WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаКультурологія, Етика, Естетика → Культурологія - Курсова робота

Культурологія - Курсова робота

мова законодавства та адміністративно-правова термінологія;

мова управління;

мова спілкування та переговорів;

мова політичного виховання;

мова політичної пропаганди.

Таким чином, політична мова відіграє надзвичайно важливу роль не лише в процесі державотворення, але й функціонуванні та розвитку політичної системи. Вона слугує засобом обґрунтування політичних цінностей, прищеплення відповідних переконань, впливу на думки і наміри людей та політичних партій. Політична мова сприймається з давніх часів як засіб контролю над суспільством та знаряддя політичної пропаганди (в міжнародних відносинах - засіб інформаційної боротьби).

Серед інших мов, якими користуються певні групи людей, слід звернути увагу на есперанто, мову людей з певними вадами зору і слуху (мова глухонімих, мова для сліпих людей). В 1887 році варшавський лікар Людвик Земенгоф, якого називали Doctoro Esperanto (доктор, що має надію), створив одну з штучних міжнародних мов. Словарний склад есперанто ґрунтується на лексиці, яка є спільною для багатьох європейських мов та латинській абетці.В тому ж році вийшла друком перша книжка інтернаціональною мовою. Подальше розповсюдження цієї мови дещо уповільнено історичними подіями початку ХХ століття та застосуванням у міжнародному4 спілкуванні інших мов, зокрема, англійської.

На початку ХХ ст. з метою поліпшення спілкування людей з певними вадами була створена моноральна система ручних знаків, які доповнювали недоступні окові елементи артикуляції. Вона була опрацьована датським сурдопедагогом Форггамером у 1900 р.

Знаки моноральної системи не передають знаків мови, а служать лише допоміжним засобом читання з губ. Через складність і трудність для опанування вона не дістала в Україні широко поширення.

Для письма і читання сліпих французький тифлопедагог Луї Брайль (1809 – 1852 рр.) розробив рельєфно-крапковий шрифт. Цей шрифт (шрифт Брайля) оснований на різних комбінаціях шести опухлих крапок, яка дозволяє позначити букви, цифри, математичні, хімічні і нотні знаки. Перша книга на шрифті Брайля вийшла у Франції в 1837 році, а в Росії – у 1885 році.

Дещо пізніше створена більш досконала система математичних і хімічних знаків для сліпих – марбурзька система знаків. Вона опрацьована Комісією з точних наук, створеною об'єднанням сліпих Німеччини, які займалися академічною роботою. Абетка цієї системи була видана в 1919 році в місті Марбурзі - на – Лані. Знаками цієї рельєфно-точкової системи з певним змінами й доповненнями друкується тепер уся навчальна та інше математична література для сліпих.

3. 8. Розуміння та інтерпретація текстів культури

Практичним втіленням мови є текст. Мова задає репертуар знаків твору, способи утворення з них виразів, правила оцінки, вибору, читання, а також правила перетворення.

Текст, з філософського погляду, виступає як матеріальна оболонка ідеальних результатів людської діяльності, а з культурологічного погляду – як форма існування культури.

Текст (від лат. Textum – спілкування) – знаково-мовна реалізація певної системи інформації. З погляду семіотики, текст – лінійна послідовність знаків, задана певним культурним кодом. Текст розглядають і як форму комунікації, в якій і обряд, і танець, і ритуал розглядається як знакова система, що містить інформацію.

До основних ознак тексту можна віднести: наявність певної сукупності знаків; поєднання знаків в певну послідовність на підставі прийнятих правил; смислова цінність; виконання в комунікації ролі посередника між автором (адресантом) і читачем (адресатом).

Залежно від характеру кодів, тексти можуть бути письмові (алфавітні, піктографічні, формально-математичні), усні, технотронні (задаються за допомогою радіо, звукозапису, машинної пам'яті).

За ступенем зв'язку мовних одиниць та породжуваних ними конструкцій, текст поділяється на контексти. Контекст – це сукупність деяких обставин, від яких залежить значення або сенс будь-якого знаку, вислову, тексту, дії. Наприклад, жест як деякий знак, набуває значення, тільки з урахуванням ситуації, за якої хтось вказує на щось. Так само і смисл висловлювання або тексту, як правило, змінюється від контексту. В словесних текстах вирізняють лінгвістичний та позалінгвістичний (актуативий) контекст. Лінгвістичний контекст – це текст, який оточує будь-який вислів (слово чи частину тексту) та впливає на значення даного вислову (частину тексту).

Для ситуативного контексту належить сукупність деяких обставин, від яких залежить значення деякого вислову чи тексту. На думку В. Лісового, до таких обставин слід віднести неартикульовані передумови, традиції, конвенції (умовно прийняті угоди, за допомогою яких автор вибирає правила опису ситуації, події тощо), мову, соціально-історичну ситуацію, умови комунікації тощо.

Шляхом перетворення контекстів виявляється їхній інваріант. Саме він становить інформаційно-смисловий аспект тексту, а текст в цілому, за такого підходу, характеризується планом змісту і планом конкретного вираження. Різниця між ними іноді буває досить суттєва.

З погляду культурної семантики, аналіз будь-якого тексту передбачає його дослідження в трьох аспектах (відповідно до розділів семіотики: синтаксичного, власне семантичного (смислового) та прагматичного). Особлива увага приділяється встановленню соціокультурної цінності змісту та цінності для певної ситуації комунікації. Найважливішою з характеристик тексту, розглянутого як результат комунікації, є його цілісність. Вона складається, з трьох складових: смислової цілісності, комунікативної та структурної єдності.

Смислову цілісність тексту характеризують такі елементи, як: загальний контекст (загальна думка, ідея, смисл); змістовна структура тексту; логічна будова (послідовність представлення та зв'язку певних фрагментів змісту).

Структурна єдність тексту – це конкретний знаковий вираз тексту у вигляді мовних засобів. Якщо йдеться про текст вербальної мови, то ними є фонеми, лексеми, синтаксеми та інше. Досліджуючи фонетичний аспект тексту представники комунікативної лінгвістики вивчають звукову будову мови, її акустичні та артикуляційні властивості. Лексичний аспект складає аналіз застосування слів та інше.

Комунікативна єдність тексту полягає в поєднанні різних каналів, засобів і форм, що дозволяють впливати на ментальну сферу людини, емоційний стан та волю, з метою досягнення головної мети повідомлення.

Серед загальноприйнятих ознак щодо оцінки будь якого тексту виділяють: інформативність; інтенційність (задум автора); смислова цілісність; послідовність та динамізм зображуваного; модальність (часову чи інші); ситуативність (пов'язаність з певною комунікативною ситуацією); застосування засобів різних мов культури; виразність та метафоричність тощо.

Типологізація текстів культури, виходячи з визначення мови культури, не є простою проблемою. Деякою мірою вона може бути аналогом типологізації мови культури. Разом з тим в кроскультурних дослідженнях застосовують класифікацію за функціональними ознаками (деонтичні або нормативні, аксіологічні та епістемічні тексти). З погляду соціологічного підходу тексти поділяють на підставі двох ознак: за формами текстів та за функціонально-жанровими різновидами. За формою текси можуть бути усні і писемні, а за функціонально-жанровою ознакою – текси офіційного спілкування, наукові, публіцистичні та тексти побутового спілкування та інші.

Важливим з культурологічного підходу є поділ текстів на прецедентні та патологічні. Прецедентний текст – це текст, основним ознаками якого є особлива значущість як для значної кількості осіб, так і для окремої особистості, та багаторазове звернення до нього підчас спілкування в різних ситуаціях [3, с. 151].

Прецедентні тексти формуються з класичних літературних творів, Святого Письма, Талмуду, Корану, фольклорних шедеврів, театральних вистав тощо. Інколи їх називають хрестоматійними, а незнання їх свідчить при низький освітній та культурний рівень. Інколи такі тексти (або фрагменти тексту) існують в іншому тексті, актуалізація їх змісту відбувається за допомогою відсилання, цитування чи натяку.

Патогенним вважається текст, який завдає або може завдати шкоди моральному чи психологічному здоров'ю особи чи спільноти, паплюжити гідність чи релігійні почуття людей.

В будь-якому комунікаційному акті текст постає як посередник між двома комуні кантами. Перший (автор, адресант), віддзеркалюючи дійсність, формує у себе уявлення про певний предмет чи процес. Це уявлення формулюється у формі ідеї, думки, ментальної моделі явища. Повідомлення автора є нічим іншим як віддзеркаленням ментальної моделі автора, яка закодована за допомогою певної знакової системи (рис. 5).

Loading...

 
 

Цікаве