку і в XIII - XVII ст. н. е. Видатний діяч Реформації Мартін Лютер говорив про відьом, які нібито цупили курей та олію у селян: "Я анітрохи не жалів би ї'х, а спалив би всіх разом". Австралійці вивчають сліди комахи біля могили, щоб знати, в якому напрямі шукати чаклуна, від чаклунства якого людина померла. Зулус жує шматок дерева, щоб цією символічною дією зм'якшити серце людини, у якої має придбати биків, або серце жінки, з якою він хоче взяти шлюб. Житель Східної Африки зав'язує у вузлик могильний прах, кров і кістки, щоб цим звести в могилу ворога. В Австралії та Південній Америці ще в минулому столітті жили примітивні племена, які так вірили у чаклунство, що вважали: люди ніколи б не вмирали, якби їх не зачаровували і не вбивали насильно. У Східній Африці, як писав мандрівник капітан Бертон, він через кожні кілька миль натрапляв на купи попелу - це внаслідок віри у чорну магію спалювали чаклунів. Ці давні вірування, як ми знаємо, "оживали" в культурах: спалювання і випробування чаклунів і відьом у середні віки.

На тій самій закономірності, що зв'язує різні речі простим аналогічним або символічним зв'язком, грунтуються мистецтво ворожіння і віщування на підставі зустрічей з тваринами, тлумачення снів, гаруспікапія (ворожіння на нутрощах тварин), ворожіння на кістках, хіромантія (ворожіння на долоні), яка переплітається з ворожінням на зірках

Література

  1. Мид М. Культура й мир детства. - М., 1989.

  2. Тейлор В. Первобьітная культура. - М., 1989.

  3. Тейяр де Шарден П. Феномен человека. - М., 1987.

  4. Чмихов М.О. Давня культура: Навч. посіб. - К., 1994

Loading...

 
 

Цікаве