WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаКультурологія, Етика, Естетика → Культурологія - Курсова робота

Культурологія - Курсова робота

К.Леві-Стросс в основу так званого поділу культур на „гарячі" і „холодні" покладає поняття „структури", „тексту". Сучасні культури – „гарячі" культури: вони пам'ятають всі уже створені тексти („текст" у широкому значенні слова – будь-яка знакова система - книги, музика, графіка тощо), прагнуть створити нові тексти, несхожі на попередні. В минулому, впродовж тисячоліть домінували культури –„холодні", що відзначалися прагненням до точного відтворення вже існуючого „тексту"( на ранніх сходинках –священного гімну богам, моральної, правової формули тощо).

В „холодних культурах" історична пам'ять потрібна для збереження в незмінюваному вигляді відпочатково утворених текстів; тут важливе значення отримують форми ритуалізованої поведінки, зокрема, система очищувальних ритуалів та табу, а в системі відношення „традиція-новація"основоположною та неухильною визнається традиція, простежується прямий зв'язок ідеології з практикою. В „гарячих культурах" простежується абсолютно протилежна тенденція, бо історична пам'ять тут необхідна для створення оригінального, несхожого „тексту", наголошується на інноваціях, а в таких суспільствах є багато різних ідеологічних систем, підсистем ( офіційно-народна, церковно-світська тощо).

Культурно-антропологічна різниця між „гарячими" і „холодними" культурами є наступною:

Гарячі культури"

Холодні культури"

Зорієнтовані на пошуки нових „текстів", креативність

Відновлення стандартних „текстів", репродуктивність

Постійне винахідництво, інновації

Винахідництво –в минулому

(боги, культурні герої), традиція

В основі синхронної типології культури є система класифікації повторюваних культурних рис, притаманних конкретній культурі як унікальній моделі або комплексу елементів.

Прагнення зрозуміти причини подібності та відмінностей між культурами уможливили створення концепції "універсальної культурної моделі".

Універсальна модель культури - концепція єдиного плана побудови культури випрацювана в ХХ ст. в антропології на основі порівняльного аналізу. Досліджено декілька сотень конкретних культур ( більше 600, World Ethnographic Atlas), виокремлено повторювані риси, які отримали назву всезагальних. У всіх досліджуваних культурах зустрічалися наступні спільні елементи: віковий поділ,

календар, організація суспільства, системи спорідненості, приготування їжі, спільна праця та її поділ, декоративне мистецтво, освіта, етика, свята, фольклор, табу, похоронні ритуали, ігри, подарунки, гостинність, житлове будівництво, заборона інцесту, закон, імена, релігійні культи і т.п.

Дж. Мердок проголошує тезу: всі культури будуються за одним основним планом універсальної культурної моделі, а всезагальні риси культури – це подібність класифікацій як категорій елементів історії культури й поведінки. Наприклад, поведінка людини при одруженні, отриманні освіти, турботі про хворих за багатьма аспектами відрізняються у різних суспільствах. Проте всюди вони групуються в три категорії: шлюб, освіта, медицина. Спільною основою різних культур, що уможливлює їх порівняльний аналіз - визнається постійна система класифікацій.

Дж. Мердок показав, що кожна культура має мову, яка складається з однакових компонентів: фонем, слів, граматики. Похоронні обряди у всіх культурах, переважно є виявленням скорботи, включають ритуали, що захищають від злих сил тощо. При цьому, не зважаючи на виявлену подібність (наявність спільних рис і компонентів), розрізнявся конкретний культурний зміст. Було узагальнено, що дійсні всезагальні риси ( спільний знаменник культур) – це не ідентичність змісту, а подібність класифікацій. Універсальна модель існує у всіх культурах: простих і складних, стародавніх і сучасних, а її основа - прихована в особливостях біологічної природи людини та умовах людського існування.

У моделі Мердока таким спільним знаменником визнається „культурна звичка" та основні фактори у становленні цієї структури, що визначає універсальну модель. Культурна звичка й традиція у певному соціальному контексті уможливлюють взаємодії, котрі вносять у культуру принцип обмежених можливостей – надзвичайно важливий для визначення універсальної культурної моделі. Цей принцип створює варіативність, притаманну конкретній культурі. Модель Мердока - „універсальний" спосіб у виявленні спільного і відмінностей у культурах на основі культурно-детермінованої поведінки людини, а узагальненій підсумковій універсальній схемі (1967) налічувалося 47 загальних культурних рис.

Дж. Стюард критично проаналізував уже існуючі системи класифікацій, визнав – недосконалими. Релятивістські концепції – засновані на теорії культурних ареалів, були - статичними, а класифікація тут приписувала однакове значення всім культурним елементам. На такій основі було створено безліч різноманітних класифікаційних схем для однакового етнографічного матеріалу. Отже, класифікація культур за культурними ареалами – описова, а покладені в її основу культурні елементи – нерідко випадкові. З таких самих причин, за переконаннями Стюарда, недосконалою є і концепція культурного типу Данилевського.

Розроблені також типології на основі спільності (загальності) характерних рис культури, зокрема, паттерни культури (Бенедикт), національного характеру (Мід) і інші, але вони ігнорують кросс-культурні сюжети.

Таксономічна схема більш широкого значення мусить включати не лише опис спільного ядра культури, але й аналіз культурних паралелей у часі та просторі. Подібний типологічний підхід, що ґрунтується на концепції мультилінійної еволюції, отримав назву - „культурного типу"( Стюард).

За визначенням Стюарда „культурний тип" - це сукупність окремих та функціонально взаємопоєднаних рис, притаманних двом або більше культурам, але не обов'язково всім. Вище зазначеним культурний тип відрізняється від культурного ареалу, бо останній враховує всі елементи культури. Отже, із точки зору Стюарда: культурний тип – сукупність рис, що з'являються як наслідок адаптації до оточуючого середовища, та утворюють ядро культури і є характеристикою однакового рівня соціокультурної інтеграції. Прикладами такого „культурного типу" можна назвати: східна деспотія Віттфогеля (1938,1940)- тип суспільства, що будується на основі усталеного взаємозв'язку між соціокультурною структурою та іррігаційною економікою; феодальне суспільство, свого часу характерне для Європи і для Японії, тощо.

Дж.Фейблман обґрунтовує свою концепцію типів культури", де внутрішня специфіка культури визначається особливостями культурно-детермінованої поведінки індивіда. Він розглядає культуру як спосіб існування людини, виокремлює п'ять типів, прогнозує можливість існування ще двох. Йдеться, зокрема, про: до-первісний, первісний, військовий, релігійний, цивілізаційний, науковий та постнауковий типи культури. Зазначені типи – ідеальні моделі, котрі не тотожні реальним культурам, бо реальні культури – динамічні утворення, у складі яких можуть бути декілька типів культури. Віднесення конкретної культури до одного з ідеальних типів - завжди умовність, а використання категорії типів культури уможливлює пояснити особливості конкретних культур.

Варто згадати ще декілька відомих історичних типологій, які можуть викликати інтерес з погляду історії регіонального розвитку культури та теоретичного осмилення вказаного феномену. В цьому випадку йдеться про регіональну типологію світової культури, де в основу класифікації покладається поняття „культурного регіону".

Loading...

 
 

Цікаве