WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаКультурологія, Етика, Естетика → Культурологія - Курсова робота

Культурологія - Курсова робота

Слід звернути увагу на те, що унікальні пам'ятки Музейного фонду, а також ті, що мають виняткове художнє, історичне, етнографічне та наукове значення, незалежно від форм власності і місця зберігання, заносяться Міністерством культури і туризму до Державного реєстру національного культурного надбання. На наш час в музеях України знаходиться більш 11 млн. експонатів, тисячі з яких по праву вважаються культурним надбанням всього людства.

Таким чином, музеї виконують дуже важливі для суспільства функції, серед яких основними є вивчення, збереження і використання пам'яток природи, матеріальної і духовної культури, прилучення громадян до надбань національної і світової історико-культурної спадщини. Вони беруть активну участь в поповненні музейних експонатів, поверненню на Україну незаконно вивезених пам'яток національної культури та міжнародному співробітництві в галузі музейної справи на основі багатосторонніх та двосторонніх угод, що дозволяє, з одного боку, пропагувати національну культуру в інших країнах, аз іншого – знайомити українців з визначними пам'ятками культур інших народів. Участь музеїв в міжнародному культурному співробітництві – провідна тенденція поглиблення співпраці в галузі культури. Музеї беруть участь: у проведенні спільних наукових досліджень; здійсненні взаємного обліку музейною інформацією, виставками; вивченні міжнародного досвіду організації музейної справи; проведенні міжнародних конференцій, конгресів, симпозіумів, виставок; організації спільної підготовки музейних працівників, розвитку видавничої діяльності.

Центральним органом виконавчої влади у сфері музейної справи є Міністерство культури і туризму, яке реалізує національну музейну політику в Україні і здійснює організаційно-методичне керівництво у цій сфері.

Сучасна соціокультурна реальність в Україні свідчить про постійне зростання мережі музеїв, збільшення загального Музейного фонду України та зростання визнання всієї галузі музейної справи як важливої для подальшого духовного розвитку нації, формування демократичної самосвідомості громадян. Однак поряд із позитивними тенденціями існує і чимало проблем. Серед них доцільно звернути увагу на вкрай обмежене державне фінансування, нестачу музейних площ, аварійний стан деяких приміщень музеїв, застарілість експозицій, незадовільний стан охорони приміщень музеїв, зростання спроб вивезення пам'яток культури за межі України.

Величезний внесок у справу збереження культурного досвіду вносять архіви. Архівні документи – це надзвичайно глибоке джерело інформації, роль якого в пізнанні історії є настільки значною, що її просто неможливо переоцінити. Розвиток архівної справи з 1990- х рр. супроводжується процесами розсекречення документів, надання вільного доступу до документної інформації, удосконаленням науково-дослідного апарату, зокрема на базі сучасних комп'ютерних технологій, появою серії різножанрових публікацій про склад і зміст фондів, окремих довідкових видань.

Реформування і подальший розвиток архівної справи здійснюється з урахуванням позитивних здобутків її попереднього розвитку, зарубіжного досвіду та перспективного прогнозування. Ця діяльність регулюється Законом України „Про Національний архівний фонд і архівні установи", ухвалений верховною Радою України 24 грудня 1993 р. та іншими нормативно-правовими актами. Зазначений закон регулює суспільні відносини, пов'язані із формуванням, обліком, зберіганням і використанням документальної частини культурної спадщини та інформаційних ресурсів України.

Національний архівний фонд – це сукупність архівних документів, незалежно від їх виду, виду матеріальних носіїв інформації, місця і часу створення та форми власності на них, що постійно зберігаються на території України, відображають історію духовного і матеріального життя українського народу та інших народів, мають культурну цінність, є визнаними такими відповідною експертизою і зареєстровані в установленому порядку.

Гарантом ефективного функціонування архівної галузі виступає держава й архівна система України. У 1999 році було створено Державний комітет архівів України – спеціально уповноважений центральний орган виконавчої влади у сфері архівної справи і діловодства. Він є членом Міжнародної ради архівів – неурядової міжнародної професійної організації, що діє під егідою ЮНЕСКО.

Під архівними установами маються на увазі архіви, інші заклади або структурні підрозділи, що забезпечують облік, зберігання архівних документів, формування і використання Національного архівного фонду або здійснюють управління, науково-дослідну та інформаційну діяльність у сфері архівної справи і діловодства.

Мережа архівних установ, підпорядкованих Держкомархіву України включає 680 установ. Серед них – 7 центральних державних архівів України:

Центральний державний архів вищих органів влади та управління України;

Центральний державний архів громадських об'єднань України;

Центральний державний історичний архів України, м. Київ;

Центральний державний історичний архів України, м. Львів;

Центральний державний кінофотофоноархів України ім.. Г. С. Пшеничного;

Центральний державний науково-технічний архів України;

Центральний державний архів-музей літератури і мистецтва України.

В складі архівних установ також діють Державний архів в Автономній Республіці Крим, 24 державних архівів областей, державні архіви міст Києва і Севастополя, 487 архівних відділів райдержадміністрацій та 153 архівних відділів міських рад.

Важливою складовою мережі державних архівних установ є архівні підрозділи органів державної влади, органів місцевого самоврядування, державних підприємств, установ і організацій.

Значна частина документів Національного архівного фонду зберігається в галузевих державних архівах СБУ, Міністерства оборони, МВС та ін. Цінні документальні масиви, унікальні писемні пам'ятки зосереджені в Інституті архівознавства та Інституті рукописів Національної бібліотеки України ім. В. І. Вернадського, Львівській науковій бібліотеці ім. В. Стефаника, в архівних підрозділах Інституту літератури ім. Т. Г. Шевченка, Інституту історії України, Інституту археології, Інституту мистецтвознавства, фольклористики та етнології ім. М. Т. Рильського та ін.

Документи Національного архівного фонду зберігаються також в архівних підрозділах громадських і релігійних організацій, підприємств, установ і організацій, заснованих на недержавних формах власності, приватних архівних зібраннях.

В архівних установах системи Держкомархіву України зосереджено понад 58 млн. одиниць зберігання різних видів документів Національного архівного фонду, які віддзеркалюють історичну долю України впродовж багатьох століть.

Таким чином, слід наголосити, що збереження культурної спадщини є важливою складовою піклування про національне багатство України і потребує постійних зусиль не лише з боку державних органів, приватних організацій, але й кожного громадянина. Культура кожного наступного покоління буде набагато бідніша, якщо вона не знатиме культури своїх попередників та не матиме перед очима зразків нашої славетної культурної спадщини.

Запитання для самоконтролю

  1. Охарактеризуйте соціально-культурну дійсність українського суспільства.

  2. Які напрямки розвитку української культури в сучасних умовах?

  3. Охарактеризуйте основні чинники феномену української культури.

  4. Охарактеризуйте українську мову як знакову систему, природній інструмент творення української культури

  5. Охарактеризуйте демократичний гуманізм.

  6. Формування постмодерністської свідомості в Україні.

Література:

  1. Історія української культури. За редакцією П.Толочка. Т.1-3-, К.2003-2005

  2. Ортега-и-Гассет. Эстетика. Философия культуры. М., 1991

  3. Попович М. Нарис історії культури України. – К., 1998

  4. Вернадский В.И. Научная мысль как планетарное явление. М., 1991

  5. Историко-культурные основы европейской цивилизации. М., 1992

  6. Философская культура Украины и отечественная общественная мысль ХІХ-ХХ вв. - К., 1990

  7. Буравльов Є.П. Екологічна безпека // Довкілля і здоров'я, № 1, 1998

  8. Вечірко Р.М. Культурі потрібні творці // Дивосвіт, 2003, № 4

  9. Мєднікова Г.С. Українська і зарубіжна культура ХХ ст.. К. – Знання – 2002

  10. Бушак С. Тернистий шлях Івана Марчука // Сучасність, № 2, 2000

  11. Губерначук С.С. Трипілля і українська мова. – К.: Фенікс, 2005

  12. Касьянов Г. Українська інтелігенція в русі опору, 1960 -80 років. – К., 1995

1 Інноваційна субкультура уособлює в собі нове, культивує нетрадиційне, виявляє себе як "лабораторія майбутнього", як "експериментальна" структура культурного розвитку.

2 Так, Е. Дюркгейм, відомий західний соціолог, доводив, що кримінальні субкультури є невід'ємною складовою будь-якого суспільства.

Loading...

 
 

Цікаве