WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаКультурологія, Етика, Естетика → Зачіски стародавнього Риму із довгого волосся - Курсова робота

Зачіски стародавнього Риму із довгого волосся - Курсова робота

Якщо тога була прикрашена каймою, то після перегину та утворення синуса кайма виходила на нижній край синуса. Далі вже перегнуту тогу закидали звичайним способом через ліве плече на спину, і вона, покриваючи верхню частину руки до ліктя, звисала ззаду до самої ступні. Після такого драпірування кінець сегмента, який спочатку звисав зліва спереду до ступні, підтягали трохи догори й випускали поверх синуса на рівні талії аж до лівого плеча у вигляді невеликої округлої складки-пазухи, що мала назву умбо. Внаслідок цього нижній передній кінець тоги трохи піднімався до кісточок.

Ще однією особливістю драпірування просторої тоги було натягання тієї її частини, яка охоплювала спину ззаду, на самий край правого плеча так, що плече не було цілком відкритим, як при одяганні тісної тоги. Одним з варіантів носіння просторої тоги було накидання її на голову; це робили переважно при виконанні релігійних обрядів, під час молитов та на знак трауру й печалі. При цьому від випущеної зверху складки умбо край тоги не тільки сягав лівого плеча, а й натягався далі на голову, прикриваючи її до чола, і спускався по краю правого плеча. Поряд з туніками і тогами, в чоловічому давньоримському костюмі дуже поширені були плащі. Їх носили представники всіх суспільних верств і насамперед народні маси, раби, трудове вільне населення, для якого цей тип одягу при виконанні фізичної праці був найзручнішим. Плащі існували до останніх днів Римської імперії. Найпоширенішим чоловічим плащем був короткий прямокутний плащ який, по суті, відтворював давньогрецьку хламиду. Його носили так само, як і хламиду, тобто накидали на ліве плече й закріплювали верхніми кінцями обох сторін на правому плечі за допомогою застібки. Такий плащ не спускався нижче колін, а іноді закінчувався й вище. Він мав різні назви: сагум, трабея, абола. Дуже поширений у костюмі сільського населення короткий прямокутний плащ нерідко робили із шкіри, а в ранній період — навіть з овчини. Специфічно римським з давніх часів вважається довгий прямокутний плащ, також закріплений на правому плечі, так званий палудаментум. Його носили спочатку тільки воєначальники і тільки на полі бою, а потім — з пурпурної тканини — вищі магістратори й імператори. У пізній імперії палудаментум широко побутував як розкішний верхній одяг знаті. Завдовжки він був не менше 1,2 м і сягав нижче рівня литок. В імператорський період палудаментум іноді носили не як власне плащ (на плечах), а у вигляді шалі, накинутої на ліве плече й обмотаної навколо лівої руки. Третій вид римського плаща — лацерна з'явився в кінці республіканського періоду і став в імперії звичайним верхнім одягом, особливо серед багатої молоді. Лацерна також мала в основі прямокутну форму, але з закругленими нижніми кутами. Носили її накинутою коротким боком ззаду на обидва плеча й закріпленою застібкою спереду під шиєю. Нерідко лацерна підперізувалася і мала пристібнутий або пришитий капюшон. По довжині вона сягала колін. Четвертим різновидом плащів був паліум, що цілком відповідав грецькому гіматіону, але з перекиданням кінця плаща не за спину, а за ліктьовий згин лівої руки. Зовсім змінився характер драпірування паліума в IV ст. н.е., коли його почали носити складеним удвоє або втроє, у вигляді вузької смуги — шарфа 35—40 см завширшки при довжині 3,5—5 м. Втративши будь-яке практичне значення, паліум став відмінною ознакою деяких урядових осіб та придворних чинів імперії, зближуючись як за своїм призначенням, так і за способом носіння і зовнішнім виглядом з пізньою римською тогою. Драпірування його було аналогічним драпіруванню гіматіона або ж його огортали вільною петлею навколо плечей. Особливе місце серед чоловічих плащів Стародавнього Риму посідала пенула — типовий глухий одяг примітивного крою. Кроїли її у вигляді кола з вирізом для голови. Радіус кола пенули дорівнював 1,25 м, так що нижнім своїм краєм вона спускалася до лінії колін або литок. Іноді пенули шили зі швом спереду, який для полегшення вивільнення рук часто розпускали нижче лінії талії. З цією ж метою бічні краї пенули відгортали на плечі. Пенула виготовлялася із цупкої, ворсистої шерсті і часто мала капюшон. У республіканський період її носили переважно сільські жителі, для яких вона замінювала тогу, а також раби та міська біднота. В імператорський період пенула набула більшого поширення і декорувалася клавусами.

Запозичені у "варварів" і зовсім не властиві для античного костюма штани почали проникати до Риму ще за доби ранньої імперії. Проте дуже довго їх носили тільки воїни. В IV—V ст. н.е. штани вже ввійшли і в склад цивільного костюма (хоч до кінця імперії не набули великого й повсюдного поширення). Раби та вільні ремісники й землероби, що займалися фізичною працею, часто носили звичайну набедрену пов'язку, яка у знаті була нижнім одягом під тунікою. У пізній імперії з'явився ще один новий елемент народного костюма — накидка-наплічник у вигляді невеликого кола з грубої шерсті або овечої шкури з вирізаним посередині отвором для голови. У Стародавньому Римі взуття було обов'язковим елементом чоловічого костюма, навіть серед простого народу. Римляни носили взуття і вдома. Виготовляли взуття із шкіри як нечиненої, так і ретельно обробленої та пофарбованої й часто навіть оздобленої. Окремим верствам та групам населення визначений був певний колір взуття. Знать, особливо сенатори й магістратори, носили червоні черевики, імператори пізнього періоду — пурпурні та зелені. Раби могли взувати лише прості, грубі сандалі. Вже з республіканського періоду римляни мали кілька видів взуття. Найпростішим з них були сандалі, а багатшим і різноманітнішим — крепіди, що дуже схожі на давньогрецькі. Третім видом взуття з відкритою ступнею або з відкритими пальцями, тобто типово античним, були каліги — низькі, до литок, півчобітки, що дуже нагадували давньогрецькі ендроміди. Особливо популярними були каліги, зроблені з ремінців.

Взуття з закритою ступнею було дуже поширеним з найранішого періоду. Основними його видами були: черевики та півчоботи. Перші являли собою звичайний черевик з нечиненої шкіри заввишки до кісточки ступні, на товстій підошві, з бічними розрізами, щоб легше було взувати, та ремінцями для підтримки. Півчоботи, спереду розрізані й зашнуровані, здавна були взуттям сільського населення, а в пізній імператорський період їх носили уже і як Царадне взуття багатих верств населення. Серед мешканців сільських місцевостей широко побутували гетри — своєрідні чохли з цупкої тканини, що натягалися на литки і підв'язувалися шнурками. У пізній період іноді були ще й обмотані навколо литки ремінці. Прибирання волосся на голові та на обличчі в чоловіків протягом усієї історії Риму зазнавало неодноразових змін. У ранній період римляни носили ще відносно довге волосся, бороди та вуса. Але вже з кінця III ст. до н.е. поширився звичай коротко стригти волосся і цілком голити обличчя, який зберігся до половини II ст. н.е. Зачіски того часу були дуже прості: підстрижене "шапкою" волосся розчісували від тім'я навсібіч і начісували на чоло та скроні. Іноді спереду волосся рівно підстригали коротким чубком. V І ст. н.е. волосся нерідко вже зачісували з чола назад і підвивали, а також завивали коротке волосся дрібними кучериками по всій голові. У другій половині II ст. н.е. почали знову відрощувати бороди та вуса. Бороди носили довгі, у формі лопати чи півкола, або у вигляді вузької кайми по краю щік та підборіддю, що нагадувала "халдейську" бороду. При бороді обов'язково носили повні вуса, які або запускали в бороду, або трохи підстригали з країв, так що вони були від бороди на певній відстані. Волосся відрощували трохи довше й нерідко завивали великими кільцями чи дрібними локончиками. З IV ст. н.е. обличчя знову почали зовсім голити, а волосся носити "шапкою", але з довшими задніми та бічними пасмами, іноді завитими в локони, особливо у молодих франтів. Різноплемінна маса римських рабів часто зберігала свої національні особливості прибиранням голів.

В імператорський період серед розбещених молодиків поширився потяг до косметичних засобів. Франти рум'янились, підводили очі та брови, пудрили волосся золотистою пудрою тощо.

Головних уборів римляни, окрім ремісників та землеробів, майже не носили. Надівали головні убори часто у подорож та в негоду. Якихось своєрідних головних уборів римляни не створили: вони носили капелюхи, схожі на давньогрецькі. Дуже поширеним і здавна популярним убором голови (і водночас знаком розрізнення) були вінки. їх надівали за різних обставин: на бенкети, на релігійні свята, як почесну нагороду за перемогу на змаганнях і як військову відзнаку. З доби розквіту республіки були запроваджені й золоті вінки. В пізній імперії, з поширенням християнства, вінки почали поступово зникати.

Loading...

 
 

Цікаве