WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаКультурологія, Етика, Естетика → Культурологія - Курсова робота

Культурологія - Курсова робота

Для технологічної цивілізації, коли стає проблемним саме виживання людини як істоти, а небезпека, що загрожує життю, змушує людство ще гостріше відчути конечність буття, важливим стає розуміння відповідальності як здатності попереджувати, передбачати дії наперед і ставитися до світу з позицій опікуна й охоронця буття, про що зазначає представник сучасної західної філософії Х. Йонас. Люди стають відповідальними не тільки за результати індивідуальних вчинків, не тільки за наслідки діяльності людства, але й за створене не ними - природу, світ в цілому. А тому головним завданням нової (сучасної) етики на думку Х.Йонаса стає охорона оточуючого середовища. Відбувається зміщення уваги із самодостатності суб'єкту на його зв'язки та місце у багатовимірному світі. Сфери, де колись персона самостверджувалась, перетворюються в сфери прикладання охоронних зусиль.

Висхідним принципом теоретичних побудов Х.Йонаса постає відмова від антропоцентризму та розгляд людини як частини світу, а тому не випадково категоричний імператив етики майбутнього у дослідника звучить так: "Чини так, щоб результати твоєї дії не були руйнівними для можливостей життя в майбутньому, або просто не чини шкоди умовам подальшого існування людства на Землі". Таким чином, постулюється необхідність розширити сферу, до якої людина ставиться як до самоцінності: якщо Кант пропонує ставитися до людини як до мети, то Йонас виголошує такою метою будь-яку форму буття, усе буття.

На думку Г.Хелер, саме усвідомлення відповідальності за майбутнє перед лицем загрози знищення дозволить людству позбавитися пріоритету споживацьких відносин. Глобалізація особистої відповідальності, бачення суб'єкта як того, хто відповідає не тільки за себе, але й за світ в цілому, посилення його втручання в сили природи та розвиток наукового пізнання наближають людину до рангу творця і потребують від неї шанобливого поводження із створеним, наділяють її функціями та обов'язками охоронця.

Головною особливістю постмодерністської культури філософствування про світ, людину, її майбутню долю стає стурбованість становищем особистості в інформаційному суспільстві, яке неперервно удосконалює індустрію "комп'ютерних і спіритуальних засобів ідейного, інтелектуального, світоглядного оволодіння людиною". [7;50]

В художній культурі відбувається відмова від канонізації єдиного естетичного стандарту, встановлюється плюралізм естетичних цінностей, художніх методів та стилей.18

Отож, якщо модернізм характеризує переважно культуру першої половини XX ст., зріле індустріальне суспільство, де главенствують раціоналізм, урбанізація, "мистецтво для мистецтва", то постмодернізм позначає цілком нову культурну ситуацію, яка склалася в другій половині і в кінці XX ст. в постіндустріальних країнах.

2. Масова та елітарна культура.

На сучасному етапі розвитку культури достатньої вираженості набувають два її різновиди – елітарна та масова культура.

Як зазначає Н.Смелзер, до високої (елітарної) культури увійшли класичні музика, живопис, література, створені фахівцями високого класу для найзаможніших верств суспільства (еліти). Причиною виділення цього поняття стала поява та широке розповсюдження нових зразків так званого "масового мистецтва" та спроба відділити, протиставити елітарні види культури масовим її взірцям. Поняття "елітарного" мистецтва вводиться в обіг в кінці XVIII ст. (хоча сам по собі поділ мистецтва на масове та елітарне і відповідно диференціація публіки відбулися значно раніше). Елітарне постає як продукт для досвідчених знавців, масове – для звичайних, рядових читачів, слухачів, глядачів.

Формування масового мистецтва значним чином пов'язане з зростанням міського населення. В цей період виникають нові, міські за походженням, жанри мистецтва. Вони вже не пов'язані функціонально ані з сезонними сільськими роботами, ані з селянським побутом, ані з церковними богослужіннями, а покликані задовольнити власне естетичні потреби людини. Серед масових форм мистецтва переважаючого значення набувають такі, котрі орієнтуються на відпочинок, розвагу, розважальне читання. При цьому твори, які виступали в якості еталона масового мистецтва, знаходили зв'язок з фольклорними, міфологічними, лубочними побудовами, які існували задовго до цих зазначених суспільних процесів.

Соціальна ситуація кінця XIX – поч. XX ст., в якій отримали нове життя стародавні метафоричні образи, сюжетні мотиви, і композиційні формули, виявилась принципово новою. Насамперед вона була пов'язана з радикальним вибухом в історії розвитку людського суспільства, різкою зміною темпів та ритмів життя цивілізації, що породили феномен масового суспільства та масової людини. Осмисленню даного процесу присвячений масив дослідницької літератури, в котрій відмічається вся гострота процесів поляризації більшості та меншості в XX ст. Спроби осмислити проблему "людина – маса" робляться, зокрема, відомими філософами Х. Ортегою-і-Гасетом ("Бунт мас"), К.Ясперсом ("Духовна ситуація епохи"), Р.Гвардіні ( "Кінець нового часу").

Головною обставиною, що зумовила своєрідність ситуації на рубежі XIX -XX ст., було колосальне зростання народонаселення, що спричинило різку зміну в умовах людського існування та суттєво вплинуло й на долю духовної, в тому числі художньої, творчості. Як замітив Х. Ортега-і-Гасет, в масу вдихнули силу сучасного прогресу, але забули про дух. Масова людина, відчувши свою перемогу, відчувши свою більшість, відчуває себе досконалою. Людині непересічній для цього потрібна неабияка зарозумілість. Якщо вся архаїчна культура намагалась подолати архаїчні риси, що закладені в природі людини, піднести та одухотворити її, то в XX ст. вся архаїка виступила без маски. Архаїчні риси, що живуть в глибині людини, святкують свою перемогу в феномені масового мистецтва. [8; 73-79.]

Шлях людини до самої себе, до знаходження власної індивідуальності завжди пов'язаний з зусиллям по подоланню стереотипів, небажанням залишатися в рамках досягнутого. Саме ті труднощі, котрі заважають людині здійснитися, будять та напружують її сили та здібності. Маса ж відрізняється дивовижною лінню, небажанням напружуватися, щоб проникнути в специфіку мови мистецтва, осягнути неоднозначність зображуваних в ньому процесів.

На процес породження феномену масової людини та масового мистецтва суттєвим чином вплинув й бурхливий розвиток засобів масової комунікації, що дозволив прилучити до мистецтва велику кількість населення. Народна культура, до якої входили казки, фольклор, пісні і міфи, належала бідним. Але з появою засобів масової інформації (радіо, масових друкованих видань, телебачення) відбулося стирання меж між високою та народною культурами, внаслідок чого виникла масова культура, не пов'язана з регіональними, релігійними або класовими субкультурами (Н.Черниш). Це змінює умови культурного життя, ламає вікові форми існування традиційних видів мистецтва. Культура стає масовою, коли її продукти стандартизуються і поширюють серед широкої публіки.

Деякі дослідники відмічають, що висока ступінь стандартизації, яка притаманна продуктам масової культури, дозволяє людині відпочити та відійти від дійсності, не напружуючись. Крім того, стандартні конструкти, скажімо, любовних історій або детективів, формують певні очікування і, як наслідок, виникнення почуття задоволеності та комфорту, які прямо пов'язані з процесом осягнення вже знайомих форм. Оригінальність вітається лише в тому випадку, коли вона підтверджує очікувані переживання, суттєво не змінюючи їх, як це відбувається у творах найбільш видатних майстрів цього жанру (А. Конан Дойля, М. Митчелл, А. Крісті, С. Кінга та ін.).

Масові форми потребують побудови яскравого дійства та ефектної сюжетності; вони успішно експлуатують елементи небезпеки, насилля, сексу, викликаючи інтенсивне і негайне переживання. Масове мистецтво певною мірою задовольняє потребу людини в яскравому емоційному світі, в переживанні високої амплітуди почуттів, що перевершують рутинність та заорганізованість повсякденного життя.

Про важливість цієї проблеми в наш час писав Р.Гвардіні, який відзначав дефіцит переживань сучасної людини, дефіцит безпосередньості живого почуття. В цьому відношенні масове мистецтво здатне відіграти суттєву роль, не заставляючи людину рефлексувати з приводу власних мотивацій та досвіду, надаючи можливість розслабитися в спогляданні чуттєво "сфокусованого" цілісного та впорядкованого світу. [2]

Психоаналітики виявляють, що життя в художньому світі масових форм не потребує усвідомлення своїх прихованих мотивацій. Так, наприклад, детектив дозволяє уявити жахливий злочин, не признаючи власних імпульсів, котрі могли б привести до нього. В результаті масові жанри підкріплюють вже існуючі соціальні орієнтації та установки, підмінюючи художніми моделями невирішеність та неоднозначність більшості реальних проблем; а художня стереотипність дозволяє розрядити напругу, сприяє зміцненню віри в "етикетність" всього існуючого, хоча б на уявлюваному рівні.

Loading...

 
 

Цікаве