WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаКультурологія, Етика, Естетика → Українське поселення та житло - Курсова робота

Українське поселення та житло - Курсова робота

Українське поселення та житло

Зміст:

1. Поселення.

2. Житло.

1. Поселення.

Народна архітектура є однією з важливих складових частин матеріальної культури. Вона створювалась, розвивалась упродовж багатьох століть під впливом різних факторів: історичних, природно-географічних, соціально-економічних тощо.

Типи сільських поселень пройшли довгий шлях розвитку і відображають різні періоди історії України. Історично склалися три основні соціально-економічні типи сільських поселень: село, хутір, присілок. Село — давній і дуже поширений тип поселення, воно відоме ще з часів Київської Русі. За свідченням матеріалів XVI— XVII ст., села складалися з дворищ-ланів. Вони виникали в процесі господарського освоєння під землеробство певної території групою людей. На першому етапі розвитку поселення були малодвірні, на їх базі виникли багатодвірні села. Залежно від умов виникнення вони мали різні назви: кут, кінець, оседок, селище, село, дворище, земля, хутір.

Села часто зберігали поділ на частини, які відповідали назвам дворищ, кутків, кінців, і поклали початок поселенню. Іноді села, що складались з дворищ, називались селищами, а їх найстаріші частини — селом. Із сіл часто виділялися присілки (або виселки), які підтримували з селом економічні, сімейно-родинні та господарські зв'язки. Розвивалися села шляхом об'єднання дворів (чи дворищ) здебільшого за рахунок натурального приросту осілої сім'ї і наступного її поділу, а також прибуття нових людей.

У середньовіччі селяни, котрі жили на державних або приватних поміщицьких землях, отримували землю. Але зі зростанням населення неможливо було забезпечити всіх землею. Тому для бажаючих виділялись неужитки (чагарники, ліси, болота і т. д.), що вимагали освоєння. Цих селян тимчасово звільняли від повинностей. Нові поселення почали називатися в західних регіонах волями, а в східних — свободами.

В часи феодалізму і капіталізму на віддалених від села землях козацька старшина та багаті селяни утворювали хутори. Подібними до хуторів були населені пункти з невеликою кількістю дворів, які мали назву урочище.

Форми (типи) планування сільських поселень. Сільські поселення розвивались під впливом комплексу факторів: особливості географічного середовища (рельєф, гідромережа тощо), етнічні традиції, умови соціально-економічного розвитку, господарських занять населення, державне законодавство та ін. Для поселень українців найхарактерніші безсистемна, рядова, кругова, вулична, ланцюгова та комбінована форми планування.

Найстаріші поселення виникали у долинах річок, балках, біля озер тощо. Необхідною умовою для заснування сіл була наявність землі для обробітку, пасовищ, води. Враховувалась також можливість для самооборони.

Вивчали планування поселень чимало дослідників, котрі по-різному трактували розвиток їх форм. На Україні цим питанням займався Г. Ю. Стельмах. Однак у своїй праці він заперечував вплив географічного фактора на форму поселення, а також допускався інших неточностей, помилок.

Безсистемне планування сільських поселень — одне з найдавніших та найпоширеніших на Україні. Залежно від типу розселення можна виділити два варіанти безсистемних поселень: з розсіяно-гніздовою забудовою та зі скупченою. Перший варіант побутує на Гуцульщині. Селянські двори у такому поселенні розташовані на значній відстані один від одного. Безсистемно скупчені поселення побутували практично в усіх регіонах України. Особливістю цього варіанта було хаотичне скупчення дворів, що найбільш характерне для північних районів Чернігівщини, Київщини, деяких місцевостей Полісся.

Цей тип поселення виник у період панування землеробських патріархальних общин, які утворювали компактні поселення гніздами.

Давні за походженням села з регулярним типом забудови. Її специфічною рисою є розташування дворів у ряд (часто ламаної конфігурації) з однаковою орієнтацією вздовж берегів рік, річок або озер. Рядові поселення могли бути однорядові та багаторядові і характерні для території всієї України.

До старих типів поселень належить і кругова форма сільських поселень українців. Зафіксовано декілька її варіантів. За твердженням вітчизняних та зарубіжних дослідників, генезис такого планування пов'язаний з обороною від різних нападів. Підтвердженням цього припущення є те, що кругові поселення розміщалися на мисах та закрутах рік. Ці поселення були здебільшого у передстеповій зоні України. Як показують матеріали, традиція захисту сіл від непередбачених нападів існувала і на Бойківщині, де села оточували огорожею.

На Бойківщині, Лемківщині, рідше на рівнинних районах України (Полтавщина, Київщина) побутував ланцюговий тип поселення. Селянські двори розташовувались обабіч дороги чи ріки. Конфігурація цього типу залежала від конфігурації русла ріки чи дороги. Двори або невеликі групи дворів могли знаходитись і поруч, і на відстані один від одного. Варіантом такого типу є розгалужена ланцюгівка, поширена у землеробських районах Карпат. Від основного ланцюга дворів відходило декілька дрібних гілок, що розташовувалися вздовж нижньої течії притоки основної ріки.

Дальший розвиток рядового планування — вуличні поселення. Будинки споруджувалися в два ряди на обидва боки дороги, причому хати були звернені одна до одної фасадом. Розрізняють одновуличні, двовуличні, тривуличні поселення, рідше зустрічаються чотиривуличні. Крім цього, у вуличних поселеннях існували ще й великі бокові вулиці, які прилягали до бокових під різними кутами. Немає сумніву — такі поселення створювалися переважно з одновуличних, а хати таких поселень будувалися з орієнтацією на будинок, що стояв попереду.

У поселенні комбінованої форми поєднуються різні типи планування. В рівнинних районах України найчастіше зустрічаються безсистемно-вуличні поселення, у Карпатах — рядово-ланцюгові, безсистемно-ланцюгові, безсистемно-рядові.

Еволюція форм сільських поселень XIX—початку XX ст. проходила за такими напрямами: трансформація однопланових поселень у комбіновані з появою вуличних елементів, забудова проїздів та частково польових доріг, скупчення забудови сіл.

2. Житло.

У записках Павла Алепського (середина XI ст.) зазначається: "у с. Маньківці дерево будинків було гладенько обтесане". Отже, можна дійти висновку, що техніка будівництва наземного житла на Україні була досконалою набагато раніше. Хата з коморою через сіни, причому зрубна, відома ще з часів Київської Русі. Ці хати мали стелю і двосхилий дах. До речі, дах такої конструкції переважав у селянському житлі навіть на початку XVIII ст.

Народними зодчими, ставились дерев'яні палаци князів, так звані хороми. Це виглядало так: хата + сіни + комора та підкліття з баштами над сіньми ("терем") і кліть з великими вікнами та опаленням "по-білому" (з димарем) тощо. Подальші ускладнення таких хоромів, наприклад, повністю мурований палац князів у Галичі, розвивалися на основі народного житла. На цій самій основі виникло і церковне будівництво. Так, відомі церкви так званого хатнього типу, тобто в основі яких були зрубна техніка, іноді навіть обмазана та побілена хата.

Дехто з учених твердить, що поруч з наземним житлом, яке побутувало в період Київської Русі, найбідніше населення мало напівземлянки. Вони були глибиною 1 —1,5 м, над нею виводилися стіни, переважно каркасні з гілля, переплетеного лозою, або з дощок, закиданих в шули. Стіну зверху замазували. Дах мав гостроконечну форму, стіни опускалися в землю. Землянки або обмазувались, або закидалися в шули дошками. Опалювалося таке житло переважно глинобитними печами різних форм (копулясті, на зразок сучасної, печі-камінки тощо), а також з відкритим вогнищем. Піч розміщалась біля стіни при вході, як у сучасній хаті, а також посередині чи в будь-якому іншому місці напівземлянки. Понад стінами вгорі вирізувалися в землі лежанки. Над входом був навіс. У землянку вели вирізані з землі східці. Існували дводільні напівземлянки.

Запорожці для житла використовували подібні до землянок курені, трохи спущені в землю, що будували на сохах та сволоках. Тут їжу варили в казанах, підвішених над відкритим вогнем у сінях. До таких жител можна віднести колиби, які збереглися до наших днів.

Твердження, ніби землянки, курені — це постійне житло менш заможних верств населення, не відповідає дійсності. Вони, як і колиби, найвірогідніше, були тимчасовим притулком, тим паче, що заготівля дерева в цей період не обмежувалась.

В XIV—XV ст. домобудівництво на Україні набуло нових рис порівняно з домобудівництвом епохи Київської Русі. Найкращим свідченням цього є опис старосільської солеварні з 1559 р., яка побудована десь у XIV ст. В описі зазначено: "ряд будівель відремонтовано, а інші вимагають капітального ремонту". В актах передачі описувалися промислові будівлі, споруджені на високому тогочасному інженерному рівні. Також наводяться дані про будинки, де жили тодішні чиновники та робітники. Коло солеварні стояла пуста хата (хата + сіни), посередині двору — будинок (комора + хата + сіни). Пекарня за планом мала вигляд: комора + кімната + пекарня + сіни + комора, а будинок челяді складався з чорної кімнати та ще трьох кімнат. Характерне у цьому плані житло карпатського селянина І. Драгуновича з с. Жукотина, яке у 1646 р. складалось з сіней, хати і двох комор.

Loading...

 
 

Цікаве