WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаКультурологія, Етика, Естетика → Українська культура ХХ ст. - Курсова робота

Українська культура ХХ ст. - Курсова робота

У галузі музичного мистецтва розвивалися такі жанри, як обробка композиторами народних і революційних пісень, радянська масова пісня. У цьому напрямку плідно працювали композитори Г.Верьовка, П.Козицький, Л.Ревуцький. Одним з кращих хорових колективів країни стала капела "Думка" (створена у 1920 р.). На Західній Україні одним з найталановитіших композиторів, музикознавців та популяризаторів українського музичного мистецтва був М.Колесса. Протягом 1923-1928 рр. діяло республіканське Музичне товариство ім.М.Леонтовича, навколо якого гуртувалися композитори-новатори, які орієнтувалися на поєднання національних традицій і досягнень європейської музичної культури. Традиції українського музичного авангарду започаткував Б.Лятошинський (1894-1968). Він репрезентував напрям модернізму в українській музиці, створив оперу "Золотий обруч" (1930).

Плідно розвивалось театральне мистецтво. Етапним у розвитку українського театру став 1918 р., коли у Києві утворилися три театри: Державний драматичний (у березні 1919р. перейменований у Перший Український театр Радянської республіки ім.Т.Шевченка), Державний народний (з 1922 р. – Український драматичний театр ім.М.Заньковецької) та "Молодий театр" (з 1922 р. – модерний український театр "Березіль"). На кінець 1925 р. в Україні налічувалося вже 45, а в 1940 р. – 140 постійних державних і понад 40 робітничо-колгоспних театрів. Основу репертуару театру становила класична драматургія. Але з'явилися і цілком нові за духом і формою драматичні твори: "Фея гіркого мегдалю" І.Кочерги; "До третіх півнів" Я.Мамонтова; "97", "Народний Малахій", "Мина Мазайло", "Патетична соната" та інші драми М.Куліша. Особливо великою популярністю користувалися драматичний театр ім.І.Франка на чолі з Г.Юрою і театр "Березіль" на чолі з Лесем Курбасом. З зросла ціла плеяда талановитих акторів: А.Бучма, Н.Ужвій, Ю.Шумський, П.Нятко та ін.

В цей час відбувається становлення українського кіномистецтва. З 1922р. почалося виробництво художніх фільмів. Переломний етап у розвитку українського радянського кіномистецтва пов'язаний з творчістю О.Довженка, який в 1926 р. працював кінорежисером на Одеській кіностудії. В історії українського та світового кіномистецтва почесне місце посідають його фільми "Звенигора", "Арсенал", "Земля". В 1958 р. на всесвітній виставці в Брюсселі його фільм "Земля" було включено до почесного списку дванадцяти кращих фільмів світу всіх часів і народів. Першим звуковим фільмом в Україні була документальна стрічка "Симфонія Донбасу" Д.Вертова (1930), а серед художніх – "Фронт" О.Соловйова (1931). Талановитим українським режисером став і видатний скульптор І.Кавалерідзе, що спробував себе у кіно наприкінці 20-х рр.

В образотворчому мистецтві плідно працювали представники традиційного напряму: майстер батального жанру М.Самокиш ("В'їзд Б.Хмельницького до Києва", "Бій Івана Богуна з польським магнатом Чарнецьким"), М.Бурачек ("Дніпро і кручі"), Г.Світлиць кий ("Місячна ніч").

Представниками нового мистецького напряму – кубофутуризму – були О. Богомазов, К.Малевич, О.Екстер, А.Петрицький. Художник О. Богомазов – поет за світовідчуттям і аналітик за складом мислення – вже у 1913-1914 рр. створив десятки картин, акварелей та рисунків, в яких можна помітити подих різних течій початку століття – експресіонізму, неопримітивізму, абстракціонізму ("Потяг", "Базар", "Київ. Гончарка").Українські художники прагнули наситити світ кубізму барвистістю, почерпнутою з народної творчості: кераміки, лубків, ікон, вишиванок, ляльок, килимів, писанок, де збереглася близькість до таємничих стихій життя. Тут не було прямих стилізацій, проте була ясна, ритмічна мова кольорів, які звучали дзвінко, локально, були наділені силою.

Яскравою художньою особистістю був К.Малевич, творець супрематизму. Він хоч і жив значну частину життя поза Україною, але, українець за походженням, ніколи не поривав зв'язків з нею. Бажаючи виразити "чисте", незалежне від матерії духовне буття, на його переконання, художник мав відмовитися від земних "орієнтирів" і подивитись на навколишні речі наче з космосу. Тому у безпредметних картинах К. Малевича зникло уявлення про земні "верх" і "низ", "ліве" і "праве" - всі напрямки були рівноправними, як у Всесвіті, де не було земного тяжіння.

Багато хто з цих художників у 20-х роках також плідно працював у театрально-декораційному живописі (сценографії). Їм подобалося відтворювати атмосферу певної історичної епохи. Вони то писали сцени життя як театралізованої вистави, то тлумачили дійсність як суцільний театр, де панувала не повсякденність, а реальність вищого гатунку. Блискуче виявив себе у сценографії талант сподвижниці О. Богомазова – О.Екстер. Вона уславилася своїми картинами, ескізами, костюмами, декораціями, в яких показала протистояння трагічних нерозв'язаних суперечностей, античне відчуття неможливості упорядкування світу, трепет перед нескінченним хаосом пристрастей і ворогуючих сил. Протистояння у її картинах підкреслено кольором: горизонтальна система - червона, вертикальні арки - чорні, із золотим контуром. Ніяких відтінків, переходів, жодна з тем не була другорядною. Великої емоційної сили її творам надає часте поєднання чорного і червоного - традиційне для української кольорової гами, яке, за В.Кандинським, означає найвищу напругу людських сил, трагізм життя.

Мав пряме відношення до сценографії і художник А. Петрицький. Він виконав вражаючі за образністю і безпомилковим відчуттям епохи театральні декорації для курбасівського "Молодого театру", для Музичної драми. Фантазія, мальовничість, вишуканість колориту відзначали всі його роботи. Уславився А. Петрицький і картинами, а головне – портретами діячів української культури. Ціле десятиріччя (від 1922 р.) він портретував письменників, композиторів, режисерів, політичних діячів. Ця портретна галерея української інтелігенції позначена артистизмом, динамічною напруженістю героїв, гострою забарвленістю образу. У всіх портретах – обов'язковий метафорично-асоціативний ключ до образу.

Школа монументального українського мистецтва у 20-ті роки була представлена творчістю Михайла Бойчука і його учнів. Вона надихалася формами візантійських ікон, релігійного ренесансу, живописного примітивізму безіменних українських малярів минулих епох. В основі естетики тогочасного монументального живопису була вимога уникнення зайвих деталей, випадкових, нехарактерних ракурсів; схематизація, простота, сила і велич; зверненість до національних перлин та авангардність художньої мови, яку можна назвати конструктивізмом. Твори "бойчукістів" в 20-30 роки, зокрема розписи Червоноармійських луцьких казарм, оформлення Київського оперного театру, Київського кооперативного інституту – перші в усьому радянському мистецтві значні монументальні ансамблі. У цих розписах багато плакатності, помітні сильні впливи традицій ікони, лубка, народних картин, графіки й романтичних надій часу. До наших часів залишилися тільки уламки доробку М. Бойчука. Разом з дружиною його було репресовано за "іконописний" формалізм і "буржуазний націоналізм".

Український живописний авангард, як кожний великий стиль, мав наднаціональний характер. Однак такі його риси, як колористичне багатство, як схожість у фарбах, у формах з елементами середньовічної ікони (чергування кутів і овалів, які мали священне символічне значення), а також з колоритом київських мозаїк (з їх шляхетними рубіновими, смарагдовими, золотистими гамами, що переривалися темними згустками фарб) і, нарешті, декоративність (запозичена з українського селянського побуту хати-мазанки) вся вітальна сила селянського мистецтва надають йому певної національної специфіки.

В 30-ті роки в українське образотворче мистецтво прийшли молоді митці, випускники Академії мистецтв та художніх інститутів, особливо популярною була тематична картина. Її героями були сучасники художників. Найпомітнішими стали полотна "Переможці Врангеля" Ф. Кричевського, "Кадри Дніпробуду" К. Трохименка, "Будівництво домни № З" О. Шовкуненка, "Дорога в колгосп" М. Бурачека та ін. Багато зробили художники України до відзначення 125-річчя з дня народження Т. Шевченка. Це графічні твори В. Касіяна ("Шевченко на Україні", "Шевченко серед селян"), М. Дерегуса ("Катерина" і серія "Дорогами України"). Цикл ілюстрацій до ювілейного видання "Кобзаря" створив І. Їжакевич.

Loading...

 
 

Цікаве