WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаКультурологія, Етика, Естетика → Зображення природи у християнському образотворчому мистецтві - Курсова робота

Зображення природи у християнському образотворчому мистецтві - Курсова робота

А ось в інших художників переважає якраз пейзаж. Так, найважливішим змістом картини Альбрехта Альтдорфера "Лісовий пейзаж зі святим Георгієм" (1510) є ліс, а не релігійний сюжет. Зображення св. Георгія зведено до живописної плями, і не більше (Кутковой, 2002).

ВІДМІННОСТІ ЗОБРАЖЕННЯ ПРИРОДИ НА ІКОНАХ ВІД ЗОБРАЖЕНЬ, ЯКІ ХАРАКТЕРНІ ДЛЯ РИМО-КАТОЛИЦЬКОЇ ЦЕРКВИ

Відомо, що зображення природи на іконах відрізняється від зображень природи в образах, живопису Заходу. В іконописі нема пейзажу, тоді як переважна більшість полотен, фресок, які використовує Західна Церква, характеризуються пейзажним зображенням навколишнього середовища.

Причини такої відмінності проаналізовано Віктором Кутковим у статті "Природа в православного іконопису и західноевропейский пейзаж"). Пояснює це таким чином, що в епоху Ренесансу художники Заходу піддались впливу пантеїзму, який існував в чотирьох основних формах: 1) теомоністичний пантеїзм; 2) фізіомонистичний пантеїзм; 3) трансцендентний (містичний) пантеїзм; 4) іманентно-трансцендентний пантеїзм.

На відміну від образного зображення природи в Західному мистецтві, на класичних східних іконах природа завжди зображується в символічному плані. Те, що хочеться назвати пейзажем, розчленовується в ній на окремі символічні елементи, організовані виключно теоцентрично цим Божественним центром і зводяться в єдиний текст; по-третє, ікона представляє нам світ, перетворений або взагалі не пошкоджений гріхом (звідси і символи: інакше людина тепер його не сприйме і, отже, не зобразить), – а пейзаж відображає світ після гріхопадіння і без слідів якого б то не було перетворення.

Розглянемо детальніше зображення живої і неживої природи на іконах.

Дерева. Дуже важко визначити їх породу, до того вони умовні. Це майже елемент орнаменту, його мотив. Кожне дерево позбавлене і натяку на об'єм, воно схоже на засушений в книзі лист або емблему. Навіть коли вгадується, наприклад, пальма, то вона є "ієрогліфом", що позначає пальму взагалі. Це зайвий раз доводить спільність російської культури з розвиненими культурами Стародавнього Сходу, де зображення приводилося до орнаментальних знаків, „якими тільки і могли бути записані вічні істини" (Лелеков, 1975). Такий підхід до образу в корені відрізняється від західноєвропейського проантичного „мімесиса" з його непередбачуваною спонтанністю. На Сході мотив відчувається як символ одкровення, на Заході образ не піднімається вище за „наївний алегоризм". У староруському мистецтві до XVI століття окреме дерево – едемського вертограда, в західноєвропейському пейзажі того часу дерево – „плотський конкрет" реального світу. Іконні принципи зображення рослинності на Сході почали мінятися у бік західних прийомів пейзажного живопису поки не злилися з ними в Синодний період Російської Церкви.

Починається портретування природи, а разом з ним портретування себе. Починається процес, помічений вище Гегелем: гармонізація власної душі з природою. Природа вже перестала бути „іконою Божественного Іконописця", але так і не стала живою. Це одна з характерних рис російської естетики XVII століття. Іконник, не покидаючи церковної огорожі, по духу перетворюється на світського художника. Умовна мова ікони для нього до кінця сторіччя – чистий анахронізм, „невмілість і темнота", а справжнє зображення він бачить дзеркалом натури. Так в російську культуру проклав дорогу натуралізм.

Тварини на східних іконах зображуються рідше, ніж на західних образах, на яких особливо зображують тварин, якщо образ стосується Різдва Ісуса Христа, або Біблійних сюжетів, пов'язаних з тваринами, або, наприклад, Святого Францизка Ассизького, якого вважають покровителем тварин... На східних іконах тварини зображуються як символи, іноді зображуються неіснуючі тварини. Наприклад, юнак верхи на фантастичній рибині, зображений втікаючим від Ісуса Христа ( ікона „Святе Богоявлення") символізує море, яке втікає перед Ісусом...

Воду на російських іконах зображували напівсимволічно, пластами. Але російські іконописці застосовували для її зображення таку ж техніку, як і для зображення волосся. Візантійські митці ж зображували її більш реалістично, виокремлювали її як окрему стихію, тоді як російські ізографи поєднували її з стихією землі...

Під впливом західноєвропейського пейзажу і російського світогляду, що похитнув, в іконописі з другої половини XVI століття з'являються відносно натуралістичні хмари, які з XVII сторіччя стають абсолютно натуралістичними. Їх сталі застосовувати як межу між видимим і невидимим світами (по краю мандорли15). З часом „потужність шару хмар, що клубочаться, збільшується, вони перестають служити знаком умовної межі двох просторів, а здаються найнатуральнішими купчастими хмарами", хоча до XVI століття зображалися умовно. І не в мандорлі. Їх ми бачимо під ногами Богородиці на іконі „Покрив"; у вигляді специфічних „човнів", на яких Ангели несуть апостолів до одру Матері Божої, на фресці перше „Пречисте".

Гори і горбки на іконах – символ Святого Духа. В Біблії гора – смвол зустрічі з Богом. Іноді гори виражені на іконі як метафора реакції природи на явлення Бога в світі.

ВИСНОВКИ

Отже, коротко розглянувши історичний розвиток зображення природи в образотворчому мистецтві християн, можемо сказати, що протягом свого існування християнство дещо по-різному ставилось до навколишнього середовища, що відобразилось на зображенні елементів природи в іконописі та інших видах образотворчого та навіть й інших видів мистецтва. В одні періоди християни вважали світ скороминущим через гріхопадіння людини, тому зображували лише деякі елементи навколишнього середовища та й то в плані не реальному, а символічному або одухотвореному, тобто природні елементи повинні були нагадувати про світ вічний, про спасіння, найчастіше зображення було в зворотній перспективі. Ще частіше природу взагалі не зображували на іконах. Також були періоди, коли християни починали відноситись до природи як до Божого Творіння, яке хоча й є в гріху, але все-таки не втратило повністю того, що Бог вклав в Створене Ним і тому заслуговує на повагу. В таких випадках на зображеннях природу змальовували більш натурально, реально або навіть натхненно, намагаючись надати їй найбільш живого, гармонійного вигляду. Інколи, як було показано вище, природа займала центральне місце на образі, тоді як зображення святого ніби губиться серед рослинності і неживої природи...

Але все-таки на кононічних іконах ще й до тепер збереглась та, на погляд Церкви, найвища техніка зображення природних елементів, яка намагається піднести людину і природу до найвищого, одухотвореного стану, тому і не може зображуватись натуральна природа, а ізографи намагаються подати її ідеальною, мудро оформлюючи в символічних зображеннях.

ЛІТЕРАТУРА

1. Іконографія космосу в європейському християнському мистецтві (від античності до бароко): Автореф. дис... канд. мистецтвознав.: 17.00.05 / К.Р. Ціхонь / Львів. акад. мистец. — Л., 2000. – 20 с. – укp.

2. Юліан Катрій. Наша християнська традиція. – 3-тє видання. – Львів: Місіонер, 2007. – 396 с.

3. Ольга попова. Византийские иконы VІ-XV веков:

4. Безансон А. Запретный образ. М.: Изд-во "МИК", 1999.

5. Эль Греко. Ред. Е. Галкина. Текст Т. П. Каптерева. М.: Белый город, 2005. – 48 с., ил.

6. Кутковой В. Природа и архитектура в православной иконописи и западноевропейской живописи (XV-XVII вв.) // Духовній собеседник. – 2002. – №2 (30).

7. Лелеков Л. А. Искусство Древней Руси в его связях с Востоком: К постановке вопроса // Сб.: Древнерусское искусство. Зарубежные связи. М.: Наука, 1975.

8. http://www.pravoslavie.ru/jurnal/culture/nature.htm

9. http://art.liim.ru/hz/hz09_05.html

Loading...

 
 

Цікаве