WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаКультурологія, Етика, Естетика → Питання з історії культури - Курсова робота

Питання з історії культури - Курсова робота

Антична цивілізація межувала зі стародавніми цивілізаціями Сходу - Єгиптом, Фінікією, Персією та ін., підтримувала з ними жваві торговельні та культурні контакти. Хоч антична культура, особливо у початковий період свого розвитку, немало запозичила з більш розвинених на той час культур Сходу, вона була явищем глибоко оригінальним. Характерною рисою культур Сходу був теоцентризм, обожнення царської влади, безумовна влада авторитета, підкореність особистості державі, монументальність, символічність, декоративність. Антична ж, особливо еллінська культура, звернена до людини і це природно, бо породило її зовсім інше суспільство.

Основою суспільного життя в античних державах був поліс, тобто місто-держава, що об'єднувала місто і навколишні землі з селами. Поліс був самостійною політичною, господарською, культурною одиницею, об'єднанням вільних громадян. З VI ст. до н.е. у більшості полісів встановилась демократична форма правління, що охороняла права кожного громадянина, робила його активним і свідомим учасником політичного життя. Майже всі громадяни полісів були грамотні. Сутністю полісного життя була єдність незалежних людей в ім'я спільного існування, безпеки та свободи. Ці обставини сприяли вихованню в еллінів і римлян патріотизму, розвиненого почуття власної гідності, волелюбності, мужності, допитливості, схильності до раціонального осмислення світу.

Погляд на людину як на унікальне явище природи, повага до особистості вільного громадянина поліса зумовили таку характерну рису античної культури, як антропоморфізм - перенесення властивих людині рис на природу і навіть на богів. Останніх греки, а пізніше і римляни уявляли у вигляді людей - безсмертних, прекрасних і вічно молодих. Ідея гармонійного розвитку людини, єдність фізичної і духовної краси знаходилась в центрі античної_ філософії, мистецтва, міфології. Все це зумовило неперехідне значення античної доби для людства, його культурного поступу.

В історії культури Стародавньої Греції дослідники виділяють такі періоди: егейський або кріто-мікенський (III - II тис. до н.е), героїчний або гомерівський (XI-IX ст. до н.е.), архаїчний (VIII-VI ст. до н.е), класичний (V - IV ст. до н.е.).

Однією з найдавніших цивілізацій Східного Середземномор'я була егейська або кріто-мікенська, що розвинулась у III-II тис. до н. е. на островах Егейського моря, узбережжі Малої Азії та Балканського півострова, її головним центром був острів Кріт.

Егейська культура зазнала значного впливу стародавніх культур Єгипту та Передньої Азії, що яскраво проявилось в образотворчому мистецтві, архітектурі тощо. Але за своїм змістом вона була своєрідною і неповторною, принципово відмінною від культури Стародавнього Сходу. Якщо монументальне мистецтво Вавилону, Єгипту, Ассирії прославляло божественність, необмежену владу царів і фараонів, грізну могутність богів, то пам'ятки егейського мистецтва відтворюють красу природи та людини.

Егейська культура мала вплив на розвиток мікенської культури. У материковій Греції у той час утворились ранньорабовласницькі міста-держави Мікени, Тірїнф, Пілос, Орхомен, Фіви, Афіни, Іолк. Тут збереглися залишки пам'яток архітектури - фортеці з мурами, які були складені з величезних брил, залишки поселень, храмів, розкішні гробниці, серед яких виділяється гробниця Атрідів у Мікенах. Хоча мікенське мистецтво, на відміну від крітського, й відзначається дещо нижчим рівнем, мікенські митці у своїх художніх творах теж ставили на перший план людину, зверталися до її краси, возвеличували людську силу, могутність та волелюбність, Близько 1260 р. до н. е. коаліція ахейських племен на чолі з царем Мікен Агамемноном захопила й зруйнувала місто Трою на узбережжі Малої Азії. Події, пов'язані з троянською війною, становлять основу давньогрецького І героїчного епосу.

В кінці XII-X ст. до н.є. на Грецію насуваються племена дорійців, під ударами яких гинуть стародавні держави у Мікенах, Тірінфі та ін. Тільки Аттіка з центром в Афінах відстояла свою незалежність. На території Греції утворилось тоді чимало незалежних держав, які вели між собою війни. Це негативно позначилось на культурі тогочасної Еллади. Однак період культурного занепаду в історії Стародавньої Греції мав тимчасовий характер, після якого наступає нове піднесення в усіх сферах культурного життя. Активізується будівництво храмів, палаців, серед яких виділявся xpaмa Артеміди в Спарті, що вражав своєю архітектурною пишністю. Цей тип храму уберігся і в наступні періоди історії Стародавньої Греції.

3. Яку роль відіграла католицька церква в добу Середньовіччя в житті європейського суспільства?

Важливим фактором розвитку середньовічної культури стала релігія та її суспільний інститут - церква. У 1054 р, відбулось розмежування християнських церков на західну - римо-католицьку та східну - православну, Передумовою розколу християнства на католицизм та православ'я був розподіл у IV ст. єдиної Римської імперії на Західну та Східну (Візантію) і поява у кожній з них самостійних релігійних центрів, претендуючих на домінуюче становище у християнському світі.

У феодальній Західній Європі християнство одночасно виступає філософсько-ідеологічною основою нового суспільного ладу, його політичною доктриною, системою права і моральним вченням. Під впливом християнства відбувається консолідація римо-католицької церкви. У своєму історичному розвитку, від ранніх общин до ідеології католицизму на Заході, християнство наслідує різні філософські та релігійні традиції, успадковані від попередніх культур. З метою утвердження папської влади римо-католицька церква широко використовує ідеї маніхейства, неоплатонізму, аскетизму та ін.

В період Раннього Середньовіччя офіційною ідеологією католицизму став аскетизм. Вже у II--III ст. в писаннях отців церкви з'ясовується відношення християнства до античної язичницької) культури. Спрямованість ранньохристиянської філософії на заперечення античної культури інколи переростала у тенденцію заперечення усіх форм художньої діяльності. Зокрема, Тертулліан (160 - близько 220 pp.) ототожнював мистецтво з язичництвом, заняття живописом, скульптурою та театральні видовища називав ідолопоклонством, а в працях "Апологія, або захист християн від поганства" та "Спростування єретиків" проповідував кінець світу та строгий аскетизм. У пізньому середньовіччі знайшли поширення погляди Климента Александрійського (близько 150-близько 215 pp) та Орігена (близько 185-близько 254 pp), що також заперечували художню діяльність поза християнськими ідеями. Утверджуючи нову релігію, Оріген здійснив перше порівняльне видання тексту Старого Завіту, де зіставив оригінал єврейською мовою та різні переклади, підготував коментарі до всіх книг Біблії, написав працю "Про основні положення християнства". Він активно пропагував аскетизм, розробив власну теологічну систему, яка сприяла розвитку теології наступних епох.

Одним з перших теоретиків середньовіччя, який визнав необхідність використання античної культурної спадщини, був Августин Аврелій (354-430 pp), християнський теолог, представник західної патристики. Він пройшов глибоку ідейну еволюцію від захоплення маніхейством та скептицизмом до визнання християнства та проповідування аскетизму.

Досягненням Августина як теоретика стало зосередження на проблемах, повз які пройшла антична думка, а саме - динаміки людської особистості та динаміки загальнолюдської історії. Першій присвячена автобіографічна праця "Сповідь" у 13 книгах, де він неупереджено, з глибоким психологічним самоаналізом розкриває суперечливий процес становлення особистості, обґрунтовує необхідність Божественної Благодаті, яка спасає особистість від земної гріховності.

Проблема містично осмисленої діалектики історії знайшла відображення у його трактаті "Про град Божий" у 22 книгах. В основі твору події, пов'язані із завоюванням у 410 р. Риму ордами вестготського короля Аларіха (близько 370-410 pp). Автор полемізує з язичниками, що звинувачували християнство в зруйнуванні античного світу, розглядає два протилежних види людської спільності: "град земний", тобто державність, в основі якої "любов до себе", і "град Божий" - духовну спільність, в основі якої "любов до Бога". "Град Божий" далеко не тотожний ідеалу теократії, в дусі якого інтерпретували вчення Августина середньовічні схоласти. Він різко критикував "каїнівський" дух імперії, завойовницькі устремління римлян, які, натомість, засуджували насилля щодо себе. Що стосується самих причин насилля, їх Августин вбачав у гріховності людини.

Loading...

 
 

Цікаве