WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаКультурологія, Етика, Естетика → Культурологія - Курсова робота

Культурологія - Курсова робота

Якщо розглядати історичний аспект застосування цього методу, то слід звернути увагу, що деякі структуралісти (у лінгвістиці, літературознавстві тощо) усвідомлюють операційний статус поняття структури, і це є їх здобутком.

Семіотичний метод ґрунтується на твердженні, що будь-який культурний об'єкт чи процес (матеріальний або духовний) можна розглядати як певний знак, знакову систему (або текст культури) завдяки якому здійснюється комунікація, трансляція досвіду від покоління до покоління. Семіотичний аналіз передбачає з'ясування культурних смислів, механізмів їх виникнення та функціонування. Під культурними смислами розуміють ідеаціональні конструкти, які є інформаційним та експресивним змістом певних знаків і символів. Семіотичний метод ґрунтується на інформаційно-семіотичному розумінні культури, за якого, якщо висловлюватися метафізично, культура є не тільки, і не стільки, світом артефактів як таких, а світом символів, знаків та комунікаційних процесів, в яких артефакти постають як символи, що потребують інтерпретації та розуміння.

В еволюціоністських та циклічних концепціях культури застосовують порівняльно-історичний метод, який дозволяє установити схожість і відмінність між явищами культури чи певними культурами, виявити їхню генетичну спорідненість. Він є різновидом історичного методу, який застосовувався у порівняльному мовознавстві (В. Гумбольдт), етнографії та антропології (Л. Морган, Е. Тайлор).

Виокремлюють два види порівняльно-історичного методу: порівняльно-типологічний, що розкриває схожість генетично не пов'язаних об'єктів, і власне порівняльно-історичний метод, що фіксує схожість між явищами як свідчення спільності їхнього походження, а розходження – як показник їхнього різного походження. Нині порівняльно-історичний метод застосовують у порівняльних дослідженнях культур і цивілізацій. Інколи його ототожнюють з компаративним підходом до аналізу культури.

Компаративізм (від лат. Compatativus - порівняльний) є одним із проявів порівняльно-історичного методу, який попервах застосовувався в мовознавстві та літературознавстві для встановлення подібності чи то сюжетних ліній, літературних образів в художніх творах або в фольклорі різних народів, чи то схожості в розвитку споріднених мов з метою встановлення найбільш давньої з них. На підставі подібності літературно-художніх явищ різних країн висуваються припущення про причини та джерела подібних аналогій (однотипність культур, що спричинена географічною близькістю розташування; дифузія культур; запозичення культурних зразків і таке інше). Компаративістська психологія (порівняльна психологія) вивчає спільні та відмінні риси в походженні і розвитку психіки тварин і людей, особливості формування знаково-сигнальної поведінки у вищих тварин та людських спільнот.

В сучасних дослідженнях, зокрема в соціології культури, наявні тенденція поєднання структурно-історичного методу із структурно-функціональним аналізом.

Діахронно-синхронний метод в гуманітарному пізнанні передбачає розгляд предмету дослідження в єдності історії та сучасності, пошук механізму їх взаємодоповнення і взаємодії. Таким механізмом постає діалог, інколи – полілог. Діахронний і синхронний аналізи можуть застосовуватися окремо. Діахронний аналіз передбачає розгляд предмету дослідження в його історичному розвитку, а синхронний аналіз передбачає порівняльне дослідження предмету в одному обраному історичному проміжку часу, так би мовити в „зупиненому стані".

Продуктивним виявляється застосування синергетичного підходу до аналізу самоорганізації суспільних систем, узгодження їх рушійних сил на основі певних культурних цінностей, виявлення основ соціокультурної динаміки. Синергетичний підхід ґрунтується на ідеї самоорганізації культури як системи, її нелінійному розвитку (еволюції), когерентності процесів (узгодження процесів у системі), наявності стохастичних процесів, які пов'язані з невизначеністю дій людей у тих чи інших ситуаціях та необхідністю встановлення нових ціннісних обмежень в системі людина – природа та інші.

Методи культурологічних досліджень класифікують за рівнями та цілями досліджень (методи фундаментальних і прикладних досліджень). Наприклад, в фундаментальній культурології, яка вивчає культуру з метою теоретичного і історичного пізнання цього феномену, виділяють певні предметні напрямки (соціальна антропологія, культурна антропологія, психологічна антропологія та інші), кожен з яких спирається на певні методи. Психологічний метод орієнтує дослідника на вивчення мотиваційної структури діяльності людей, тоді як семіотика вивчає поведінку як знаковий феномен. Складні структури мотивації дій вимагають перехрещення і взаємо доповнення психологічних та семіотичних досліджень.

В культурологічних дослідженнях використовують і інші методи якісного аналізу культурних явищ: біографічний метод, методи стилістичного аналізу художніх творів та особистісних документів авторів, методи текстології.

Біографічний метод – це система засобів дослідження життєвого шляху людини, характерних рис особистості того чи іншого діяча культури, письменника, автора в контексті історії та взаємовідносин з іншими визначними людьми того часу, спрямовані на реконструкцію життєвих програм і сценаріїв розвитку особистості. Біографічний метод дозволяє опосередковано дослідити духовне життя певної епохи чи групи людей (зокрема, еліти), виявити тенденції розвитку субкультур, ставлення людей до тих чи інших визначних подій культурного життя.

В практиці історико-культурологічних досліджень широко застосовується метод вивчення літературно-історичних джерел, культурних текстів. Текст сприймається дослідником як самостійне багатомірне та багатозмістовне явище, здатне вміщувати та виявляти простір смислів і символів культури, зміст духовно-практичної та духовно-теоретичної діяльності людей, культурно-історичний досвід епохи, простір індивідуального і професійного буття автору, комунікативні особливості повідомлень. В такому дослідженні можна виділити декілька підходів у тлумаченні текстів: 1) порівняльно-описовий; 2) історико-документальний; 3) онтологічно орієнтований; 4) герменевтичний та інші.

Слід зазначити, що кожному конкретному дослідженню має відповідати своєрідна аналітична модель, яка відтворює загальні закономірності аналізу, інтерпретації і тлумачення теоретичних та емпіричних даних. Аналітична модель спрямована на виявлення сутнісних характеристик предмета дослідження, його якісну неповторність, а також на встановлення загальних закономірностей або тенденцій його розвитку. Така модель формується в залежності від цілей дослідження та спирається на головні теоретичні підходи тієї чи іншої культурологічної концепції, прихильником якої є дослідник.

1. 6. Основні концепції культурології

Під культурологічними концепціями розуміють певну систему поглядів, а також спосіб розгляду і пояснення культури як специфічного феномену або будь-якого культурного явища чи процесу. В основі культурологічної концепції знаходиться певна керівна ідея, конструктивний принцип вивчення артефактів культури та організації дослідницької діяльності. До найбільш відомих з них належать концепції М. Я, Данилевського, А. Тойнбі, О. Шпенглера, П. Сорокіна, Ю. Лотмана та інших.

Поняття „культурологічна концепція" не слід ототожнювати з поняттям „культурологічна парадигма", яке позначає систему теоретичних, методологічних і аксіологічних настанов, прийнятих в тому чи іншому науковому співтоваристві в якості еталонного зразка вирішення наукових задач. Деякі основні положення певної концепції з часом поділяються більшістю вчених співтовариства і доповнюються апробованими теоретико-методологічними засобами дослідження явищ культури. Поступово формується наукова парадигма. Наприклад, доречно вести мову про концепцію лінійного розвитку Ж. А. Кондорсе чи еволюціоністську концепцію Г. Спенсора в контексті загальної еволюціоністської парадигми. Сукупність приписів парадигми (законів, термінів, цінностних орієнтирів, загально-прийнятих схем вирішення завдань і таке інше) забезпечує існування наукової традиції. В цілому парадигма ширше за обсягом поняття „теорія" і часто передує їй.

В системі культурологічного знання виокремлюють:

еволюціоністські; цивілізаційні; функціоналістські; соціологічні;

психоаналітичні; теологічні; ігрові; структуралістські;

семіотичні та інші концепції культури.

  • 1.6.1 Еволюціоністські концепції культури почали набувати широкого розповсюдження наприкінці ХІХ – початку ХХ ст. і були представлені в працях соціологів Герберта Спенсора (1820 – 1903 рр.), Огюста Конта (1798 – 1857 рр.), етнографа Едуарда Тайлора (1832 – 1917 рр.), англійського дослідника історії релігії Джеймса Фрейзера (1854 – 1941 рр.), американського етнолога та історика первісного суспільства Льюіса Моргана (1818 – 1881 рр.). Зазначені концепції репрезентують перший етап в розвитку еволюціоністського напрямку дослідження суспільства і культури, який дістав назву класичного еволюціонізму.

Loading...

 
 

Цікаве