WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаКультурологія, Етика, Естетика → Культурологія - Курсова робота

Культурологія - Курсова робота

Класичний еволюціонізм спирався на ідею особливого типу незворотних змін в культурі, які вважаються універсальними для пояснення послідовних етапів динаміки культурних феноменів від певної однорідності (гомогенності) до різнорідності (гетерогенності). Відтак розвиток культури розглядався як закономірний процес – усі народи і культури проходять однакові стадії еволюційного розвитку. Вони обґрунтували принцип єдності людського роду та спорідненості потреб народів у формуванні культури, заперечували погляди попередників щодо розгляду історії як послідовності унікальних подій, які не піддаються об'єднанню в певні послідовності.

В рамках цих концепцій еволюційна форма культурної динаміки пояснювалася послідовним ускладненням форм і способів організації життєдіяльності людей, які ведуть до підвищення впорядкованості і обґрунтованості. Джерелом змін розглядалися як внутрішні фактори (психічні особливості людей, „іманентні ідеї"), так і зовнішні. Останні мали особливе значення, оскільки культура розглядалася як сукупність процесів адаптації людей, етносів, народів до нових умов. Адаптація розглядалась як механізм відбору найбільш доцільних культурних властивостей, які складалися під час пристосування до навколишнього середовища чи запозичувалися в інших культурах.

Разом з тим, дослідження класичного еволюціонізму мали і слабкі сторони та певні недоліки: дещо спрощене розуміння однолінійного поступу людства; недостатня фактологічна база деяких досліджень; перебільшення ролі порівняльного методу і недооцінка функціонального підходу при вивченні культурних явищ.

Одним з головних представників еволюціонізму вважається англійський соціолог Г. Спенсер (1820 – 1903 рр.), який за декілька років до Ч. Дарвіна зробив спробу обґрунтувати ідею еволюціонізму в праці „Соціальна статика". В статті „Прогрес, його закон і причина" та праці Основи соціології" Г. Спенсер обґрунтував універсальний характер закону еволюції, згідно якому виникнення різних форм культури обумовлюється природними потребами людей та особливими умовами життєдіяльності. Тільки після того, як будуть задовільнені потреби в їжі, захисті від ворогів, в житлі, одязі, вважав дослідник, виникають політичні потреби, політичні інститути та література, наука і мистецтво.

Досліджуючи стадії еволюції, Г. Спенсер був переконаний а однолінійному характері розвитку культури від „дикості" до сучасного суспільства. Кожний новий щабель культури є більш складним, але зменшує вплив стихійних чинників, конфліктності та сліпої віри. На його думку в історії людства виділяються два типи суспільства і відповідних їм типів культур - войовничий і промисловий типи. Удосконалення цивілізації веде до переходу людства від войовничого суспільства до промислового, в основі розвитку якого лежить розвиток техніки і розуму. Відповідно змінюється і людина, яка стає менш войовничою, більше просякнута духом альтруїзму і співпереживання. Концепція Г. Спенсера, незважаючи на всі недоліки і критику на свою адресу, мала велике значення для розвитку еволюціоністської парадигми.

Англійський антрополог і дослідник релігії Дж. Фрейзер (1854 – 1941 рр.) систематизував значний обсяг фактологічного матеріалу з первісної магії, анімізму релігійних вірувань та звичаїв народів. У дванадцятитомному дослідження „Золота гілка" (1907 – 1915 рр.) здійснив спробу обґрунтувати універсальну теорію еволюції людського мислення.

Спираючись на визнання психічної єдності усіх народів, він виокремлює три історичні стадії еволюції, які відповідають трьом різним способам опанування природними явищами: магія, релігія, наука. Дж. Фрезер висунув також і інші теорії, зокрема, походження міфу з ритуалу. Незважаючи на спростування його ідей наступними польовими дослідженнями, які були здійснені відомими дослідниками (Б. Маліновський, Ф. Боас та ін), Дж. Фрезер визнається як один із фундаторів соціальної антропології, основаної на застосуванні порівняльного методу в дослідженнях культури.

Англійський історик Едвард Тайлор (1832 – 1917 рр.) в працях „Первісна культура" (1871 р.), „Антропологія. Вступ до вивчення людини і цивілізації" (1881 р.) прагнув дослідити на основі зібраних ним матеріалів з життя відсталих („варварських", диких) народів загальних закономірностей еволюції. На його думку, така еволюція складає сутність історичного процесу, оскільки основана виключно на об'єктивних законах розвитку. Поступ людства йде від варварства до цивілізації. Заслуга Е. Тайлора полягає в тому, що він відкрив повторювальність в явищах культури, застосував прийом типологічних порівнянь, який в подальшому увійшов як елемент в порівняльно-історичний метод.

Е. Тайлор більше уваги приділяв дослідженню духовної культури і одним з перших запропонував визначення культури як сукупності духовних явищ (знань, вірувань, мистецтва, моралі, звичаїв, засвоєних людиною певної спільноти). Він один з перших почав розглядати релігію як феномен, що розвивається. Його праця „Первісна культура" по суті уся була присвячена питанням виникненню та розвитку релігії. Важливим внеском Е. Тайлора в антропологію стало дослідження феномену „первісного анімізму", як вихідної форми релігії.

Другим етапом розвитку еволюціонізму став новоеволюціонізм, який формувався в 60-х роках ХХ ст. завдяки ідеям, сформульованим в працях американського культуролога Леслі Уайта (1900 – 1975 рр.) та інших дослідників (А. Вайда, Р. Л. Карнейро, Р. Раппопорт, М. Харріс). Новоеволюціонізм поєднує ідеї класичного еволюціонізму, функціоналізму і дифузіонізму, охоплює дослідження незворотних соціокультурних змін, які обумовлені взаємовідношеннями людини як виду з навколишнім середовищем. Особливістю ново еволюціонізму є те, що він зосереджує увагу: на двох відносно незалежних механізмах адаптації – біологічному і культурному; на обґрунтуванні не лише однолінійної, але й багатолінійної та універсальної еволюції. Важливим здобутком новоеволюціонізму є концепція модернізації, яка обґрунтовує необхідність та переваги нових моделей розвитку суспільств, основаних на науковому знанні, нових технологіях, демократичних цінностях, раціоналізації соціокультурного життя.

Леслі Уайт (1900 – 1975 рр.) виступив з різкою критикою на адресу представників школи Франца Боаса (1858 – 1942 рр.) (Ф. Гребнєр, А. Крьобер та ін.), які зосередили увагу на історичних дослідженнях унікальних форм культури та процесах аккультрації. Л. Уайт в своїх працях, зокрема в „Концепції еволюції в культурній антропології" та „Еволюції культури", надав визначення культури (як спосіб оволодіння світом, перетворення і регулювання його процесів за допомогою символів) та запропонував поняття „культурологія".

Дослідник виділяв у культурі три процеси і, відповідно, три можливі способи її інтерпретації: часовий (хронологічна послідовність одиничних подій, яку досліджує історія культури); формальний (розгляд явищ культури в позачасовому, структурному і функціональних аспектах; цією проблематикою займається наука теорія культури); формально-часовий (розгляд явищ у вигляді послідовності зміни його форм; інтерпретацією цього процесу займається еволюціонізм).

Розглядаючи культуру як інтегровану систему, Л. Уайт зосереджує увагу взаємовпливи трьох підсистем культури: соціальної, технологічної та ідеологічної. Не заперечуючи значимість інших факторів, дослідник все ж таки віддавав перевагу технологічній підсистемі, яка, на його думку, детермінує усі інші складники культури і зв'язана з постійним збільшенням втрат енергії. Функціонування культури як цілого визначається витратою необхідної кількості енергії. В будь-якій культурній системі він виділяє три фактори – кількість енергії, яку використовують в рік на одну людину; ефективність технологічних засобів, за допомогою яких виробляється енергія; обсяг вироблених предметів та наданих послуг з метою задовільнення потреб людини.

Увага до проблем використання енергії зумовила і саму назву концепції Л. Уайта - її називають енергетичною концепцією еволюції культури.

1.6.2 Цивілізаційні концепції культури інколи ототожнюють з концепціями циклічності у розвитку культури. В них здійснюється осмислення культурно-історичного процесу в контексті плюралістичної історичної моделі, основаної на аналогії з органічним життям. Основоположником концепції циклічного розвитку культури вважається італійський філософ Дж. Віко (1668 -1744 рр.), хоча одним з перших, якщо взагалі не першим, прибічником коловоротного тлумачення історичного процесу є знаний мислитель Відродження Нікколо Мак'явеллі (1469- 1527 рр.). Н. Макіавеллі розглядає історію того чи іншого народу як своєрідний коловорот, окремий життєвий цикл якого вичерпується трьома основним різновидами урядів - монархією, аристократією та демократією. Перехід від однієї форми влади до іншої відбувається внаслідок виродження позитивної іпостасі кожної з них в свій антипод (монархії в тиранію, аристократії – в олігархію, народного правління – в цілковиту розпущеність) [10, с. 119]. Ці переходи реалізуються як процес, не стільки свідомий і однозначно детермінований, скільки стохастично визначений випадковостями.

Loading...

 
 

Цікаве