WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаКультурологія, Етика, Естетика → Культурологія - Курсова робота

Культурологія - Курсова робота

Регіональна типологія світової культури

  • Європейсько-північно-американський культурний регіон

  • Далекосхідний культурний регіон

  • Індійський культурний регіон

  • Тропічно-африканський культурний регіон

  • Латиноамериканський культурний регіон

  • Арабо-мусульманський культурний регіон

Наводимо приклад досить поширеної типології культури, яка ґрунтується на основі цивілізаційно- релігійних ознак.

Типологія на основі цивілізаційно-конфесіонального принципу:

  • Конфуціансько-даоський тип культури

  • Індо-буддійський тип культури

  • Ісламський тип культури

  • Християнський тип культури

Прикладом історично-хронологічної класифікації (культура розглядається в історичному зв'язку і послідовності епох) є типологія європейської культури, котра уможливлює виявити відмінності між античною та середньовічною культурами, культурою доби Відродження, Нового часу та Сучасності.

На початку третього тисячоліття, не зважаючи на безперечні надбання у сфері типологізації культур, ще не викристалізувалася якась довершена типологія (це і неможливо в принципі - із постмодерністського погляду плюралістичної парадигми ), а ця тема ще й досі залишається однією з основних - найскладніших проблем сучасних культурологічних досліджень. Проте, в цьому питанні варто зважати на те, що динамічні процеси усередині окремих цивілізацій (макромоделей) таких як європейська, Стародавнього Сходу та ін., раціонально розглядати під кутом зору безперервності часу, зокрема, як послідовність історико-культурних епох (мікро-моделей). Аналіз загальної світової культури як сукупності цивілізацій (макромоделей) у площині зв'язку координат часу і простору – основоположним покладає дискретність часу.

Система типології культури, яка була випрацювана в ХIХ – ХХ ст. - дуже різноманітна, уможливлює сучасним дослідникам використовувати виокремлену методологічну основу, принципи класифікації, порівняльного аналізу культур як необхідний культурологічний інструментарій сучасних досліджень.

4. Характеристика основних типологічних моделей культури.

Розглянемо особливості деяких моделей історичної типології культури, випрацюваних на основі цивілізаційного підходу.

  • Модель О. Шпенглера (1880 — 1936)

Розвиває ідеї дискретного розвитку, коловороту локальних культур – живих організмів, які народжуються та завершують свій життєвий цикл непроминальною смертю. Культура розглядається як зовнішнє виявлення душі народу, прагнення колективної душі народу до самовиявлення.

Кожній культурі притаманне первинне світовідчуття, свій „першосимвол", „прафеномен" – таямне ядро, із якого проростає все багатство форм. Зокрема, першосимволом „фаустівської" душі європейської культури - є лише їй притаманний, особливий спосіб переживання простору і часу – „устремління в нескінченність" ( безкінечність в математиці, підзорна труба, перспектива в образотворчому мистецтві – усе це прояви „першосимволу").

О.Шпенглер виокремлює 8 культурно-історичних типів, описує образи культур, позначених власним стилем: єгипетської, вавілонської, індійської, китайської, греко-римської, візантійсько-арабської, західноєвропейської і культури майя. Народжується дев'ята культура, російсько-сибірська. Західноєвропейська культура вступила у фазу завершення й занепаду, заходу, перетворення у цивілізацію, а цивілізація – смерть культури, існування „мертвих форм" відокремлених від духовних смислів.

  • Модель М. Данилевського (1822—1885)

Відомий російський публіцист, соціолог, суспільний діяч М.Я. Данилевський в праці „Росія і Європа" (1869) вибудував теорію структури й динаміки локальних „культурно-історичних типів" або цивілізацій, які проходять у своєму розвитку стадії народження, розквіту, занепаду, загибелі, виконуючи у розвитку людства позитивні історичні ролі. Всі народи розподіляються на три основні класи: позитивні творці історії, творці великих цивілізацій або культурно-історичні типи; негативні творці історії, котрі як гунни, монголи і турки самі не створювали великих цивілізацій, але як „божий батіг" сприяли загибелі старезних умираючих цивілізацій; народи, що в силу різних причин зупинилися на ранній сходинці розвитку, не відбулося пробудження творчого духу. Данилевський підкреслював, що є народи, віддані ідеї державності, а є такі, яким вона чужа. Є люди, які сповідують ідеали лицарства, честі, а є їх антиподи - хитрі обманщики, безпринципні торгаші.

Він виокремлює 12 культурно-історичних типів (у хронологічному порядку), які повністю або частково вичерпали можливості свого розвитку: єгипетська культура; китайська культура; асірійсько-вавілоно-фінікійська, халдейська, або давньо-семітська культура; індійська культура; іранська культура; єврейська культура; грецька культура; римська культура; аравійська культура; германо-романська, або європейська культура; мексиканська; перуанська. Кожна культура розвивається від етнографічного стану до державного та цивілізації. В основі типології покладаються напрямки культурної діяльності людини, окремі її різновиди, що уможливило увиразнити:

первинні культури: єгипетська, китайська, вавілонська, індійська, іранська - релігійна діяльність тут підготувала грунт для наступного розвитку;

культури одноосновні: єврейська - створила першу монотеїстичну релігію як основу християнства; грецька - втілилася у власне культурній діяльності, зокрема, класичне мистецтво, філософія; римська - реалізувалася в політико-правовій діяльності, зокрема, класичній системі права, державній системі);

культура двохосновна: германо-романська або європейська отримала назву політико-культурного типу завдяки основоположним напрямкам творчої діяльності (утворення парламентської й колоніальної систем, розвиток науки, техніки, мистецтва);

культура чотирьохосновна: гіпотетичний культурний тип, який з'явиться мірою реалізації найважливіших цінностей: істинної віри; політичної справедливості і свободи; власне культури (науки, мистецтва); гармонійного суспільно-економічного устрою ( не створеного попередніми культурами).Така роль відведена слов'янському культурно-історичному типу за умови автентичної самореалізації. Росія і Європа належать до різних культурно-історичних типів, саме в цьому вбачаються глибинні основи ворожості між ними.

  • Модель А.Дж.Тойнбі (1889-1975)

Типологічний підхід А.Тойнбі ґрунтується на порівняльному аналізі. Для моделі, запропонованої А. Тойнбі, характерно дослідження „видів суспільств", котрі отримали назву цивілізацій. Історичне існування людства розпадається на самозамкнені дискретні одиниці - „цивілізації", що розвиваються шляхом розширення горизонтів існування суспільства.

Найбільш цікавими аспектами концепції розвитку цивілізацій А.Дж.Тойнбі є поняття „виклик-і-відповідь" як основна рушійна сила цього розвитку, а також те, як він порівнює зовсім, здавалося б, різні цивілізації, зокрема, Спарту і турків-мамлюків. Адекватна на виклик „ситуації" відповідь зумовлює підйом та розвиток, але коли такої відповіді не знайдено або вона не відповідає викликові, тоді має місце надлам, накопичення аномалій і врешті-решт загибель під тиском менш розвинених у культурному відношенні народів, але які ще не втратили життєвої сили. Так відбулося в долі Спарти, що, відповіла на військовий виклик усієї Греції і Персії, та виявилася неспроможною перед викликом мирного життя і була асимільована землеробською і торговою культурою Афін.

У стадії занепаду виокремлює три ланки: 1) надлом цивілізації; 2) руйнація; 3)зникнення. Межа між надломом і зникненням може тривати століттями, навіть тисячоліттями. Зокрема, надлом єгипетської цивілізації відбувся в XVI ст. до н.е., а зникла вона - в V ст.н.е. Деякі суспільства і після надлому продовжують своє монотонне існування у вигляді „закам'янілої" цивілізації. Не існує прямої залежності між технічним прогресом і розвитком цивілізації.

Концепція Тойнбі – намагання створити багатовимірну типологію на основі використання наступних чинників: часу, території поширення, релігійної належності, але така змішана типологія виявляється адекватною лише для деяких видів цивілізацій - суспільств. А.Тойнбі розглядає всесвітню історію у формі "культурно-історичної монадології", розвиває концепцію самозамкнених одиниць – цивілізацій, на які розпадається історія існування людства, наголошує на консолідуючій ролі світових релігій (буддизму, християнства, ісламу) у циклічних моделях історичного процесу, а доля цивілізації (виникнення, зростання, "надлом", занепад і розкладання) обумовлена, за Тойнбі, законом виклику та відповіді.

Loading...

 
 

Цікаве