WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаКультурологія, Етика, Естетика → Ткачество Японії - Курсова робота

Ткачество Японії - Курсова робота

У другій половині цього періоду під впливом мистецтва країн азіатського материка, а також голландського мистецтва, які проникали в Японію через Нагасакі, склалися умови для виникнення в Японії нових мистецтв. Однак у самому кінці періоду Едо з'явилася велика кількість чисто формалістичних творів.

Ткацтво та розпис тканин. Одночасно з виробництвом тканин, яке розширювалося, на крупних текстильних підприємствах, які оснащені за останнім словом техніки, в Японії велику роль продовжує грати древнє художнє ремесло виготовлення та фарбування тканин вручну - ремесло, яке існує в країні близько півтори тисячі років. На початку 8 ст. поряд з указом про розведення тутового дерева та виробництві шовкових тканин та парчі, необхідних для виготовлення одеж придворних, оформлення пишних церемоній у буддійських храмах. В> той же час -одерж-алн-розповсюдження і різні способи розпису" тканин, які збереглися до наших часів.

Безумовно, в Японії, як і в інших країнах світу, період володарства

7 ручного ткацтва та фарбування тканин вручну пішов назавжди. Однак кустарна праця японських текстильників зберігається і, мабуть, збережеться в майбутньому, тому що тільки вона може у повній мірі задовольнити попит на унікальні тканини тієї високої якості, яка недосяжна в стандартному машинному виробництві.

Тканини, які виготовлені на ручному станку та пофарбовані рослинними барвниками, створюються в багатьох частинах країни та складають поряд з керамікою найбільш процвітаючу галузь народного мистецтва. І волокно, і фарби народних тканин в різних місцевостях відрізняються. Залежать вони і від призначення одягу. Найбільш традиційні льняне полотно (в жарку погоду), бавовняні тканини (для повсякденного одягу), шовк (для святкових випадків), тканин з бананового волокна (більш за усе на острові Окінава).

Ніжні відтінки кольорів, які можуть бути досягнуті лише при використанні природних барвників, складають чарівність національних одеж з їх різнобарвними узорами - від простих смуг та клітин до витончених живописних орнаментів, позичених у придворних майстрів древності.

Поряд з тканими кольоровими зррами велике розповсюдження в Японії мають різні методи фарбування. В одних випадках або малюнок, або фон закривають, накладаючи рисовий клей або м'який віск та фарбуючи поверхню, яка залишилася вільною. В інших випадках фарбування відбувається за допомогою паперового трафарету. Ці методи відомі з 8 ст. Придворні майстри фарбували такими способами узорчатий шовк. Фарбування по трафарету розповсюджується і на вироби, які зроблені з паперу (ліхтарі, віяла-опахала).

Серед текстильних витворів народних майстрів Японії особливо о славетні вироби з острову Окінава. Тут" до середини 19 ст. була розповсюджена система взимання податків виключно тканинами, зробленими вручну, що немало допомагало досягненню високого рівня майстерності в народному ткацтві.

Особливо полюбляється в цих тканинах те, щовідвлечений узор касурі, який веде свій початок з Індії та представляє собою композиції із плям та ліній, які гармонічно поєднуються за кольором та ритмом, а також смуги та клітини охристих, зелених, чорних або блакитних тонів.

Древні традиції продовжують ткачі північного району Тохоку. Вони створюють одяг з грубого синього полотна, який вишитий на грудях і на спині білими бавовняними нитками у вигляді складних узорів частіше всього геометричного характеру. Крупні узори вишиваються на жіночих сукнях, дрібні - на чоловічих., Тканини красиві яскравістю орнаменту та ефектним сопоставлінням білого кольору та темно-синього фону. Ці два кольори найбільш розповсюджені в народному одягу та часто зустрічаються на тканинах із зображенням традиційних мотивів: журавля, черепахи, сосни - символів довголіття, карпа -символу мужності, птахів та квітів, які зроблені по трафарету.

Майстри - професіонали продовжують традиції придворних ткачів, створюючи дорогі тканини - шовк та парчу. Майстри ручної парчі користуються як золотими і срібними нитями, так і характерною для японської парчі вишивко^ золотавими або сріблястими смужками паперу шириною в 1 мм. Так, майстер Хейдзо Тацумура (м. Такарадзука) створив шовковий пояс за темою "Шість відомих поетів", які були сла&етнгсвоїми віршами в 9-12 ст. при імператорському дворі в Кіото. Художник показав їх в умовній, стилізованій манері, яка характерна для живопису ямато-е. Декількома прямими та вигнутими креслюнками ізін обмалював голови та обличчя, не бажаючи передати їх індивідуальні риси. Головна його ціль - скомпонувати усі фігури, обличчя, головні убори та важкі сукні, які підіймаються пишними складками, в об'єднаний загальним ритмом ліній та кольорових плям узор, який безперервно повторюється на тканині. Червона сукня'/ відомої поетеси та придворної красуні Ононо Коматі, опущену голову якої з розпущеним за модою того часу довгим волоссям можна побачити на фрагменті пояса зверху зліва, прикрашена ліловим, синім, білим узорами. Вони контрастують з чорною хвилею її волосся, яке, в свою чергу, красиво підкреслює ніжні відтінки її одягу. В одязі інших персонажів переважають то насичений синій, то зелений, то червоно-коричневий, то жовтий тони, у всьому багатстві та різноманітті їх напівтонів та відтінків, які розроблені в живопису ямато-е.

Найніжніші та найтонші нюанси кольору, гармонія кольорових співвідношень відрізняють багато японських жіночих кімоно, які славетні і в наш час. Не можна не любуватися чудовою розцвіткою халату, з фазанами, пофарбованого художником Удзан Кімура (м. Канадзава); особливою вишуканістю відрізняється вільно та красиво розташований декор.

Святкове кімоно невідомого майстра виготовлено з застосуванням інших художніх засобів. Воно від руки розписане багатьма гліциніями, ірисами, піонами, хризантемами, які заповнюють всю поверхню тканини. Розпис інтенсивними фарбами, в яких переважає червоний колір, на білому, жовтому та сріблястому фоні, доповнений вишивкою шовком та золотавими паперовими нитями, якими цілком виповнено зображення парадної карети у лівому нижньому куті халату. Розпис кімоно з використовуванням древніх мотивів, розповсюджених в костюмах акторів феодального театру "Но" та міського театру "Кабукі", характерний для майстрів класичного напрямку декоративного-прикладного мистецтва. Майстри ж, які примикають до нових напрямків сили у розписах ширм.

Японські ширми складаються з дерев'яної рами, яка покрита лаком, на яку натягнуті папір або тканина. Вони були обов'язковою приналежністю буддійського ритуалу, а пізніше широко розповсюджувалися у повсякденному.

Був прийнятий метод виробництва тканин, який прийнятий в Китаї епохи Мін. Виготовлялися високоякісні тканини: звичайна та золота парча, бархат, гобеленова тканина, атлас, дамаський шовк. Вражає майстерність виготовлення тканини для костюмів акторів театру "Но".

Чудова за виконанням вишивка та яскравий узор золотою тасрібною нитями - сіборі. В цей період до Японії ввозилися іноземнітканини, наприклад, золота парча, тафта, набивний ситець, молескін. Ізцих матеріалів виготовлялися футляри для чайних приналежностей.Все частіше стали переходили від одягу із матерії з витканиммалюнком до одягу із тканин з розфарбованим та вишитим малюнком.Так був покладений початок широкому розповсюдженню фарбуваннятканин.

Період Едо.

Прикладне мистецтво перших десятиріч періоду Едо успадкувало та продовжувало розвивати традиції, які визначилися в період Момояма. Витвори прикладного мистецтва стали більш витонченими та художньо виразними, в них з'явилися нові мотиви. Однак в подальшому стан у країні стабілізувався, у відрізаному від іноземних держав світі все більш посилювалася апатія, в художній творчості почали проявлятися формалістичні тенденції (тобто намітилися риси подражання роботам старих майстрів та елементи стилізації, які стали характерними для мистецтва). Все це призвело до обмеження прикладного мистецтва малими формами, виявилася тенденція зробити ці предмети якомога більше витонченими та тонкими. Але в цілому виробництв виробів прикладного мистецтва в період Едо оживилося. Економічні можливості міських слоїв виросли, щ призвело до збільшення кількості майстрів, а також видів та кількості предметів, що вироблялися, які відображали смаки людей. Особливо в середині періоду Едо, у роки Генроку (1688-1707) та роки Кєхо (1716-1736), з'явилося багато талановитих майстрів, які працювали в області маки-е, фарбування тканин, кераміки та ін.

Феодальні князі прагнули розвитку промисловості в своїх провінціях, в результаті там виникло виробництво виробів прикладного мистецтва, яке мало свої особливості. В цьому також заключалася характерна риса нової епохи. З'явилися різні шкли майстрів, які щільно слідкували за найменшими особливостями в майстерності виготовлення предметів прикладного мистецтва. У кінці періоду Едо основна увага стала приділятися питанням техніки прикладного мистецтва. В період Бунка-Бунсей (1804-1830) спостерігався тимчасовий підйом прикладного мистецтва, але в кінці періоду Едо, в роки заходу влади бакуфу, коли хвилювання та бедлами охватили всю країну (останні роки періоду Едо, так званий період "бакумацу", ознаменувалися великою кількістю повстань селян та міщан, які потім призвели до зрушення феодальної системи), прикладне мистецтво прийшло у занепад, і в такому становищі воно залишалося аж до революції Мейдзі.

Loading...

 
 

Цікаве