WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаКультурологія, Етика, Естетика → Культурологія - Курсова робота

Культурологія - Курсова робота

Під впливом сучасних нових технологій формуються нові види мистецтва та художні стилі, посилюється роль електронних засобів тиражування і розповсюдження художніх творів (комп'ютерна графіка, комп'ютерна музика).

Розвиток сучасної культури, що ґрунтується на масових засобах комунікації, робить мистецтво доступним широкому загалу громадян. А це, в свою чергу, містить і загрозу падіння якості естетичних стандартів, які традиційно підтримувались класичним мистецтвом.

Особливістю художньої творчості є і більш складний характер оцінки, визнання творчих здобутків митців. Аналіз інновацій в художній культурі потребує певних професійних знань (мистецтвознавство, психологія мистецтва, етика, естетика) і обізнаності з сучасними тенденціями розвитку кожного виду та жанру мистецтва.

У духовно-теоретичній сфері можна вирізнити такі типи сучасного творчого синтезу як наукова та філософська творчість. Наука – соціально-значуща сфера людської діяльності, що спрямована на виробництво і систематизацію знань про закономірності існуючого теоретичного обґрунтування та емпіричного випробування і перевірки пізнавальних результатів для розкриття їх об'єктивного змісту (істинності, достовірності, інтерсуб'єктивності) [6, с. 410].

Для науки характерними рисами є:

  • предметний і об'єктивний спосіб дослідження світу;

  • спрямованість на відкриття законів та закономірностей світу;

  • використання певних методів (методології) для формування та конституювання знання;

  • строгість (наявність стандартів достовірності), доказовість та об'єктивність знання;

  • наявність специфічної мови (емпіричної і теоретичної) і особливих приборних комплексів;

  • особлива система підготовки науковців, що володіють систематизованим знанням і засвоїли особливу систему цінностей;

  • наявність особливого типу інституалізації (тип відтворення наукових знань, об'єднання науковців в колективах, спеціальна промислово-технічна база тощо) (див. мал. 1)..

Віддзеркалюючи світ в його об'єктивності, наука не вичерпує всієї культури, а складає лише один з ї елементів, який тісно взаємодіє з такими різновидами культурної творчості, як мораль, релігія, філософія, мистецтво тощо. Наукова творчість пов'язана з творенням законів, що мають синтетичний і динамічний характер, формуванням сучасної наукової картини світу. Вона має певну логіку досліджень: факт – ідея – гіпотеза – теорія. Результати творчості в галузі науки можуть знаходити відображення в змінах основних компонентів науки: теоріях, науково-дослідних програмах, проектах.

Теорії систематизують та узагальнюють емпіричний матеріал, дають його опис і пояснення, здійснюють передбачення нових ефектів та можливих процесів. Науково-дослідна програма орієнтує науковий пошук, визначає залучення традицій та нових підходів. Науковий проект поєднує теорію і практику функціонування ідеї з алгоритмами їх об'єктивізації та технологіями застосування.

Наука впливає на процес соціалізації особистості, засвоєння культурних і соціальних цінностей, формування світогляду, що ґрунтується на об'єктивному, критичному і адекватному баченні дійсності. Вона є рушійною силою науково-технічної революції, вагомим чинником соціального і культурного прогресу людства.

Особливою формою духовно-теоретичного засвоєння світу є філософія, яка просякнута творчістю і не може існувати поза її межами. І хоча філософія спрямована на одвічні проблеми, вирішення їх в різних філософських школах та напрямах неоднакове. Філософія існує як діалог не співпадаючих, а інколи і діалектично протилежних концепцій. Вона репрезентує собою синтез досвіду і новації, суб'єктивного і об'єктивного начал, раціонального і позараціонального.

Філософія сприяє формуванню світогляду людини: відображає світ як ціле, місце людини в світі, відношення до світу, естетичні і моральні ідеї, смисл життя. Постаючи як самоусвідомлення епохи, філософія має здійснити інтеграцію усіх форм діяльності людини в певний історичний період. В наш час її призначення полягає в формуванні свідомості, елементом якої має стати висока відповідальність людей перед викликом глобальних проблем людства та розуміння необхідності налагодження плідного діалогу між культурами і народами.

В сфері релігійної свідомості та релігійних культів вести мову про творчі процеси потрібно з обережністю, оскільки основою будь-якої світової релігії є незмінні канони, а традиційність є їх головною ознакою. Разом з тим, і в цій сфері спостерігаються тенденції, які свідчать про творче переосмислення певних подій з історії релігій (наприклад, засудження інквізиції та інше), пошук шляхів до діалогу та порозумінню між різними конфесіями, посилення екуменічного руху та поява нетрадиційних релігій і культів 10. Ідеологія екуменізму є наслідком кризи окремих християнських церков і напрямів, секуляризації суспільного життя та інтеграційних процесів у суспільстві. Важливість цього руху полягає в тому, що він сприяє послабленню міжконфесійного відчуження, релігійного фанатизму та екстремізму.

Окремого дослідження потребують процеси сучасної міфотворчості в політичній сфері. Вони більшою мірою досліджуються в сучасній політології та соціології політики, але так чи інакше стають фактами культурного життя людей і впливають на їх ціннісні орієнтації та поведінку.

  • 5. 5. Еволюціоністські моделі соціокультурної динаміки

Найбільш поширеною науковою моделлю культурної динаміки на протязі ХІХ – ХХ ст. був еволюціонізм. Він репрезентує систематизовану схему незворотних культурних змін. Основу соціокультурного класичного еволюціонізму заклали такі відомі дослідники як Г. Спенсер, Е. Тайлор, Л. – Г. Морган, Дж. Леббок. Проте в 50-х роках ХХ ст. завдяки працям Л. Уайта, А. Вайда, М. Салінса розпочався новоеволюціоністський етап цього вчення, під час якого були узагальнені теоретичні висновки попередників щодо загальних закономірностей соціокультурних процесів, а наукові дослідження зосередились навколо проблеми пошуку елементарних одиниць соціокультурного розвитку (див. мал. 2)..

В основу еволюціонізму покладена концепція англійського філософа Герберта Спенсера (1820 – 1903 рр.), який систематизував еволюціоністські ідеї європейських філософів просвітництва, критично проаналізував існуючі на той час природничо-наукові концепції та сформував власну теорію еволюції, до речі, раніше і незалежно від Ч. Дарвіна.

Згідно його поглядів еволюція розглядається як загальнокосмічний процес, складниками якого є надорганічна, органічна (біологічна) і соціокультурна еволюція. Головна ідея концепції Г. Спенсера полягає в тому,

що незворотні зміни культурних феноменів здійснюються в напрямку більшої упорядкованості і ускладнення шляхом поступової диференціації та інтеграції (зведення до виразної єдності) різнорідних елементів та структур культури. Ускладнення структури характеризує перехід певного культурного організму від гомогенного до гетерогенного стану (в біології це твердження називається „формулою Бера"). Гетерогенний стан культури характеризується наявністю таких форм, які є різними за своїми рисами і складом.

Еволюціоністська парадигма соціокультурного розвитку спирається на такі основні положення:

  • еволюційна форма розвитку є об'єктивною закономірністю;

  • еволюційний процес веде до ускладнення соціокультурного життя і супроводжується підвищенням рівня його організації;

  • культура розглядається яку сукупність процесів адаптації людей, об'єднаних у суспільство, до навколишнього середовища ;

  • існує два типи механізмів адаптації людини – біологічний та культурний, які є відносно незалежними один від одного.

Слід наголосити на тому, що еволюціонізм ґрунтувався на ідеї, згідно якої розвиток усіх соціальних і культурних систем відбувався однаково, шляхом послідовних змін однакових для всіх спільнот культурних форм. Під впливом зовнішніх і внутрішніх факторів в культурній системі відбуваються зміни. З множини культурних новацій відбираються найбільш доцільні. Схожі між собою елементи культури інтегруються і утворюють стан динамічної рівноваги між системою і середовищем. Внаслідок підвищення рівня складності культурної системи поступово виникають дезінтеграційні тенденції, які призводять до занепаду. В подальшому система прагне здобути стан динамічної рівноваги і еволюція продовжується.

До зовнішніх факторів, які зумовлюють еволюцію, належать природні умови, запозичення з інших культур. Серед внутрішніх факторів еволюції виділяють існуючі звичаї, традиції, норми та інновації. У ході еволюції вплив цього вторинного середовища зростає, що проявляється в посиленні взаємозв'язків між індивідами та зростання міри їх свободи.

Виділяють три типи еволюційних концепцій: однолінійна, універсальна і багатолінійна. Однолінійна модель соціокультурного розвитку передбачає наявність універсальних стадій розвитку культури для кожної спільноти. В наш час вона не вважається методологічно ефективною. Класичним прикладом такої моделі є схема трьох стадій господарського розвитку людства: мисливство і збиральництво, скотарство та землеробство, які у шотландського дослідника А. Фергюссона (1723 – 1816 рр.) вперше отримують назви дикунства, варварства та цивілізації. Для Г. Спенсера найістотнішим був поділ соціокультурного розвитку на дві основні стадії – первісності та цивілізації, кожна з яких також поділяється на дві частини: на дикунство та варварство – перша, і на деспотично - мілітарний та індустріальний періоди - друга.

Loading...

 
 

Цікаве