WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаКультурологія, Етика, Естетика → Українське кіно початку ХХ століття - Курсова робота

Українське кіно початку ХХ століття - Курсова робота

Перед глядачем проходили картини набігу варягів, багатовікової боротьби українського народу проти польської шляхти, гайдамаччина, події першої світової війни, соціалістична революція на Україні.

О. Довженко прагнув до поетичного осмислення історії. Він зіставляв історію і сучасність, розкривав минуле й сьогодення країни в їх русі і взаємозв'язках, зображував революцію як втілення споконвічних сподівань трудящих.

Уже в "Звенигорі" яскраво вимальовується багатомірність, різноплановість, епічність драматургічної побудови, поєднання казкових Мотивів і реалістичного, документального зображення індустріального будівництва, пісенної, ліричної інтонації, уїдливої сатири, іронічної усмішки і фантастичного гротеску. Фільм відзначено цікавими і сміливими пошуками в галузі жанру. Новий зміст життя, широта погляду митця, "космічний" масштаб охоплення подій вимагали якісно нових художніх, зокрема жанрово-стильових, форм осягнення дійсності. В "Звенигорі" бачимо сплав різних жанрових начал їхнє співіснування стилістично виправдане, воно народжує нову, часом несподівану якість. О. Довженко створює романтично-пісенний фільм, кінопоему - явище нове у радянському кіно.

Особливої патетики сповнені кадри, які передають пафос соціалістичної праці, індустріалізації, славлять будівників заводів, електростанцій, відбивають могутній ритм життя Радянської України.

В основу фабули покладено історію тисячолітнього діда та його онуків. Дід, що уособлював у фільмі українське селянство, шукає в Звенигорі зачаровані скарби, але вони не даються до рук, перетворюються на черепки. Цю овіяну таємничістю легенду про розшуки скарбу О. Довженко інтерпретує як прагнення трудового народу до щастя і волі.

Про зарите в Звенигорі багатство дід розповідає двом своїм онукам - Тимошу і Павлу. Нікчемний мрійник і ледар Павло жадібно прислухається до давньої легенди, марить багатством, синіми жупанами.

Не так сприймає дідову казку розумний і чесний Тиміш, він шукає в ній реальний, справжній зміст. Своє покликання хлопець бачить не в розшуках химерних скарбів, а в корисній для народу діяльності.

Війна і революція розвели братів у різні табори. Їх непримиренний конфлікт відбивав реальну складність класової боротьби на Україні. Павло, що плекав думку про скарб, стає петлюрівцем, опиняється, зрештою, на смітнику історії - серед білоемігрантів і буржуазно-націоналістичних покидьків.

Інша доля в Тимоша. Пройшовши крізь бойню імперіалістичної війни, він стає до лав революції. Глядач бачить Тимоша на фронті, коли він братається з німецькими солдатами, кидає сміливий виклик генералові. Сцена розстрілу Тимора - одна з найвиразніших у фільмі. Розлючений генерал перед шеренгою солдат зриває з бунтівника погони, наказує солдатам стріляти. Повільно піднімаються рушниці ряди вищиряються вістрями багнетів. Режисер наче "розтягує" час у кадрі передаючи нестерпне напруження хвилин перед стратою, виділяючи крупним планом обличчя солдат, що ціляться. Але солдати відмовляються стріляти. Перед взводом один з солдатів встромляє штик у землю. Наляканий генерал падає мертвим під ноги Тимошу. Тихіш - у самому вирі революційних подій, серед тих, хто відбудовує заводи і шахти, вчиться використовувати величезні природні багатства своєї країни, заховані в надрах землі. Він стає машиністом і перетворює дідову казку в реальність, видобуває необхідну для країни залізну руду, переможно веде в майбутнє поїзд соціалізму.

Фільм щедро насичений кінематографічними метафорами, символікою. Символічними були пошуки скарбів, поїзд революції, зустріч діда з новим життям. В яскравих художніх символах - молоді будівники нового суспільства беруть діда в поїзд революції - розкриває О. Довженко єдино правильний для трудової людини шлях, її неминучий прихід у революцію.

Не відразу зрозумів дід Тимошеву правду, не знає, за ким іти. Павло лякає діда "вогненим змієм", що розтопче скарби Звенигори. Дід хоче зупинити поїзд, але не може, бо рух історії невпинний. Так прочитується епізод, де в контрастному зіставленні поїзда, що мчить вперед, і зображення маленької фігурки діда біля насипу стверджується рішуча перемога нового над старим.

Деякі критики побачили в дідові носія незмінних, одвічних рис національного характеру, звинувачували Довженка в його ідеалізації, в симпатіях до "дідової правди".

Постать діда і справді дуже незвична. Він мудрий і хитруватий, душевно щедрий і водночас інертний у ставленні до нового життя. Ця суперечливість образу відбивала реальні протиріччя в психології частини українського селянства. Митець не лише засудив "дідову правду", а й допоміг діду знайти нову правду життя - правду більшовиків.

"Звенигора" вражає філософською глибиною, соціальною насиченістю дії. Герої стрічки виступають тут як представники класів, уособлюють цілі суспільні прошарки; її сюжет спрямовує не розвиток характерів, а рух пристрасної авторської думки, складні асоціативні зв'язки, що роблять художню ідею твору більш виразною. Водночас людські постаті - не просто алегоричні знаки. О. Довженко не втрачає живих зв'язків між художнім образом і реальністю, хоч у "Звенигорі" принцип змалювання дійових осіб ще яскраво типологічний, "позаіндивідуальний". Кожний кадр, кожний епізод фільму свідчив про творчу індивідуальність митця, про особливості художнього мислення, романтичність світосприймання.

Уже в "Звенигорі" О. Довженко виявив себе як оригінальний митець, тісно зв'язаний з стихією народного життя. Поетика народного епосу багато в чому зумовлює і принципи композиційної структури, й образні характеристики дійових осіб, і жанрові особливості твору.

Художню фантазію митця живлять багатющі фольклорно-поетичні. скарби, які створив народ на Україні. Найбільше вражали в "Звенигорі" її символіка, художні асоціації і паралелі, пройняті народним світосприйманням, народним поглядом на історичні події. Одягнений у солдатську шинель, Тиміш втілює в собі народний ідеал, риси народних героїв. Це яскравий романтичний образ, що уособлював непереборність робітничого класу.

Органічний зв'язок з народнопоетичною творчістю - піснями народними легендами - зумовлює природу довженківської образності, звернення до ліро-епічних жанрових форм. Метафоричність мови, багатство алегорій і символіки виростають з реальних життєвих спостережень, допомагають виразніше втілити новий зміст життя.

Майже кожний план, кожна деталь і кожний кадр сприймаються в складному образному контексті як поетичний троп-метафора, метонімія, антитеза, гіпербола, порівняння тощо. Різноманітність фори і засобів кіновиразності дивує й зачаровує. Експресивна виразність образу, інверсія, "часові зрушення", містка деталь, зміни темпоритму, асоціативність монтажних зіставлень, паралелізми, повторення дії - все це допомагає втілити динаміку авторської думки, розкрити глибину філософського і художнього змісту. Зіставляючи - часто за контрастом - окремі кадри в єдиному монтажному образові О. Довженко виявляє поетичний підтекст їх, досягає надзвичайних за своєю художньою силою узагальнень. Досить згадати копи зжатого хліба, що перетворюються на піраміди рушниць, заповнюючи весь простір кадру.

Ліричність авторського почуття, романтична піднесеність поетичної мови надають образам фільму особливої своєрідності. "Жодного шматка плівки нейтрального, оповідального, нечинного", - писав М. Бажан про сміливі пошуки у фільмі нових художніх форм. По-новаторськи використовує О. Довженко і пейзаж. Змалку закоханий у чарівну природу, він назавжди зберігає відчуття краси рідного краю, передає її в неперевершених пластичних, філософськи узагальнених екранних образах, робить пейзаж дійовим елементом драматургії фільму.

"Звенигора" була ще багато в чому експериментальною стрічкою. В ній помітно виявилось надуживання символікою, абстракціями-алегоріями. Надто важкою для сприймання глядача була й ускладнена метафорична мова фільму. О. Довженкові не пощастило до кінця перебороти ідейно-художні недоліки сценарію, певну переобтяженість його композиційної будови, розтягненість дії, зашифрованість поетичних образів.

Незважаючи на це, твір став помітною подією радянського кіно. Його успіхові сприяли операторська робота Б. Завелєва, художнє оформлення В. Кричевського. Фільм викликав гострі суперечки і дискусії, в яких висловлювалися часом різко протилежні оцінки. Критика захоплено писала про яскраву, незвичну образність "Звенигори", про стрімкий, могутній ритм кадрів, що передавали велич звільненої праці в Країні Рад, динамізм соціалістичного будівництва, про глибину філософської думки, влучність сатиричного викриття білоеміграції.

Одним з тих, хто перший відзначив новаторство О. Довженка, оцінив "Звенигору" як твір мистецтва, був М. Бажан. У книзі "Олександр Довженко" (К., 1959) він писав: "Фільм країни, що будує соціалізм, фільм класу, що звільняє нації, - ось що таке "Звенигора". Саме тому вона разом і глибоко національна, і глибоко інтернаціональна картина".

Loading...

 
 

Цікаве