WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаКультурологія, Етика, Естетика → Культурологія - Курсова робота

Культурологія - Курсова робота

беруть участь у популяризації культурної спадщини серед населення;сприяють її вивченню дітьми та молоддю;

залучають громадян до охорони культурної спадщини.

Найбільш активно працюють над вирішенням зазначених завдань такі громадські організації як Українське товариство охорони пам'яток історії та культури, Всеукраїнська спілка краєзнавців, Українське історико-просвітницьке товариство „Меморіал", Українська асоціація захисту історико-культурного середовища, Український фонд культури та інші фонди. З ініціативи об'єднань громадян, органів охорони культурної спадщини, а також інших органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування створюються незалежні групи спеціалістів, які можуть здійснювати громадську експертизу з питань охорони культурної спадщини.

Законом України „Про охорону культурної спадщини" 2000 року (із змінами, внесеними згідно з Кодексом № 2768-ІІі від 25.10.2004 року, Законами № 2921-ІІІ від 10.01.2002 року та № 2245-IV від 16.12.2004 року) регулюються питання державної реєстрації об'єктів культурної спадщини (занесення об'єктів до Державного реєстру нерухомих пам'яток України, вилучення пам'ятки з Реєстру), а пам'яток археології – до державної частини Музейного фонду України), встановлюються суб'єкти права власності на пам'ятки, умови щодо здійснення права власності та забезпечення охорони об'єктів культурної спадщини, утримання та використання пам'яток, фінансування охорони культурної спадщини, питання укладання міжнародних договорів та висування Подання про внесення пам'яток культури до Списку всесвітньої спадщини. Особлива увага приділена в Законі відповідальності за порушення законодавства про охорону культурної спадщини. Разом з тим, слід зазначити, що ще не всі питання у цій сфері врегульовані законодавством, існують також певні неузгодження (наприклад, питання охорони археологічних пам'яток), які потребують подальшої копіткої роботи щодо правового врегулювання питань охорони культурної спадщини, адаптації українського законодавства до норм і стандартів Європейського Союзу. Як і раніше, найважливішою умовою збереження та використання пам'яток природи, матеріальної і духовної культури є свідоме і дбайливе ставлення громадян до неоціненної історико-культурної спадщини.

9.7 Місце і роль музейної і архівної справи в збереженні культурної спадщини та розвитку української культури

Важливу роль в збереженні, вивченні та використанні культурної спадщини відіграють музейна та архівна сфера, діяльність державних і недержавних організацій, музеїв, архівних установ, громадян України, які піклуються про національне багатство.

Законодавство України про музеї та музейну справу базується на Конституції України і складається з Основ законодавства України про культуру, відповідного Закону та інших нормативно-правових актів.

Безпосередньо суспільні відносини в галузі музейної справи регулює Закон України „Про музеї і музейну справу" від 29 червня 1995 року № 249/95 – ВР (із змінами, внесеними до нього Законами України № 659 – XIV від 14.05.1999 р., № 2120-ІІІ від 07.12.2000 р., № 2905-ІІІ від 20.12.2001 р., № 380-IV від 26.12.2002 р., № 594-IV від 6.03.2003 р. Та № 1344 – IV від 27.11.2003 р.).

Цей Закон встановлює правові, економічні, соціальні засади наукового комплектування, вивчення, збереження та використання пам'яток природи, матеріальної і духової культури, діяльності музейних закладів України.

Музейна справа – це спеціальна галузь культурно-освітньої та наукової діяльності, яка здійснюється музеями щодо комплектування, збереження, вивчення і використання пам'яток природи, матеріальної і духовної культури. Вона уособлює три складові: раціональну музейну політику, музеєзнавство і музейну практику.

Національна музейна політика - це сукупність основних напрямів і засад діяльності держави і суспільства в галузі музейної справи. Стаття № 3 Закону України „Про музеї і музейну справу" визначає основні напрямки музейної політики:

збереження історичних пам'яток та інших об'єктів, що становлять культурну цінність;

повернення в Україну культурних цінностей народу, які знаходяться за її межами;

забезпечення соціально-економічних, правових і наукових умов для ефективної діяльності музеїв;

сприяння формуванню сучасної інфраструктури музейної справи;

підтримка і розвиток мережі музеїв;

забезпечення підготовки та підвищення фахової кваліфікації музейних кадрів, їх правовий і соціальний захист;

бюджетне фінансування і пріоритетне матеріально-технічне забезпечення розробки і реалізації державних, регіональних і місцевих програм розвитку музейної справи;

забезпечення охорони музеїв;

підтримка фундаментальних і прикладних наукових досліджень, пов'язаних з музейною справою;

сприяння міжнародному співробітництву в галузі музейної справи.

Чильне місце в галузі музейної справи посідають музеї – культурно-освітні та науково-дослідні заклади, призначені для вивчення, збереження та використання пам'яток природи, матеріальної і духовної культури, прилучення громадян до надбань національної і освітньої історико-культурної спадщини.

Усі музеї України складають її музейний простір. Станом на 2005 рік – це 400 музеїв, підпорядкованих Міністерству культури і туризму, 3265 – Міністерству освіти і науки, ще кілька сотень – іншим відомствам. До них слід додати майже півтори тисячі музейних закладів і підрозділів у громадянських організаціях, підприємствах, установах тощо.

Класифікація музеїв може бути здійснена за різними ознаками (див. рис 1).

Музеї можуть засновуватися на будь-яких формах власності. Засновниками музеїв можуть бути відповідні органи виконавчої влади, органи місцевого самоврядування, юридичні та фізичні особи. Деяким державним музеям, які мають музейне зібрання пам'яток загальнодержавного значення, набули міжнародного визнання і є провідними культурно-освітніми та науково-дослідними закладами, надано статус національного музею України. Серед них Національний музей історії України, Національний художній музей України, Національний музей історії Великої Вітчизняної війни 1941 – 1945 рр., Національний науково-

природничий музей (у складі Археологічного, Геологічного, палеонтологічного, Зоологічного в Ботанічного музеїв) НАН України, Національний музей літератури України, Національний музей Т. Г. Шевченка, Національний музей бджільництва України та інші.

На основі ансамблів, комплексів пам'яток та окремих пам'яток природи, історії, культури на території, що становлять особливу історичну, наукову і культурні цінність, створені історико-культурні заповідники і музеї-заповідники. Більшість з них поправу здобули визнання не лише в нашій країні.

Батуринський державний історичний заповідник „Гетьманська столиця" (Чернігівська обл., Бахмачський р-н, с. м. т. Батурин); Національний заповідник „Херсонес Таврійський" (м. Севастополь); Національний заповідник „Софія Київська" (м. Київ), Національний заповідник „Хортиця" (м. Запоріжжя, о. Хортиця), Національний Києво-Печерський історико-культурний заповідник (м. Київ), Національний заповідник „Замки Тернополя" (м. Збараж, Тернопільська обл..), Національний історико-культурний заповідник „Качанівська" (Чернігівська обл., Ічнянський р-н, с. Качанівка), Національний музей-заповідник українського гончарства в Опішні (Полтавська обл., Зінківський р-н, с. Опішня), Національний історико-археологічний заповідник „Ольвія" (Миколаївська обл., Очаківський р-н., с. Парутине), Державний історико-культурний заповідник „Трипільська культура" (Черкаська обл., Тальнівський р-н., с. Легедзене) та інші.

Важливим показником ставлення до культурної спадщини і рівня розвитку музейної справи в країні є музейний фонд. Музейний фонд України – це сукупність рухомих пам'яток природи, матеріальної і духовної культури, які мають художнє, історичне, етнографічне та наукове значення, незалежно від їх виду, місця створення і форм власності, які зберігаються на території України, а також нерухомих пам'яток, що знаходяться в музеях України і облікованих в установленому порядку. До Музейного фонду України можуть належати також пам'ятки, що знаходяться за межами України і відповідно до міжнародних договорів підлягають поверненню в Україну. Музейний фонд України складається з державної і недержавної частин. До недержавної частини Музейного фонду України належать музейні предмети, що не віднесені або не підлягають віднесенню до державної частини фонду, в тому числі пам'ятки, що є власністю громадських та релігійних організацій, окремих громадян та їх об'єднань.

Музейний фонд України є національним багатством України, невід'ємною складовою культурної спадщини, яка охороняється законом (Див.: Закон України № 659-XIV від 14.05.1999 р.). Музеї, а також підприємства, установи, організації, громадяни, які є власниками музеїв, зобов'язані забезпечувати збереження Музейного фонду України та сприяти його поповненню.

Loading...

 
 

Цікаве