WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаКультурологія, Етика, Естетика → Культурологія - Курсова робота

Культурологія - Курсова робота

інтерпретація і естетична оцінка твору мистецтва залежить також від досвіду людини, обізнаності в мистецтвознавстві, умов спілкування з художнім твором;

кожне спілкування з одним й тим самим доробком автора розкриває нові смисли або смислові нюанси, які не лише поглиблюють розуміння задуму автора, але й можуть докорінно змінювати початкові уявлення щодо ідей, намірів тощо;

вплив художнього твору на людину залежить не лише від задуму автора, але й від можливостей змісту твору, глибина смислів якого дозволяє розширювати спектр інтерпретації;

в сприйнятті твору мистецтва поєднані інтелектуальні і емоційні компоненти психіки людини: інтелектуальне осягнення глибини символічних смислів спроможне викликати широкий спектр естетичних переживань, сформувати почуття і вплинути на ціннісні орієнтації;

постійне спілкування з творами „масової культури", позначених невисокою мистецькою якістю і збіднілим ідейним змістом, навпаки, формує спотворений художній смак, шаблонне мислення та деформує духовний світ людини.

Текст як семіотичну систему в наш час досліджують декілька дисциплін, серед яких текстологія, поетика, наративна семіотика, герменевтика. Текстологія зорієнтована на коментар змісту та встановлення авторства, загальна поетика – досліджує художні засоби і закони побудови літературного твору в залежності від жанру, виду і роду літератури. Наративна семіотика (від лат. Narro - розповідаю) вивчає окремі твори мистецтва. Герменевтика (від грец. - роз'яснюю, тлумачу) спочатку розглядалася як мистецтво тлумачення текстів, а вже потім як філософський напрямок та методологія гуманітарних наук щодо процесів розуміння, співвідношення тексту і буття тощо. За парадигму будь-якого розуміння виступає читання як своєрідна інтеракція між текстом та інтерпретатором.

Культурологія в дослідженні процесів розуміння текстів комунікації спирається на основні філософські традиції інтерпретації: герменевтичну, структурно-семіотичну та постмодерністську. Герменевтична традиція спирається на встановлення смислу будь-якого тексту в залежності від з'ясування задуму автора, структурно-семіотичний підхід зосереджує увагу на вивченні самого тексту, а постструктуралізм, спираючись на концепцію „смерті суб'єкту", робить наголос не на задум автора чи текст як такий, а на читача або інтерпретатора тексту. Чим пояснюється особливість підходу постмодерністів до інтерпретації текстів?

Парадигмальною настановою постструктуралізму є сприйняття будь-якого семіотичного середовища (наприклад, тексту) як самодостатньої реальності та відмови від розуміння його смислу в якості гарантованого позатекстовим референтом. Кожен текст, з їх погляду, не є лінійнми і потребує інтерпретації, за якої смисл не виявляється, а надається. Вони виступають за перегляд референціальної концепції знака, і, як наслідок, відмовляються від презумпції стабільності таких феноменів як значення і смисл. Як здобуток постструктуралістської методології вважається розробка ними комунікативного аспекту розуміння тесту та спроби застосувати елементи сінергетичного підходу до аналізу семіотичних середовищ (Р. Барт).

Запитання для самоконтролю знань

  1. В чому полягає сутність семіотичного підходу в аналізі культури.

  2. Дайте визначення поняттям „знак", „знакова система".

  3. Які риси у знака та символу спільні.

  4. Що вивчає семіотика і культурна семантика.

  5. Які типи знаків використовують в культурі.

  6. Розкрийте аспекти семіотичного виміру культури.

  7. В чому полягає особливість мови культури?

  8. Назвіть основні компоненти аналізу мови культури.

  9. Які основні ознаки тексту культури?

  10. Чим відрізняється експліцитний смисл від імпліцитного смислу.

  11. В чому полягає особливість постмодерністського підходу до інтерпретації тексту.

  12. Які функції має соціокультурна комунікація.

Література

  1. Агеев В. Н. Семиотика. – М.: Изд-во "Весь мир", 2002. – 256 с.

  2. Балабанов Н. В. Суспільство знань та інновацій: шлях до майбутнього України / Н. В. Балабанові – К.: Арістей, 2005. – 104 с.

  3. Бацевич Ф. С. Основи комунікативної лінгвістики: Підручник. – К.: Видавничий центр „Академія", 2004. – 344 с.

  4. Завадська В., Музиченько Я., Таланчук О., Шалак О. 100 найважливіших образів української міфології. – К.: Орфей, 2002. – 448 с.

  5. Васильев С. А. Синтез смысла при создании и понимании текста. – К.: Наукова думка, 1993. – 181 с.

  6. Кармин А. С. Культурология. 2-е изд., перераб и доп. – СПб.: Изд-во "Лань", 2003. – 928 с.

  7. Кримський С. Б. Розуміння // Філософський енциклопедичний словник. – К.: Абрис, 2002. – 556 с.

  8. Культурология. ХХ век. Энциклопедия в 2-х т. – Т.2. – СПб Университетская книга, 1998. – 447. с.

  9. Орлова Э. А. Культурная (социальная) антропология: Учебн. пособие для вузов. – М.: Академический проект, 2004. – 480 с.

  10. Погорілий О. І. Комунікативний вимір культури // Культурологія. – К.: Вид. дім „КМ Академія", 2003. – С. 24 – 60.

  11. Подольська Е. А., Лихвар В. Д., Іванова К. А. Культурологія: Навч. посібник – К.: Центр навчальної літератури, 2003. – 288 с.

  12. Тэрнер В. Символ и ритуал. – М.: Наука, 1983. – 227 с.

  13. Флиэр А. Я. Культурология для культурологов: Учебн. пособие для магистров и аспирантов, докторантов и соискателей. – М.: академический Проект, 2000. – 496 с.

  14. Шейнина Е. Я. Энциклопедия символов / Е. Я. Шейнина. – М.: ООО "Издательство АСТ"; Харьков: ООО Торсит", 2003. – 591 с.

  15. Шейкин А. Г. Культурная семантика // Культурология. ХХ век. Энциклопедия. Т. 1. – СПб.: Университетская книга; ООО "Алетейя", 1998. – Т. 1. – С. 357 – 359.

  16. Энциклопедия символов / сост. В. М. Рошаль. – М.: АСТ; СПб.: Сова, 2005. – 1007 с.

Тема 4. ТИПОЛОГІЯ КУЛЬТУРИ

Вступ

Зазначена тема є надзвичайно складною, багатовимірною, ще й досі залишається у багатьох аспектах непрозорою й відкритою для можливих інтерпретацій, незважаючи на наявність різноманітних наукових напрацювань та їх узагальнення (нерідко спрощення та вульгаризації) у підручниках. Неоднозначність можливих відповідей породжується складністю самої проблематики, об'єкта дослідження – культури, зокрема, й вибору можливих концептуальних підходів у її інтерпретації. Як не розгубитися у такій проблематичній ситуації? Як віднайти основи, критерії для розуміння? Саме у цій ситуації і народжується тема типологізації культури. Потрібно з'ясувати, що таке типологія, виокремити її предмет, вказати на основні можливі концептуальні підходи, запропонувати схеми для унаочнення. У такий спосіб спробуємо висвітлити тему „ Типологія культури".

1. Поняття типу, типології, типологізації культури.

2. Поняття „парадигми" та проблема типології культури

3. Історична типологія культури.

4. Характеристика основних типологічних моделей культури.

1. Поняття типу, типології, типологізації культури.

Типологія ( від грец. τοποζ – місце; λογοζ – слово, вчення) – засіб наукової класифікації за допомогою абстрактних теоретичних моделей (типів), в яких фіксуються найважливіші структурні або функціональні особливості досліджуваних об'єктів. Типологія використовується в усіх науках, зокрема, і в культурології. Типологія культури прагне до упорядкованого висвітлення багатоманітних і різнобарвних явищ, що отримали назву культура.

Типологія культури - учення про видові відмінності культур, основні типи світової культури. Типологія є одним із найважливіших засобів і прийомів теоретичного аналізу культури. Типологічний аналіз дає можливість виявити найбільш загальні і найбільш істотні характеристики, ознаки, сторони культури. Типологія виокремлює й поєднує культурні об'єкти на основі узагальненої ідеальної моделі.

Тип ( із грец. tpos – відбиток, форма, зразок): 1) форма, вид , що позначені сутнісними якісними ознаками; зразок, модель; 2) одиниця виокремлення досліджуваної реальності в типології. Поняття „тип" містить у собі явища, зведені у певну групу за найбільш загальними й істотними ознаками. Типологічна процедура визначається насамперед за істотними родовими ознаками. Вона являє собою формальну класифікацію, оскільки таким шляхом обмежується зміст понять і збільшується їхній обсяг.

Німецький соціолог, історик, економіст М. Вебер (1864 —1920) один із перших уживає в науковому аналізі поняття „ідеальний тип"- наукову абстракцію, завдяки якій уможливлюється вивчення різноманітних явищ культури на кількісній основі. Ідеальний тип- це теоретична конструкція, образ-схема, що не є тотожною соціокультурній реальності, а утворена в результаті акцентування, посилення, логічного зв'язування феноменів, що зустрічаються в різних епохах та культурах. В реальній історії культури не існує прямого аналога ідеальним типам. Однак, ідеальна типізація уможливлювала упорядковувати емпіричний матеріал конкретних досліджень, зокрема, використовувалася М.Вебером для дослідження причин, характеру відхилення реальних культурних типів від ідеальних. Варто ще раз підкреслити, що ідеальні типи в чистому вигляді не зустрічаються в жодній культурі світу, але саме міра їх поєднання відрізняє одну культуру від іншої.

Loading...

 
 

Цікаве