WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаКультурологія, Етика, Естетика → Українська культура ХХ ст. - Курсова робота

Українська культура ХХ ст. - Курсова робота

Період 30-х – час особливо жорстокого тоталітаризму. "Українізацію" було повністю згорнуто, а найпомітніших діячів національної культури розстріляно або ув'язнено до таборів. "Диктатура пролетаріату "вироджувалася в особисту диктатуру вождя, а велетенська держава "розвиненого соціалізму" перетворювалася на сурогат різних економічних формацій – рабовласництво у "зонах", сільський феодалізм, міський державно-монополістичний капіталізм; в одне ціле їх єднав велетенський бюрократичний апарат з потужним ідеологічним забезпеченням для маніпулювання комуністично-соціалістичними гаслами. Тих, хто не вірив більше гаслам, бачив усю їх невідповідність дійсності, оголошували "ворогом народу", такі люди нерідко закінчували життя самогубством (М.Хвильовий, М.Скрипник).

Примусова колективізація і пов'язаний з її неуспіхом штучний голодомор 1933 р. – одна з найтрагічніших сторінок української історії, відвертий злочин проти традиційної селянської культури життя і господарювання, на зв'язках з якою розвивалася уся попередня національна культурна традиція. Колгоспне життя сильно змінило самі підвалини сільського життя, перетворивши працьовитого колись селянина на безініціативного, але злодійкуватого колгоспника, довгий час фактично позбавленого громадянства і грошової винагороди за свою нелегку працю. Негласне закріпачення селян у колгоспних формах супроводжувалося ідеологічною пропагандою "соціалістичних цінностей", прищепити які не вдалося, однак матеріальні й духовні підвалини сільського буття було майже повністю зруйновано.

У цей час тих митців, вчених, освітян, літераторів, чиї погляди чи творчість не вписувались у "прокрустове ложе" сталінізму, почали переслідувати, в Україні насаджувався ідеологічний монополізм, культивувались особисті смаки Сталіна. Діяльність митців і письменників стала настільки регламентованою, що почала втрачати ознаки творчості. Негативне значення мала їх відірваність від здобутків зарубіжних майстрів. У драматургії на провідні позиції вийшов О.Корнійчук, п'єси якого "Загибель ескадри", "В степах України" ставилися в багатьох театрах. Продовжували писати вірші П.Тичина, М.Бажан, але свободи творчості вони не мали. Обставини життя змушували їх прославляти Сталіна, компартію. У 1934 р. різноманітні літературні об'єднання були примусово закриті, а потім злиті у Спілку письменників України. За письменниками об'єдналися й інші працівники мистецтва. Так державній партії легше було керувати "культурним фронтом". Культурні процеси уніфікувались за допомогою всеосяжного методу "соціалістичного реалізму", який передбачив, перш за все, оспівування досягнень соціалізму. Під час сталінщини було репресовано близько 500 найбільш талановитих письменників і поетів, які до того плідно працювали в Україні. Національно-культурне відродження 20-х рр. було жорстоко придушене сталінізмом і увійшло в історію як "розстріляне відродження".

У 1934 р. столицю Радянської України було перенесено до Києва. З цією важливою подією, на жаль, пов'язані не кращі спогади для істориків культури, оскільки саме у зв'язку з перенесенням столиці руйнації було піддано низку архітектурних шедеврів давнього вітчизняного зодчества. Серед них Михайлівський Золотоверхий монастир (вціліли лише деякі мозаїчні композиції, поспіхом вивезені до Москви), Військово-Микільський собор, Церква Різдва Богородиці Пирогощі та багато ін. Натомість зводилися інші будівлі, що помітно відрізнялися і від характерних для 20-х рр. Тепер формується особливий архітектурний канон радянського будівництва, який можна називати по-різному, але сьогодні найчастіше користуються терміном "радянський псевдокласицизм". Це був багато в чому еклектичний стиль переважно офіційних установ, зведених з використанням традицій багатьох архітектурних традицій минулого з активним застосуванням радянської символіки у зовнішньому та внутрішньому оформленні. Однією з перших і найбільш показових у цьому ряду споруд є будинок сучасної Верховної Ради України, зведений протягом 1935-1936 рр.

У роки Другої світової та Великої Вітчизняної війни українська культура переживала далеко не кращі свої часи, навіть приєднання західноукраїнських земель до УРСР мало фатальні для розвитку суспільного життя, в тому числі й для стану культури на цих землях, наслідки. В роки німецької окупації сталінські репресії як на Заході, так і на Сході України змінилися гітлерівськими. Величезних розмірів набрало пограбування німецькими окупантами мистецьких та історичних цінностей українського народу. За межі України було вивезено понад 40 тис. найцінніших музейних експонатів.

Однак в цей час радянська влада зрозуміла, що війну з іноземними загарбниками не можна вести, не спираючись на патріотичні, національні почуття народу. Починають друкуватися статті істориків та письменників, присвячені героїчним сторінкам минулого, передусім боротьбі з іноземними поневолювачами. Висвітлюються події, де активними учасниками були Ярослав Мудрий, Данило Галицький, Петро Конашевич-Сагайдачний, Богдан Хмельницький. З'являються високохудожні і високопатріотичні віршовані твори, де з великою силою показана любов до Вітчизни (М.Рильського "Слово про рідну матір", П.Тичини "Голос матері", В.Сосюри "Любіть Україну").

Глибокого патріотизму було сповнене кіномистецтво. Найкращими художніми фільмами цього періоду були "Олександр Пархоменко" режисера Л.Лукова, "Як гартувалась сталь" М. Донськогою. Найвищим досягненням українського кіномистецтва в цей час можна вважати фільм "Райдуга" М. Донського за сценарієм Ванди Василевської. В образотворчому мистецтві знову, як і в роки громадянської війни, значні досягнення були в графіці. Кілька серій малюнків на теми війни виконав В. Касіян ("У фашистській неволі ", "Українська боротьба", "Відомсти!").

У перші післявоєнні роки в Україні настала політико-ідеологічна реакція, яка за ім'ям секретаря ЦК ВКП(б), який керував ідеологічною роботою в країні, отримала назву "жданівщина". Брутальній критиці та обвинуваченням в "перекрученнях буржуазно-націоналістичного характеру" було піддано роботи істориків України "Короткий курс історії України", "Нарис історії України". Розпочалося цькування М. Рильського за цого доповідь "Київ в історії України", "Річниця Шевченка", поетичні твори "Київські октави". Нищівній критиці було піддано у пресі вірш В. Сосюри "Любіть Україну". Гострі нападки були спрямовані також на українських композиторів за використання традиційних українських тем, зокрема оперу К. Данькевича "Богдан Хмельницький" критикували за те, що росіянам у ній відведене недостатньо помітне місце.

У біологічній науці поширилася "лисенківщина" (за ім'ям президента Всесоюзної Академії сільськогосподарських наук Т.Лисенка), який займав реакційні позиції щодо генетики. Після серпневої сесії ВАСГНІЛ 1948р., коли перемогу здобули прихильники Лисенка, почалася чистка серед науковців.

Після смерті Сталіна (1953р.) почалася часткова лібералізація радянського режиму, яка отримала назву "відлига". Це істотно покращило умови для розвитку культури в цілому. Лібералізація і десталінізація створили сприятливі умови для розвитку літератури. Значним досягненням української прози став цикл романів М.Стельмаха "Велика рідня", "Кров людська – не водиця", "Хліб і сіль". Особливу популярність у повоєнні роки здобула творчість О.Гончара, автора трилогії "Прапороносці". Романом "Вир" назавжди вписав в історію української літератури своє ім'я Г.Тютюнник. Видатним явищем в українській літературі стала опублікована в 1956 р. кіноповість О.Довженка "Поема про море". Збагачували поезію і прозу твори А.Малишка, П.Загребельного, Ю.Смолича, Ю.Збанацького та інші талановиті літератори.

Провідними театрами були ім. І.Франка в Києві, ім.Т.Шевченка в Харкові, ім.М.Заньковецької у Львові, ім.Лесі Українки у Києві, Київський театр опери та балету. В них працювала ціла плеяда талановитих майстрів сцени: О.Кусенко, П.Куманченко, А.Гашинський, А.Роговцева, Б.Ступка та ін. Плідно працювали драматурги М.Зарудний, В.Минко. Велику популярність здобула п'єса О.Коломійця "Фараони".

На розвиток української культури, на громадське життя в Україні суттєво вплинула нова генерація талановитих митців, які одержали назву "шістдесятників". Це був рух творчої молоді, яка розробляла оригінальну тематику, видавала нові думки, відмінні від офіційних, і стала ядром духовної опозиції в Україні. Серед її лідерів були поети В.Симоненко, Л.Костенко, В.Стус, І.Світличний, Д.Павличко, І.Драч, Є.Сверстюк, Б.Олійник, критик І.Дзюба, публіцист В.Чорновіл.

Loading...

 
 

Цікаве