WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаКультурологія, Етика, Естетика → Антропологічна концепція розвитку культури – зв’язку людини з природою - Курсова робота

Антропологічна концепція розвитку культури – зв’язку людини з природою - Курсова робота

Ця широкомасштабна і захоплююча ідея переходу людства до вищого типу культури, царства свободи була теоретично обґрунтована на основі критичного аналізу антагоністичних суспільно-економічних формацій, зокрема капіталізму. Як гадали творці марксизму, цивілізація досягла високого рівня розвитку в середині XIX століття, а потім розпочалась її деградація і занепад, оскільки приватна власність в існуючій формі гальмувала суспільний характер виробництва. Капіталізм повинен поступитися місцем комуністичному суспільству, яке у своїх працях К. Маркс і Ф. Енгельс охарактеризували лише в загальних рисах, залишивши дальшу розробку цієї теорії своїм послідовникам.

Серед культурологічних теорій помітне місце посідають теологічні концепції культури. Основна суть цих концепцій зводиться до розгляду релігії як базової основи розвитку культури. Так, на думку німецького богослова С. Пуфендорфа, культура — це проміжна ланка між Богом і людиною, її розвиток відбувається по волі Всевишнього. Будучи залежною від Бога, культура впливає на природу людини і визначає її діяльність.

Концептуальні основи технологічного розуміння культури були започатковані ще основоположниками і провідними богословами християнства. Так, Аврелій Августин (354—430) у своїх працях "Сповідь" і "Про град Божий" зробив спробу аналізувати динаміку всесвітньої історії і культури людства. Історію людства він розділив на Два етапи: "Град Божий", що заснований на любові до Бога і "презирстві людини до себе", та "Град земний", що грунтується на "любові людини до себе" і на "презирстві до Бога". Перший етап найбільш овно уособлює церква, яка є зразком гармонії соціальних взаємовідин, другий етап представлений державою, що є уособленням зла за гріховність людини. Тільки Божа благодать, на думку Автина, здатна вивести людину з гріховного стану і забезпечити ЇЇ спасіння.

Подібний методологічний підхід властивий майже для всіх сучасеологічних концепцій культури. Розглядаючи культуру як "дар Божий", "іскру Божу" в людині, сучасні богослови всі досягнення духовної культури розглядають як похідні від релігії, а культурний розвиток людства трактують як процес пошуку божественної першооснови. Наприклад, католицька культурологія ґрунтується на принципі, що культура є наслідком божественного одкровення, етапи культурного прогресу людства — не що інше як наближення до пізнання мудрості Творця і його волі. "Людям сьогоднішнього дня, — пише французький філософ Жак Марітен, — призначено підготувати прояв його мудрості в культурі". У книзі "Християнство і цивілізація" католицький соціолог Е. Вінтер пише, що саме релігійне мислення є домінуючим в усій історії культури. У пастирській конституції, прийнятій другим Ватиканським собором (1962—1965 рр.) підкреслено, що християнське віровчення оновлює духовну культуру, опромінює її з середини і дає животворні паростки в людське серце.

Православна культурологія ґрунтується на принципі, що культура виникла з релігійного культу. На думку М. Бердяєва, культура зв'язана з культом предків, обрядами, міфами, традиціями. Всі складові культури, зокрема філософська думка, поезія, живопис, музика, архітектура і т. ін., в органічній цілісності перебувають в церковному , культі. Диференціація форм і видів культури, на думку філософа, І приводить до втрати сакрального, розкладу релігійних і духовних основ. Православний філософ і богослов П. Флоренський доводив, що ' саме релігійний культ визначає естетичну спрямованість, пізнавальне значення та виховну роль духовних цінностей. Л. Карсавін у своїй : книзі "Восток, Запад й русская идея" підкреслював, що саме релігійність складає зміст культурно-історичного процесу — бо вона забезпечує вирішення "основного завдання культури". (Завдання ж це полягає у здобутті перемоги над забуттям і часом, над минулим і майбутнім, над смертю.) Оскільки західна культура під впливом матеріалістичного соціалізму деградує, то її можна врятувати лише шляхом розвитку релігійності. В цьому аспекті, вважав Карсавін, завдання православної або російської культури є універсальним і водночас індивідуально-національним.

Для протестантської культурології характерний принцип: лиши в Бозі і через Бога необхідно розглядати першооснови виникнення! та розвитку культури. Релігія розглядається як субстанція духовної діяльності людини, форма осмислення і правильного сприйняття культурних цінностей. Подібні ідеї розвиває протестантський теолоп П. Тілліх (1886—1965), який вважається одним з основоположників "теології культури". Все, що називається культурою, писав учений1пронизане відношенням людини до творця, отже, містить релігійний досвід. Філософський аналіз цього досвіду і є теологією культури. У сучасних умовах, з точки зору Тілліха, релігія і культура протистоять одна одній. Це обумовлено тим,, що в умовах земної історії або релігія підпорядковує собі культуру, або культура стає автономною від релігії, втративши при цьому смислові основи. Обидві крайнощі шкідливі, оскільки в них виявляється деструктивне начало. Завдання теології, підкреслює філософ, — відновити втрачений синтез християнства та культури, дати відповіді на ключові питання людського буття. Шукати Бога необхідно не в потойбічному світі, а в "глибині людського буття". Сучасна цивілізація сприяє відчуженню людини від Бога, від світу і самої себе. Як ідеал історії Тілліх висуває принцип гармонії "теономної" і секулярної культури, подолання відчуження. Носієм "нового буття" на думку філософа, є Ісус Христос — не Бог, що став людиною, а людина, якою вона повинна бути, і в цьому розумінні "образ Божий" втілений у людині. На цій основі субстанція (релігія) і форма (культура) постійно спрямовані до синтезу і збереження творчої напруги історії. Ідеї Тілліха стали основою екуменічного руху, спрямованого на подолання релігійних відмінностей церков на засадах християнства.

Німецький соціолог Р. Демоль пише, що культура — це прагнення до розвитку і підвищенню своїх здібностей, найблагородніший культ душі, несення служби Бога в нас. Розглядаючи релігію як основу розвитку культури, він висуває принцип відповідності всієї творчої діяльності людини нормам релігійної етики.

Активно в наш час розвивається ісламська культурологія, яка вирішальну роль у розвитку культури, науки, етики відводить Корану. В 1980 р. іслам був проголошений "цивілізаторською релігією". При цьому підкреслювалось, що мусульманський світ зобов'язаний саме ісламу будівництвом міст як осередків поклоніння Богу, центрів розвитку знань, науки і культури.

Характерним для теологічних концепцій є протиставлення духовної І матеріальної культури. На думку богословів, духовна культура досягає високого розвитку лише на основі релігії, оскільки вона про-Іизана світлом божественного розуму. Що стосується людської діяльності І матеріальної культури, то вони вражені секуляризмом і атем, що є причиною занепаду життя суспільства і гальмом культурного прогресу людства.

Весомий вклад у розвиток концепцій культурно-історичного проесли українські вчені, їхня суспільно-політична і філософська думка була тісно пов'язана з науковими надбаннями Заходу і Сходу. Вони створили ряд оригінальних концепцій культури, основною тезою яких була ідея самоцінності національної культури і її взаємозв'язку з культурами інших народів.

Належний вклад у розробку феномена культури зробила українська культурологічна думка в XVI ст. У козацьких літописах та працях К. Саковича було висунуто оригінальну теорію розвитку культури, яка грунтувалася на виділенні іманентних рис українців (героїзм, волелюбство, товариськість, лицарська вірність, почуття гідності), що нібито були успадковані "козацьким народом" від могутнього племені сарматів та хозар.

Loading...

 
 

Цікаве