WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаКультурологія, Етика, Естетика → Культурологія - Курсова робота

Культурологія - Курсова робота

На першій фазі відбувається активне пізнання та осмислення навколишнього світу та пошук організаційних принципів, які дозволяють об'єднати різні культурні події в певні цілісності: предметно-просторові, лінгвістичні, пізнавальні, технологічні та інші.

На другій стадії утворені форми порядку фіксуються і стають легітимними (шляхом конвенції) в якості соціокультурних норм (наприклад, наукова парадигма, релігійна доктрина, збірка законів).

Третя стадія характеризується тим, що нормативні регулятори стають вузькими для соціалізації досвіду і новацій, і люди вдаються до чуттєвих переживань з цього приводу та пошуку нових смислів свого існування.

Коли певний тип культури стає панівним в одній із зазначених сфер (підсистем), характерні для цього типу настанови (орієнтири) починають проникати в інші сфери. Відбуваються певні зсуви у всій суперсистемі, хоча темпи і цих змін в різних сферах культури можуть бути неоднакові.

Таким чином, в історії спостерігається хвильова модель зміни домінуючих культурних суперсистем в такій послідовності: ідеаціональна, ідеалістична, сенситивна. Вона дещо нагадує рух маятника. Разом з тим, ця модель дещо перегукується з циклічною моделлю. Дж. Віко („вік богів" – ідеаціональна, „вік людей" – чуттєва і „вік героїв" – ідеалістична стадія еволюції), але акцент не робиться на встановленій послідовності. П. Сорокін стверджує, що не існує універсального порядку змін, а отже - можливі коливання (флуктуації) від запропонованої загальної схеми.

Загальна картина культурно-історичного процесу в європейському регіоні на протязі трьох тисячоліть була реконструйована А. Карміним, який виклав думки П. Сорокіна у вигляді таблиці [4, с. 457].

Таблиця 1.

Епоха

Час

Тип культури

Крито-міненська

Кінець ІІ тис. до н. е.

Чуттєва

Рання античність

ХІ – VI ст. до н. е.

Ідеаціональна

Класична античність

V – IV ст. до н. е.

Ідеалістична

Епоха еллінізму та Римської імперії

ІІ ст. до н. е. – IV ст. н. е.

Чуттєва

Середньовіччя

V – ХІІ ст. (в Росії – до XVIII ст.)

Ідеаціональна

Перед-Відродження, Раннє Відродження

ХІІ – XIV ст.

Ідеалістична

Відродження, Новий час, сучасність

ХV – ХХ ст.

Чуттєва

  • 5. 8. Хвильові моделідинаміки культури найґрунтовніше розроблені в економіці. 7- 11 річні хвильові процеси щодо періодичності криз в господарському житті суспільства були розроблені в науці ще в 20 –х роках ХІХ століття ("торгово-промислові цикли").

В першій половині ХХ ст. теорію довготривалих хвиль в економіці розробив Микола Дмитрович Кондратьєв (1892 – 1938 рр.). Досліджуючи основі тенденції (тренди) в динаміці економічної кон'юнктури, він дійшов висновку, що довгі економічні хвилі соціально-економічних процесів мають період 48-55 років і обумовлені змінами технологічної структури виробництва, винаходами, накопиченням капіталу та соціально-політичними процесами. Повний цикл економічної хвилі складається з чотирьох фаз: підвищення, перелом, зниження та перехід. Було також встановлено, що періоди великих хвиль (циклів) в фазі зростання містять значно більше соціальних катаклізмів та криз, ніж періоди в фазі зниження. Отже, хвилі охоплюють не лише економіку, а політику і культуру в цілому. Основні ідеї М. Кондратьєва були статистично перевірена і розвинуті іншими вченими, зокрема американським економістом Йозефом Шумпетером. В сфері політичного життя хвилі в розвитку демократії в США (з періодом в 16 років) виявив А. Шлезінгер. На його думку головною рушійною силою політичного циклу є життєвий досвід нових поколінь: кожні п'ятнадцять років до влади приходить нове покоління, яке через наступні 15 - 16 років втратить енергію і не зможе стримувати хвилю нового покоління.

Циклічність в динаміці етнічних систем з точки зору впливу пасіонарних поштовхів (пасіонарії – люди, які мають харизматичний вплив на інших) та ландшафтних факторів дослідив російський дослідник Лев Гумільов (1912 – 1922 рр.). За його дослідженнями поява нової культури викликається сплеском пасіонарної напруги і супроводжується або поширенням її на іншу „некультурну" територію, або поглинанням іншої культури.

  • 5. 9. Синергетичний підхід до соціокультурної динаміки

Спершу ніж починати розмірковувати над особливостями синергетичного підходу до динаміки культури слід з'ясувати, що ж таке синергетика. Синергетика – міждисциплінарний напрямок наукових досліджень, котрі вивчають процес самоорганізації та становлення нових упорядкованих структур у відкритих фізичних, біологічних, соціальних, когнітивних, інформаційних та інших системах.

Ідеї синергетики були запропоновані та розроблені дослідниками 60 – 70-х років (Г. Хакен, І. Пригожин та інші), а сам термін „синергетика" вперше запропонував німецький вчений Герман Хакен в 1969 р. В наш час вона знаходиться на стадії формування основних концептуальних положень і принципів, які передбачають якісно нову картину світу, ніж та, що була під час класичної і навіть некласичної науки та квантово-релятивістської картини світу. Завдяки прогностичним можливостям і методологічним новаціям синергетичний підхід активно використовують в багатьох галузях наукових досліджень.

Згідно з синергетичним підходом, еволюція культури як складної системи, відбувається шляхом підвищення рівня самоорганізації її структури, встановлення більш досконалої ієрархії множини складаючих її елементів.

В культурологічних дослідженнях застосовують не науково-дослідні програми, а загальний синергетичний підхід у його світоглядному і методологічному виразі. На перших етапах його застосування до людино-розмірних систем формуються синергетичні образи, які набувають порівняно з математичними моделями нелінійної еволюції дещо метафоричного характеру

Зростання упорядкованості систем характеризується певним співвідношенням порядку і хаосу. Порядок і хаос – це категорії синергетики, які позначають протилежні стани та процеси в системі. Але їх не слід ототожнювати з буденними уявленнями: хаос постає не як безлад, відсутність порядку, а, скоріше, панування процесів дезінтеграції елементів в системі.

Культура, суспільство за синергетичного підходу уявляється як послідовність деструктивних і креативних процесів. Деструктивна, або дисипативна (від лат. Dissipare – розсіювати) сторона суперечності спрямована на ліквідацію упорядкованості будь-якої системи, перехід її в хаотичний стан. Досягнення максимальної дисипації, ентропії породжує свою протилежність - креативно-структуруючі процеси.

Під впливом різних факторів урівноваженість соціокультурної системи та її спроможність адаптуватися до нових умов зменшується. Система стає нестабільною, нестійкою. Вона входить у так званий стан біфуркації, тобто стан швидкої ліквідації старої структури і відповідної їй якості системи. На цьому етапі переважають дезінтеграційні процеси.

В процесі становлення нового циклу відбувається випадковий відбір системою, що народжується, одного з можливих варіантів еволюції. Це відбувається в особливій точці – точці біфуркації. В ній система є принципово відкритою, і навіть незначні випадкові впливи спроможні визначити подальший хід подій. Синергетика уперше в науковій методології розкрила найважливішу роль хаотичної випадковості (наприклад, вибір подальшої траєкторії еволюції), почала розглядати її як принцип своєї парадигми. Хоча вибір в точці біфуркації випадковий і не підкоряється однозначним законам, але здійснюється він з певного набору можливостей, які визначаються характерним для існуючого середовища атракторами (атрактор – стан, до якого „притягуються" траєкторії руху в просторі).

Було розкрито, що в суспільстві роль цих атракторів часто відіграють нові ідеї, які співпадають з цілями прогресивної еволюції системи, та діяльність пасіонарних особистостей, спрямована на втілення цих ідей в життя. В момент появи атрактор відіграє, звичайно, невелику роль у розвитку системи, але досить швидко він притягує до себе „траєкторії" еволюції інших елементів даної системи і перетворюється на суттєво нову прогресивну систему вищого рівня.

Утворення нових цілісних структур (систем) в процесі самоорганізації відбувається у фазовому просторі, тобто між точками біфуркації системи. Разом з тим, певні параметри порядку зберігають своє значення на всіх фазах процесу самоорганізації.

Таким чином, синергетичний підхід до соціокультурної динаміки дозволяє збагнути усю складність та хвильовий характер культурних процесів. Хвилі виникають тому, що фаза зростання упорядкованості змінюється фазою посилення хаосу, і навпаки. Синергетика робить наголос на питаннях діалектичного співвідношення необхідності і випадковості, стабільності і мінливості.

Loading...

 
 

Цікаве