WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаКультурологія, Етика, Естетика → Мова як засіб і матеріал формування та становлення особистості людини - Курсова робота

Мова як засіб і матеріал формування та становлення особистості людини - Курсова робота

Науковий стиль – обслуговує сферу науки, призначенням якої є передача наукової інформації аргументовано і доказово, що зумовлює відбір і широке використання науково-термінологічної лексики, слів з абстрактним значенням; іншомовних слів та інтернаціоналізмів; речень, ускладнених дієприкметниковими і дієприслівниковими зворотами, вставними словами, словосполученнями і реченнями, складних синтаксичних конструкцій; підкріплення положень за допомогою схем, діаграм, карт, таблиць, реєстрів та ін. На фоні наукового стилю виділяється його підстиль – науково-популярний, якому властива настанована доступність викладу наукової інформації, коментування явищ.

Офіційно-діловий стиль обслуговує сферу стосунків ділових та юридично-правових, виробничо-економічних і дипломатичних.

Офіційно-ділові папери відзначаються чітким і лаконічним викладом змісту, факту; однозначністю формулювань, несуперечливою аргументацією викладеного в документі. У зв'язку з цим в офіційно-діловому мовленні спостерігається стандартизація в оформленні документів, штампи; використання слів з нейтральним значенням і відмова від займенниково-вказівних слів – він, вона, вони (у юридичних протоколах). У синтаксичному оформленні тексту ділового паперу поширені інфінітивні конструкції спонукання та складні речення із відношеннями з'ясувальними, причиновими, умови і наслідку.

Стиль художньої літератури виділяється за функцією естетичною, яка накладається на комунікативну функцію. Усі жанрові різновиди художньої літератури – епос, лірика, драма, та інші – характеризуються емоційністю, експресивністю, естетичною мотивованістю мовних засобів, образністю.

Специфіка художнього мовлення полягає в тому, що в мові художньої літератури беруть елементи усіх стилів, передусім уснорозмовного, у тому числі й ті, що не належать дол. літературної норми, - діалектні, просторічні, арготизми та ін. Включаючись в індивідуально-образну систему художнього мовлення, усі засоби взаємодіють для вираження естетичного змісту твору через систему художніх образів.

На лексичному рівні стиль художньої літератури широко послуговується словами з переносним значенням, що стають основою тропів, емоційно забарвленими словами, фразеологічними одиницями, фольклорними джерелами, прислів'ями, і приказками. Євангелієм та іншою церковно-релігійною літературою.

Естетичні функції здатні виконувати в художньому тексті фонетичні, словотвірні, морфологічні, і синтаксичні засоби мови.

Уснорозмовний стиль виявляє себе як усне літературне мовлення та розмовно-побутове на під діалектному і діалектному рівнях української мови.

Оскільки усне мовлення ситуативне і за основною функцією мови виникає як потреба у спілкуванні., тобто діалогічне, то, природно, розмовний стиль має свою специфіку. Усне літературне мовлення ґрунтується на дотриманні орфоепічних норм – правильної літературної вимови звуків, звукосполучень, дотримання правил постановки в словах наголосу, словесного і фразового наголосу, інтонаційного оформлення речень відповідної модальності, дотримання слово порядку й логічних пауз, що відповідають закономірностям мелодики української мови.

У розмовно-побутовому мовленні спостерігається відсутність чіткої регламентації літературних норм. Таке мовлення характеризується деякою довільністю у відборі лексичних засобів. Літературно-нормативні правила можуть порушуватися уживанням русизмів, діалектизмів, просторічних слів, вульгаризмів, жаргонізмів. Порушуються закономірності чергування звуків, наголосу, вимови, голосних або приголосних звуків також і під впливом говірки, іншої мови, через незасвоєність літературної норми та з причин неуважного ставлення до побутового спілкування.

Різновидом усного стилю вважають ораторський, особливістю якого є монологічне мовлення із застосуванням прийомів ораторського мистецтва. Оратор повинен бути добре обізнаним, знати предмет розмови, психологію і рівень підготовки до сприйняття повідомлюваного аудиторії, уміти переконати і нав'язати свою волю, досягти поставленої мети. В ораторському мовленні елементи доказовості часто гіперболізовані, виступ супроводжується закликами, насичений лексичними повторами, перифразами, афоризмами, текс має логічно наголошену кінцівку.

Крім функціональних стилів літературної мови, виділяють експресивно-стилістичні різновиди мовлення: Урочистий, офіційний, фамільярний, інтимно-ласкавий, жартівливий, насмішкуватий. Розрізняють також високий стиль та його різновиди – патетичний і знижений (аж до просторікування).

Територіальні діалекти української мови.

Місцеві (територіальні) діалекти як нижчі форми загальнонародної мови – це залишки попередніх мовних формувань, що виникли за часів феодалізму і не розвинулися до рівня мови народності чи нації. Залишки колишніх територіальних діалектів за доби капіталізму влилися в систему національної мови, зазнаючи поступової нівеляції під впливом української літературної мови, основу якої склали центрально-наддніпрянські говори. Однак, незважаючи на процес значної нівеляції говіркових рис, територіальні діалекти відзначаються великою стійкістю.

У сучасній українській мові виділяють три основні групи діалектів: північну, південно-східну та південно-західну.

Північні діалекти. Територія північних діалектів відділена від південних умовною лінією, що йде на північ від Володимир-Волинського: Здолбунове-Житомир – Біла Церква – Корсунь-Шевченківський – Канів – Лубни і на захід від Сум до Суджі. На північ від зазначеної лінії знаходиться стокілометрова зона перехідних говірок до південно-західних і південно-східних діалектів.

Південно-Західні діалекти поширені в південно-західній Україні. Сюди входить і Закарпатська область. У них найбільше збереглися архаїчні форми і фонетичні риси давніх епох.

Південно-східні діалекти охоплюють територію більшої частини центральних (Київської, Черкаської, Полтавської, Харківської), південних і східних областей України (Луганської, Донецької, Дніпропетровської, Запорізької, Кіровоградської, Миколаївської, Херсонської, більшої частини Одеської та частини Сумської).

Порівняно з іншими південно-східні діалекти виявляють менше відомостей і мають більше рис, спільних з українською літературною мовою. До південно-східної групи належать говори центральної Наддніпрянщини, які лягли в основу сучасної української літературної мови.

Південно-східні діалекти більш-менш одноманітні у центральній Наддніпрянщині, на Слобожанщині, у степовій Україні і на Донеччині. Крім того, окремі говіркові масиви розміщені в Краснодарському краї Росії, на Поволжі, в Західному Сибіру, а також у Казахстані, Киргиз стані, де діалектні особливості перехрещуються з літературними мовами цих країн. Так само в Україні наявні говірки російської, болгарської, молдавської та інших мов народів, які проживають на її території і володіють, як правило, української або російською літературною мовою.

Що дадуть Нам знання української літературної мови й вільне володіння нею?

Українська мова проголошена в Україні державною як мова основного корінного населення на її території.

Це записано в ст. 10 Основного закону – Конституції України, дотримуватися якого зобов'язані всі громадяни держави.

Що дадуть Нам знання української літературної мови й вільне володіння нею?

Найперше – це гарантію реалізувати всі права і свободи в межах України на всіх виборних, державних, виборчих посадах.

Друге – реалізувати свої творчі можливості в усіх сферах культурно-освітнього, науково-технічного, професійно-виробничого, народногосподарського життя, досконало оволодіти обраною професією.

Третє – мати доступ до джерел української духовності, культури, можливість постійно збагачувати духовне життя, утверджувати своє "я" в колективі і суспільстві.

Четверте – (можливо це основне) – відчувати єдність з Українською державою, яка про Нас піклується і яку Ми своїми знаннями мови зміцнюємо; єдність із землею, на якій Ми живимо, з народом - творцем і носієм української мови. Видатний український вчений і великий патріот Іван Огієнко писав: "Мова – душа кожної національності, її святощі, її найцінніший скарб... Звичайно, не сама по собі мова, а мова як певний орган культури, традиції. В мові наша стара і нова культура, ознака нашого національного визнання... І поки живе мова – житиме й народ як національність. Не стане мови - не стане й національності. От чому мова має таку велику вагу в національному рухові. Тому і вороги наші завжди так старанно пильнували, аби заборонити насамперед нашу мову, аби звести та знищити її дощенту".

П'яте – мати почуття впевненості, комфорту від того, що Ми вдома, серед своїх, що ми спадкоємці і носії історичної пам'яті однієї найдавніших мов, однієї з повносилих, повноцінних культур, історія якої сягає тисячоліть. Хіба заради цього не варто вивчити таку гарну мову, якою є сучасна українська літературна мова.

Використана література:

  1. С. В. Шевчук Українське ділове мовлення;

  2. І.Р. Вихованець Теоретична морфологія української мови. Київ видавництво "Пульсар", 2004.

  3. І.П. Ющук Рідна мова: Підручник. – К: Освіта, 1994. – 239 с.

Loading...

 
 

Цікаве