WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаКультурологія, Етика, Естетика → Культурологія - Курсова робота

Культурологія - Курсова робота

З культурологічної точки зору концепція М. Я. Данилевського не втратила свого значення і в наш час, хоча деякі перебільшення, ясна річ, не свідчать про універсальність та довершеність теорії історико-культурних типів. Розглядаючи унікальність і значущість концепції російського мислителя, потрібно звернути увагу га два основні моменти. По-перше, надзвичайно евристичним є ідея М. Данилевського щодо мультіцивілізаційного підходу до історії, за якого історія людства постає як поліцентричне утворення, що має тенденцію до формування глобальної, планетарної цивілізації.

Слід зазначити, що сам М. Я. Данилевський не так схвально ставився до такої перспективи, оскільки усвідомлював ризики і негативні риси подібної, кажучи сучасною мовою, інтеграції – бажати задовольнитися загальнолюдським, на його думку „означає задовольнитися загальним місцем, безбарвністю, відсутністю оригінальності, одним словом, задовольнитися неможливою повнотою" [2, с. 123].

По-друге, широта поглядів М. Я. Данилевського проявилася в застосуванні діяльністного підходу до розрізнення культурно-історичних типів розвитку від ступенів розвитку як основи вторинної, похідної основи поділу всесвітньої історії людства.

Культурно-історичні типи він розглядає як своєрідні організми, на зразок біологічних, які мають свою динаміку. В її основі знаходиться культурна (за М. Данилевським – народна) діяльність, яка поділяється на чотири основні розряди, а вже вони, при бажанні, можуть бути поділені на підрозряди в залежності від розгляду певних аспектів творчості.

До основних типів такої діяльності віднесені:

  • релігійна діяльність (ставлення людини до Бога, формування віри та релігійної моралі і таке інше);

  • культурна діяльність (ставлення людини до зовнішнього щодо людини світу – теоретичне, художнє і технічне, на основі яких усвідомлюються потреби та вирішуються проблеми, шляхи і засоби їх задоволення);

  • політична діяльність, яка спрямована на регулювання як відносини між людьми в межах певної спільноти з погляду завоювання, утримання і використання влади, так і міжнародних відносин;

  • суспільно-економічна діяльність, яка охоплює „відносини людей поміж собою не безпосередньо як моральних і політичних особистостей, а опосередковано – через умови користування предметами зовнішнього світу, отже, й здобування та обробки їх" [2, с. 472].

М. Я. Данилевський поділив усі культурно-історичні типи на чотири групи.

Історично перші (або автохтонні) типи культури (їх виділено не на підставі головної ролі того чи іншого типу діяльності, а за ознакою їх ролі в здійсненні переходу від тваринної життєдіяльності до культурно-історичної, власне людської діяльності). До них віднесено єгипетську, китайську, вавилонську, індійську та іранську.

До другого класу віднесені культури, які залишили значний внесок в одному із зазначених типів діяльності. Серед них єврейська (акцент на релігійний діяльності), грецька (здобутки в художньо-культурній діяльності) та римська (розробка права та механізмів регулювання політичних відносин).

Германо-романський або європейський тип культури складає, за М. Я. Данилевським, третій клас. Цей культурно-історичний тип вирізняється серед інших здобутками у двох різновидах діяльності – політичній і власне культурній. Йдеться перед усім про здобутки в створенні політичних держав і політичних націй, розвитку науки, книгодрукарстві, а також значні досягнення в промислово-технічній діяльності (розвиток машинних технологій, транспорт, найважливіші винаходи та їх застосування у виробництві і таке інше).

Четвертий клас складає теж один історико-культурний тип – слов'янський. Саме цей тип, на думку дослідника, уособлює чотири типи діяльності, але ця культура, серед існуючих на той час культур, ще не сягнула стадії цивілізації. Слід зазначити, що на початку ХХ ст. Росія досягла значних показників в економічному розвитку, за яким вона на 1913 рік була попереду багатьох країн світу, і, одночасно, вирізнялася православною духовністю, соборністю, всесвітньо відомими здобутками в сфері мистецтва (балет, живопис, театр і таке інше).

Важливою рисою концепції М. Я. Данилевського є те, що мислитель не прагнув протиставляти культуру і цивілізацію, звернувши більше уваги на фази формування культурних типів та їх місце в історії людства. Серед основних фаз поступу таких типів він виокремлює три основні: етична фаза розвитку (формування етносу, морфологічних начал даної культури, тобто певного складу розуму, почуття волі, які забезпечують оригінальність спільноти); державна фаза (на цій фазі здобувається незалежність, утворюються політичні інститути влади, народи „готують місце своєї діяльності"; цивілізаційні фаза (або цивілізація), на якій реалізуються всі творчі потенції і яка робить певний народ неповторним, а його внесок у світову скарбницю культури невмирущим. Цей період відносно короткий (400 – 600 років), період не тільки зльоту, але й період повного спустошення цих народів як суб'єктів історичного творення.

Концепція „культурних організмів" німецького мислителя і одного із основоположників філософії культури Освальда Шпенглера (1880- 1936 рр.) викладена в роботі „Занепад Європи". Особливістю її є те, що культура уподібнюється до живого організму, в якому всі елементи взаємопов'язані і взаємообумовлені. Культурні організми, на його думку, проходять цикл: „дитинство" („весна"), „юнацтво" („літо"), „зрілість" („осінь"), „старіння („зима"). Виділяючи три форми культури (міфосимволічна, метафізико релігійна та механістична), О. Шпенглер стверджував, що культура, вичерпавши енергію розвитку, перероджується в цивілізацію. Ставлення до цивілізації у нього вкрай негативне, оскільки надмірно раціоналізована і вкрай запрограмована діяльність людини може призвести до загибелі історії людства.

Як і у М. Я. Данилевського, так і у Освальда Шпенглера, показовим є порівняння культури з живими організмами. З одного боку це пояснюється бурхливим розвитком в той час біології, обговоренням у суспільстві вчення Ч. Дарвіна про природній відбір, з іншого – прагненням уподібнити розвиток культур до складних форм розвитку органічного світу та протиставити „живі форми" вже закостенілим, сталим (цивілізації). Певним чином на таку аналогію спонукала біографія і досвід мислителів. М. Я. Данилевський, як відомо, захистив магістерську дисертацію у Петербурзькому університеті з ботаніки, а головну сферу його інтересів тривалий час становила біологія. О. Шпенглер був скромним учителем гімназії і прославився як мислитель лише після виходу своєї праці (1918 р. – перший том, 1922 р. – другий том).

У О. Шпенглера кожна історична культура – великий індивід історії, жива суперістота рослинного типу. Дослідник вважав доречним використовувати для її характеристики поняття „габітус" (габітус – біологічний термін для позначення своєрідності зовнішнього вигляду рослини, рідше тварини). Основу культури становить її самобутня душа. Культура має свій первісний прасимвол, осягнути який можна лише інтуїтивно. Основою, скажімо, західноєвропейської культури він вважав „фаустівську душу", а основою греко-римської – „аполонійську".

Кожна культура унікальна і самобутня, її „габітус" (основні риси) складають життєві вияви, серед яких вибір певних видів мистецтва (вибір рельєфної пластики і фрески еллінами, або ж контрапункту та масляного живопису у західноєвропейській культурі), схильність до екзотики (Індія), чи навпаки, до популярності (античність); схильність до усного мовлення (античність) або ж до писемності (Китай, Західна Європа) [1, с. 281-282].

Ці життєві вияви детермінують види духовної комунікації та спілкування загалом, тип соціально-психологічних установок, форму адміністративних систем і характер норм поведінки. Крім того, габітус культури визначається також такими ознаками, як тривалість її життя (ідеальна тривалість приблизно 1000 років) та певний тип розвитку.

Розглядаючи проблему циклічності розвитку культури особливу увагу слід звернути на думку О. Шпенглера про те, що кожна культура (а він її не ототожнює з локальною цивілізацією!), кожний підйом або спад, кожен період розвитку має завжди однакову тривалість. У ритмах політичного, духовного і художнього становлення різко виділяються, на його думку, п'ятдесятирічні періоди, серед масштабніших – трьохсотлітні періоди (бароко, великих математиків, античної плати стики тощо).

Loading...

 
 

Цікаве