WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаКультурологія, Етика, Естетика → Питання з історії культури - Курсова робота

Питання з історії культури - Курсова робота

Кіммерійські поховання, як правило, - кургани. Поширені вони від Дунаю до Волги. Ховали в простих прямокутних та овальних ямах, іноді з дерев'яним перекриттям, у скорченому на боці положенні. Чоловіків супроводжували зброя (стріли з бронзовими та кістяними наконечниками, кинджали з бронзовою рукояткою та залізним лезом), збруя (часто стременноподібні вудила), а жінок - золоті та бронзові пронизки, намистини, посуд: лощені кубки.

Життя й еволюція самобутньої культури кіммерійців були перервані на початку У1І ст. до н. е. новою хвилею кочовиків зі Сходу - скіфів, із якими пов'язаний наступний етап у давній історії нашої країни.

Конкретні форми і прояви культури скіфів вироблялися поступово. Найдавніша скіфська культура склалася внаслідок завоювання кіммерійців власне скіфськими племенами й увібрала в себе як місцеві, так і привнесені елементи. Пізніше вона зазнала впливу передньоазіатської цивілізації, а потім постійно взаємодіяла з античною культурою, що особливо позначилось на розвитку мистецтва.

Кочовий побут впливав на всі сфери культури. Йому відповідав зовнішній вигляд скіфів. Одяг був ідеально пристосований для їзди верхи, добре захищав від спеки й морозу: каптани, вузькі штани, м'які черевики. Вбрання прикрашалося хутром, оздоблювалося нашивними золотими платівками. Пишно прикрашався й одяг знатних скіф'янок. Як вважають деякі історики, від скіфів ми маємо знамениті білі штани й сорочку, чоботи, шпичасту козацьку шапку, перначі, сагайдаки, келехи тощо.

Посуд був переважно дерев'яний та металевий: бронзові казани на високій ніжці для варіння їжі, бронзові миски, дерев'яні підноси й чаші. Скіфи купували грецьку маслинову олію й вино в амфорній тарі, а також посудини для вина, канфари, кіліки, кратери тощо.

Успіхи скіфів у воєнних діях проти перського володаря Дарія, Філіппа II Македонського та інших значною мірою зумовлені наявністю у них найдосконалішої для тієї доби зброї.

Ударною силою в них була кіннота. Головним засобом воїна-скіфа був панцир. Він мав бойовий пояс і щит, його голову захищав шолом. Захищеним був також кінь. Основною зброєю був невеликий складний лук, Ідо стріляв до 500 м. Використовувались списи, дротики, сокири, кинджали і передусім короткі мечі (акинаки).

Про соціальне розшарування суспільства свідчать численні кургани скіфських володарів, розташовані в районі нижньої течії Дніпра - Огуз, Чортомлик, Солоха, Гайманова Могила (їх висота сягала 20 м). Про рівень багатства скіфів свідчать хоча б унікальні ювелірні вироби із золота та срібла, знайдені в могилах, здебільшого пограбованих ще в давнину.

Самобутністю відзначалося скіфське мистецтво. Воно мало зооморфний характер. Його стрижнем був так званий звіриний стиль. Улюбленими були образи оленя, барана, коня, котячого хижака, фантастичного грифона, гірського козла. Фігури тварин вражають динамізмом і точністю передачі властивих їм рис. Вони надзвичайно вдало "вписані" у простір, визначений формою предмета.

Вплив античної культури особливо помітний в архітектурі північних скіфів. Велике Кам'янське городище в Запорізький області має акрополь, на якому виявлено залишки кам'яних споруд. Ще більший вплив спостерігаємо в Неаполі Скіфському (біля м. Сімферополя). У Неаполі досліджено численні жилі й громадські споруди, які були прикрашені портиками і в середині розписані фресками.

Скіфська релігія була політеїстичною. За свідченням Геродота, головною богинею була Табіті - богиня домашнього вогнища. До пантеону богів також входили: Панай - володар неба; його дружина Ані - богиня землі, прародителька цього народу; Гойтосір - бог сонця; Фагімасад - бог водяної стихії й покровитель конярства; Агрімпаса - богиня родючості; Таргітай - бог - родоначальник скіфів. Усі вони зображувались у вигляді людини.

Скіфське суспільство досягло стадії переходу від варварства до цивілізації. Занепад почався на рубежі IV-III ст. до н.е., а в II ст. до н.е. з'являються нові кочові племена.

Сармати, що на історичній арені змінили скіфів, як і останні, тривалий час (більш як 600 років) займали широкі простори - від прикаспійських степів до Паннонії. Вони активно впливали на події в античному світі, що поступово відживав, та в ранньослов'янському, що тільки-но народжувався.

Античні автори, згадуючи про сарматів, підкреслювали їх агресивність й войовничість. У військовій справі сармати відрізнялися від скіфів. Римський історик Тацит писав, що "коли вони з'являються кінними загонами, ніякий інший стрій їм не може чинити опору". В бою вони користувалися арканами, довшими, ніж у скіфів, мечами, списами. Як і всі степовики, сармати чудово стріляли з луків. Чого тільки не пишуть сучасники про їхні стріли! "Синюваті від зміїної отрути", "летюче залізо, просякнуте отрутою", "стріли, вологі від зміїної крові".

Досі не відоме жодне сарматське поселення, їхня відсутність свідчить, що сармати були кочовими скотарями. Основною їжею було молоко, м'ясо, сир, просо. Жили вони в кибитках, прикріплених до возів, або в шатрах. Сармати носили шкіряні або вовняні штани, короткий каптан, м'які чоботи, гостроверхий башлик або шолом. Підперезувалися поясом із круглою або прямокутною пряжкою, до пояса підвішували ніж, точильний камінь і кремінь. У жінок були довгі сукні-сорочки з поясом, прикрашені бісером і дрібними намистинками. Голову накривали покривалом, багаті жінки носили стрічки-пов'язки, діадеми або напівдорогоцінне намисто. У жіночому вбранні були й інші прикраси: шийні гривни, Сережки, браслети, підвіски.

Взагалі, зовнішність сармата яскраво описував Овідій, відзначаючи його лютий вигляд, заросле бородою обличчя і довге волосся, яке вони ніколи не стригли. Навіть їх вигляд лякав ворогів, але крім нього в них була гарна зброя (про що згадано раніше) і дисципліна.

Одним із головних релігійних культів сарматів був культ коня. Йому приносили жертви і самого його приносили в жертву.

Дослідники сарматської культури відзначають величезну роль вогню у віруваннях цього іраномовного народу, вважаючи їх вогнепоклонниками. Деякі сучасні вчені вважають, що сармати мали уявлення про плавання сонця по небу у сонячному човні.

Велике значення мав культ мертвих і віри в потойбічне життя. Померлому в могилу клали все, що могло знадобитися - їжу, одяг, зброю, посуд і для жінок - прикраси й предмети туалету. Майже неодміннім в жіночих похованнях є дзеркала - бронзові або білонові (сплав міді й срібла).

Дуже популярним у сарматському середовищі були фібули - застібки на зразок сучасних англійських шпильок. Фібули не тільки датують поховання, а й засвідчують напрями контактів.

Сармати принесли в Північне Причорномор'я новий стиль у прикладному мистецтві - поліхромний, їхні вироби прикрашалися вставками з рубінів, смарагдів, гранатів, сердоліку, халцедону, або з кольорової емалі - червоної, блакитної, білої. Джерела цього стилю містяться в Середній та Центральній Азії, звідки походили предки сарматів.

У II ст. н. е. сарматському володарюванню в українських степах настав кінець. Сармати зійшли з історичної арени й лише степові кургани зберігають пам'ять про народ, "оперезаний мечем".

Очевидно, найважливіше значення духовної культури скіфів і сарматів полягало в тому, що вона стала своєрідним містком між Азією та Європою, між давниною й сучасністю, зберігши частину рис ранньозалізного віку.

У І тис. до н. е. наша територія потрапляє у сферу античних впливів, і це започатковує нову епоху в розвитку культурної традиції українців. Тим часом до еллінського культурного кола не належали тоді ні народи Західної та Центральної Європи, ні племена, що жили на схід від української землі. Тривале перебування в ньому наклало свій відбиток на культуру та психологію населення України.

Колонізація північного узбережжя Чорного моря починається з УІІ ст. до н.е. У УІ ст. до н.е. засновано грецькі міста-поліси: Ольвію, Тірас, Пантікапей, Херсонес. Виникнення грецьких колоній суттєво підштовхнуло господарський та (суспільний розвиток сусідніх із ними племен. Серед них були, безперечно, і предки східних слов'ян.

У І тис. до н. е. самі слов'яни стрімко виходять на історичну арену. Про їх походження й місце початкового проживання є кілька версій. Докладно вони розглядаються в курсі "Історія України". Більшість сучасних дослідників вважають прабатьківщиною слов'янства території, обмежені на заході Середньою Віслою та Карпатами, на сході - Середнім Дніпром, на півночі - Прип'яттю, а на півдні - середніми течіями Дністра та Південного Бугу.

Loading...

 
 

Цікаве