WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаКультурологія, Етика, Естетика → Європа XIX століття - Курсова робота

Європа XIX століття - Курсова робота

На початку 60-х років Е. Мане переосмислює композиційні та живописні прийоми майстрів XVI—XVIII ст., які прихильниками офіційного "салонного" мистецтва вважались непорушними еталонами. У відомих картинах "Олімпія", "Сніданок на траві" (обидві — 1863 р.) він робить талановиту спробу застосувати ці прийоми до зображення сучасного життя, що було розцінено як злочин щодо вимог "високого" мистецтва. Але перші негативні оцінки не спинили митця. Е. Мане рішуче оновлював побутовий жанр. У сценах міського життя він намагався вловити живі іскри поезії. Від зрівноважених "картинних" композицій, чіткого малюнку, гладкої манери письма майстер переходить до більш світлих, "імпресіоністичних", наповнених повітрям полотен, написаних широким мазком, до фрагментарної композиції, підкресленого "вихоплення" сцени з життя Ї водночас утвердження непорушних життєвих засад людського буття. Таким є іскрометний, свіжий, стверджуючий красу світу "Бар "Фолі-Бержер"" (1882 р.) та інші твори цього періоду.

Імпресіоністи застосували новий метод бачення світу, заснований на безпосередньому враженні глядачів. У творах імпресіоністів світ являється в своєму вічному русі, природа — різноманітністю в своїх безмежних і чудових формах. Головну увагу вони зосередили на кольорі й світлі. Цим пояснюється їх інтерес до явищ світло-повітряного середовища, різних станів атмосфери, до вивчення проблем кольору, кольорозабарвлених тіней тощо. Звідси походить відмова від сюжету в традиційному розумінні на користь мотиву. Нові завдання викликали до життя цілу систему нових живописних прийомів: робота на відкритому повітрі, серії творів на один сюжет, підкреслена "випадковість" композиційного вирішення, відсутність чіткого контуру, роздільний мазок тощо. Найбільш послідовне втілення принципи імпресіонізму отримали в творчості пейзажистів К. Моне, А. Сіслея, К. Піссарро. Свої твори вони наповнили живим духом природи, показали людину в нерозривній єдності з навколишнім світом, як його одухотворену частину. Утвердження повнокровного людського буття, мінливий, невловимий світ людської душі — провідні теми картин О. Ренуара. "Включити" глядача в просторовий світ своїх полотен прагнув й Е. Дега. Його улюблені теми — балет, скачки, повсякденне життя міста. Якщо картини О. Ренуара ніби випромінюють світло і радість ("Мулен де ла Галетт", 1876 р., "Портрет Жанни Самарі", 1877 р.), то твори Е. Дега часто просякнуті гіркою іронією — художник гостро відчуває недосконалість людського буття ("Абсент", 1876 р.).

Значною подією в історії культури було виникнення в другій половині XIX ст. естетики символізму. Символізм (від франц. — знак, символ) як літературна течія зароджується у Франції 60—70-х років у творчості таких відомих поетів, як Шарль Бодлер (1821— 1867 рр.), Поль Верлен (1844—1896 рр.), Артюр Рембо (1854—1891 рр.), Стефан Малларме (1842—1898 рр.). Пізніше поетичний символізм переростає у загальноєвропейське культурне явище, охоплює театральне мистецтво, живопис, музику тощо. Зокрема, символізмом захоплювались бельгійський драматург і поет Моріс Метерлінк (1862— 1949 рр.), німецький поет Стефан Георге (1868—1933 рр.), німецький письменник Гергарт Гауптман (1862—1946 рр.), австрійський — Гуго фон Гофмансталь (1874—1929), англійський — Оскар Уайльд (1854—1900 рр.), французький живописець ГГєр Пюві де Шаванн (1824—1898 рр.), швейцарський — Арнольд Беклін (1827—1901 рр.), норвезький живописець і графік Едвард Мунк (1863—1944 рр.), литовський композитор і маляр Микалоюс Чюрльоніс (1875— 1911 рр.), російський композитор і піаніст Олександр Скря-бін (1872—1915) та багато інших відомих діячів культури. Реалізму і натуралізму в мистецтві, позитивізму і матеріалізму в філософії вони протиставили свою поетику та естетику, в яких акцентувалась ідея таємничості світу, конфлікту між реальним та ідеальним. Символісти звертались до духовного, релігійного світу людини, вважали головним у художній творчості інтуїтивне, безсвідоме. Найчастіше вони звертались до ідей романтиків і містиків, до філософських вчень Платона, Канта, Шопенгауера, Ніцше, К'єркегора. Виходячи з ідеї, що будь-яке мистецтво символічне, основною проблемою художньої творчості символісти вважали проблему символу, який, за їх думкою, поєднує земне, емпіричне, тимчасове з іншими світами, з глибинами духу і душі, з вічним та абсолютним. Зокрема, французький поет Ж. Мореас, який запровадив термін "символізм" в "Маніфесті символізму" (1886 р.), вказував, що символічна поезія висловлює передусім "споконвічні ідеї", вона — ворог будь-якого об'єктивізму. Символічний образ знаменує собою існування "царини таємного", — вказував С. Маллар-ие. За М. Метерлінком, він є втіленням "невидимих та фатальних сил". Велике значення символісти надавали музиці, адже музика краще від інших видів мистецтва передає відтінки й напівтони, безпосередньо свідчить про потойбічний символічний образ завжди є музичним за своїм змістом. Поезія, передусім, вимагає музики, — вважав П. Верлен. Характерною рисою символізму було протиставлення мистецтва і реального життя. Багато хто з символістів обстоював ідею самоцінності мистецтва, його незалежності від соціальних завдань і проблем. Наприклад, О. Уайльд вважав, що мистецтво нічого не виражає, крім самого себе, мистецтво вище від життя. Як духовна сила мистецтво має невичерпний потенціал впливу на людину і, за думкою багатьох символістів (Г. Ібсен, Ф. Сологуб, А. Рембо та ін.), є магічною силою перетворення життя і врятування світу. Так, російські символісти (М. Мінський, Д. Мережковський, К. Бальмонт, Ф. Сологуб, 3. Гіппіус, В'яч. Іванов та ін.) мріяли про злиття мистецтва та релігії, яке повинно сприяти "оновленню соборного духу", подоланню розпаду суспільних зв'язків людей, утворенню нової духовної спільноти.

Символізм спричинив значний вплив на розвиток культури наступного XX ст., зокрема на мистецтво сюрреалізму та експресіонізму.

Поява наприкінці XIX ст. якісно нових культурних течій, які відрізнялись як від романтично-гуманістичної традиції, започаткованої ще в добу Ренесансу, так і від раціоналістичного та реалістичного підходу до проблем людського буття, поширення в філософії ірраціоналістичних, а в мистецтві декадентських (від фр. — занепад) настроїв було передвістям глибокої кризи, яка переслідує культуру протягом усього XX ст., розпочинаючи з першої світової війни і закінчуючи сьогоденням.

Список використаної літератури

  1. ДлитгариеваНАКраткаяисторияискусств. — М., 1991. — Внп. 2.

  2. Европейское просвещение и Французькая революция XVIII в.: Сб. статей / Под ред. Г.С. Кучеренко. — М., 1988.

  3. Культура народов Центральной и Юго-Восточной Европьі взпоху Просвещения. — М., 1988.

  4. Мастера классического искусства Запада. — М., 1993.

  5. Проблеми Просвещения в мировой литературе. — М., 1970.

  6. Проблеми Просвещения в мировой литературе. — М., 1970.

  7. Українська та зарубіжна культура:Навч. посіб. / М.М. Зако-У45 вич, І.А. Зязюн, О.М. Семашко та ін.; За ред. М.М. Заковича. — К.: Т-во "Знання", К00, 2000. — 622 с. — (Вища освіта XXI століття).

Loading...

 
 

Цікаве