WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаКультурологія, Етика, Естетика → " Класична риторика: розділ ""елокуція або культура мовлення"" " - Курсова робота

" Класична риторика: розділ ""елокуція або культура мовлення"" " - Курсова робота

Мова виконує різні комунікативні завдання, обслуговує різні сфери спілкування: одна справа — мова науки і зовсім інша — повсякденна розмовна мова. Кожна сфера спілкування у відповідності з тими комунікативними завданнями які нею визначаються, ставить до мови свої вимоги. Тому не можна говорити в комунікативному плані про культуру володіння мовою загалом. Те, що непогано в одному функціональному різновиді мови, виявляється зовсім неприйнятним в іншому.

На відміну від державної політики (по відношенню до мови), вектор лінгвістичної політики дивиться в інший бік, хоча питання захисту, охорони та підтримки літературної мови — спільні для всіх сфер. Перед лінгвістами, філологами, викладачами рідної мови стоїть завдання виховання та збагачення індивідуального культурною мовного досвіду кожної людини.

Найбільш влучно значення та роль мовної політики визначив професор Г.О. Винокур в книзі "Культура мови": "Метою мовної політики може бути тільки сама мова. В іншому випадку мова перетворюється лише на засіб, об'єкт досягнення цілей власне політичних, а не культурно-лінгвістнчних. Мовна політика є не що інше, як засноване на точному, науковому розумінні справи керівництво соціальними лінгвістичними потребами"[1, 26].

"Сучасна риторика допомагає формуванню майстерності не тільки оратора (тобто комунікатора), професійна функція котрого — виступати публічно. Риторика виявляє зацікавленість і до інших форм спілкування, передачі інформації, її обміну; в коло її обов'язків входить виховання слухача, здатного повноцінно сприймати оратора та готового виступити в його ролі, та критика, здатного до оцінки своєї та чужої промови. Необхідність тренувати фізіологічні органи мовлення була відома ще в давнину, однак і по наш час ця область самовиховання, доступна кожному, недооцінюється більшістю.

Велике значення належить аудіюванню, сприйманню усного, а в школі — й письмового мовлення. Без сприймання чужого мовлення, без використання досвіду та прикладів досягти успіху неможливо. На всіх вікових сходинках потрібно виховувати в собі установку на форми чужого мовлення, увагу до цього мовлення, навчитися переборювати втому, дослухувати промову до кінця, розвивані слух, здатність найбільш повно аналізувати прослухану промову. Привчити себе збирати найкращі зразки: афоризми, уривки текстів, влучні звороти мовлення та ін."[3, 352].

"Найважливішою ланкою мовленнєвого самовиховання с такий феномен, як мовленнєва активність. Необхідно мати як найбільше різноманітної практики письмових творів та особливо усних виступів.

У людини, яка вільно володіє мовою, особливо рідною, за роки мовного досвіду — слухання, читання, говоріння, письма — формується мовне відчуття, що підказує вибір необхідного слова. Але досвід показує, що не лише початківці, а й навіть досить досвідчені оратори та письменники дуже прискіпливо ставляться до свого вибору.

Загальні вимоги до мови та її оформлення завжди однакові: говорити зв'язано та розумно, згідно до предмета висловлювання, правильно з точки зору мовних норм, по можливості красиво та яскраво. Однак кожен проміжок часу, кожна соціальна епоха впливають на конкретний зміст цих загальних норм. Важливо при цьому утриматись на певній мовній висоті, щоб не "зруйнувався зв'язок поколінь", єдина мовна традиція, бо в цьому — наша повага до рідної мови, як до національного духовного багатства.

Мова — це показник того, що відбувається в душі нації" — важко сперечатися з цим висловом. Слово перестає бути одиницею спілкування, воно вже тільки засіб спілкування. Функція вузька, а як наслідок, така, що обмежує можливості слова: ми перестаємо відчувати його аромат, кольоровість, ми втрачаємо сам смак до слова. Жаргон та просторіччя виявилися більш агресивними та життєстійкими (як будь які мікроби).

Темна, безграмотна мова плине звідусіль. Відмінки, відміни (змінювати числівники перестали навіть диктори телебачення), наголоси часто невірні. Ну а крім слів "кльово" чи "прикольно" — в якості оціночних, в різних молодіжних програмах в убогому словниковому запасі ведучих немає більш ніяких.

Хтось може заперечити, маємо явне розширення словникового складу мови, наприклад за рахунок запозичень, а отже і його розвиток. Даний аргумент дуже лукавий по своїй суті, а сам процес, про який іде мова, лякаючий. Гарні та привабливі своїм отруйним кольором слова і вирази ("кілер" або "кримінальна структура" замість "убивця", "розбійніцька банда") заворожують, входять у вживання, нібито навіть не викликають ні морального, ні мовного відчуження. Звичайно, всю відповідальність за те, що зі шкіл сьогодні виходять люди, які не можуть розбірливо та розумно виразити усно і викласти на папері свої думки, можна покласти на вчителів. Але, напевно, це буде не зовсім справедливо. Вину за функціонування в нашому житті "новомовця" повинно взяти на себе все суспільство в цілому. Для цього ми повинні зайняти позицію протистояння тому, що постійно і енергійно захоплює молоді голови. І тоді, можливо, в наше мовлення знову повернеться поетична цитата, а не уривки з рекламних роликів. І тоді батьки зрозуміють, що поки дитина не навчилась виразно і граматично правильно висловлювати свої думки рідною мовою (до шести років це вдається далеко не кожному), "навантажувати" її вивченням чужої, іноземної мови нерозумно. І тоді ми всі усвідомимо що, на жаль, захисту потребує російська мова — літературний, нормативний її варіант.

Мова передусім соціальне явище, тому вона не може не відчувати впливу соціальних факторів. Усі зміни суспільної структури в кінцевому результаті відображаються у мові"[2, 52, 53].

"Будь яка національна мова не є єдиною за своїм складом, так як її використовують люди, що відрізняються за своїм соціальним положенням, родом занять, рівнем культури, та, крім того, використовують її в різних ситуаціях (ділова бесіда, лекція і т.д.). Ці відмінності знаходять своє відображення у різновидах загальнонародної мови. В кожній національній мові виділяють наступні основні різновиди: літературна мова, територіальні діалекти, просторіччя, жаргони.

Літературна мова — це основний засіб комунікації між людьми однієї національності. Вона характеризується двома головними властивостями: озлобленістю і нормативністю.

Озлобленість літературної мови виникає внаслідок цілеспрямованого відбору всьою кращого, що є в мові. Цей відбір здійснюється в процесі використання мови внаслідок спеціальних дослідів вченими-філологами, письменниками, громадськими діячами.

Нормативність виявляється в тому, що застосування мовних засобів регулюється єдиною загальнообов'язковою нормою. Норма як сукупність правил використання слів необхідна для збереження цілісності і зрозумілості національної мови, для передачі інформації від одного покоління іншому. Якби не було єдиної мовної норми, то у мові могли б трапитись такі зміни (наприклад, у лексиці), що люди, які живуть в різних кінцях країни, не розуміли б один одного.

Основні вимоги, яким повинна відповідати літературна мова, — це її єдність та зрозумілість. Інші різновиди загальнонародної мови не відповідають цим вимогам. Застосування тих чи інших засобів залежить від типу комунікації. Тому літературна мова поділяється на два функціональні різновиди: розмовний та книжний. Відповідно до цьої о виділяється розмовна і книжна мова.

В залежності від того, наскільки чітко, ретельно вимовляються слова, в усній розмовній мові розрізняють три стилі вимови: повний, нейтральний, розмовний.

Повний стиль характеризується виразною артикуляцією, ретельною вимовою всіх звуків, нешвидким темпом. Зразки цього стилю можна почати головним чином на публічних виступах досвідчених ораторів, в мовленні професійних дикторів радіо і телебачення.

Нейтральний стиль характеризується достатньою чіткою артикуляцією звуків (тобто "проковтуванням", "скороченням"). Темп мовлення — більш швидкий. Ділові бесіди, переговори та інші ситуації ділового спілкування, як правило, ведуться у нейтральному стилі.

Розмовний стиль — це спосіб вимови, властивий ситуаціям спілкування в побуті, в невимушених умовах. Нечітка артикуляція, "ковтання" звуків і складів, швидкий темп — ось риси, притаманні цьому стилю.

Просторіччя — це ще один різновид загальнонародної мови. На відміну від місцевих діалектів, які територіально обмежені, просторіччя не має прикріпленості до певної місцевості — це мовлення міського неосвіченого населення, що не володіє нормами літературної мови. Просторіччя утворилось внаслідок змішання різнодіалектного мовлення в умовах міста, куди здавна переселяються люди з різних сільських районів. Основна риса просторіччя — ненорматнвність, тобто відсутність в мовленні норм літературної мови: тут можливо все, що існує у системі мови, але без нормативно обумовленого відбору.

Жаргоном (або арго) називають мовлення людей, що входять до певних груп, або людей, яких об'єднує спільна професія. Жаргони не являють собою цілісної системи. Граматика в них така ж як і в національній мові. Специфіка жаргонів полягає у їх лексиці. Багато слів мають особливе значення і іноді за формою відрізняються від загальновживаних слів.

Loading...

 
 

Цікаве