WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаКультурологія, Етика, Естетика → Культурологія - Курсова робота

Культурологія - Курсова робота

Природні (натуральні) знаки – це знаки-ознаки, які завжди супроводжують людей. Вміння використовувати природні знаки для орієнтування в навколишньому середовищі і спілкуванні сприяло розвитку первісної культури. До таких знаків належать відбитки слідів тварин, прикмети погоди, розташування зірок на небі тощо.

Особливістю цих знаків є те, що існує тісний зв'язок між предметом (явищем), яке сприймається як знак, з іншим предметом або явищем, на який він вказує. Наприклад, дим є знаком вогню. Природні знаки в поєднанні з іншими знаками використовують в мистецтві (декоративне мистецтво, мистецтво фотореалізму та т. п.).

На думку А. С. Карміна, під функціональними слід розуміти знаки, які ґрунтуються на функціональному зав'язку між предметами або предметом і певною дією. Вони вказують на інші предмети (процеси) лише в тому випадку, коли такий зв'язок виникає в процесі людської діяльності і пов'язаний зі способом застосування тієї чи іншої речі [6, с. 33 - 34].

Наприклад, ножиці можуть вказувати на процес відрізання, а одяг і спорядження військовослужбовця можуть вказувати на його належність до певного виду збройних сил. Елементи одягу та аксесуари людини можуть також вказувати на її соціальний статус, а застосування окулярів – на слабкість зору. До функціональних знаків належать також міміка, жести, взагалі поведінка людини.

Конвенціональні знаки – це знаки, значення яких визначається не предметами (процесами) чи їх функціональними залежностями, а встановлюється за домовленістю між людьми. До них належать сигнали (наприклад, сигналізація за допомогою прапорців, навігаційні сигнали), індекси (наприклад, картографічні знаки, умовні позначки в схемах, положення флюгеру), образи (наприклад, знаки – малюнки), звукові образи та символи (наприклад, герби, ордени і таке інше).

До вербальних знакових систем належать природні мови, які складаються історично і утворюють основу культури тієї чи іншого народу, етносу. Вербальна система знаків поліструктурна, багаторівнева та розгалужена. Основною структурною одиницею природної мови є слово. В світі існує величезна кількість природних мов та їх діалектів. Вчені нараховують від 2500 до 5000. Виокремлюють також штучні, спеціально створені мови (мова математики, мова логіки тощо). Окрім того, культурологи виокремлюють і такі мови, які побудовані на системах образних знаків (мова музики, мова танцю і таке інші).

До знакових систем запису інформації відноситься письмо (система запису природної мови), нотна запис, нотація в шахах та інші. Особливістю цих систем є те, що вони виникають на основі інших знакових систем (вербальної мови, мови танцю та інше) і є вторинними щодо них. Винахід систем запису інформації суттєво вплинув на характер процесів комунікації у суспільстві та на розвиток самих мов.

3. 6. Місце і роль символів в культурі

Поняття символу належить до складних. Його розуміння потребує певних зусиль як з точки зору з'ясування його сутності, так і погляду умов застосування в різних дисциплінах. Порівняємо застосування поняття „символ" в мистецтві і культурології.

В мистецтві символ - це знакова форма предметно-чуттєвого буття художнього образу, яка містить у згорнутому вигляді багатоманітність ціннісних значень та естетичних символів. Символ є характеристикою художнього образу з точки зору його осмислення, вираження певної художньої ідеї.

Символ, як універсальна категорія естетики, співвідноситься з категорією художнього образу, з одного боку, і знаку – з іншого. Існує майже класичне пояснення співвідношення символу, художнього образу і знаку: символ – це образ, взятий в аспекті своєї знаковості, і знак, якому притаманна багатозначність образу.

Але і це твердження потребує пояснення. Символ репрезентує собою синтез умовної знаковості і безпосередньої образності, в якому ці два полюси урівноважуються і перетворюються в нову якість. Отже, у символу є властивості образу і знаку.

Образний символ містить алегорію свого змісту. Алегорія, як розгорнуте уподібнення, зображення далеких від реальності уявлень за допомогою образу, має однозначний і відділений від образу смисл. Тобто символ і алегорія не є тотожними. Символ потребує діалогової форми пізнання, оскільки його смисл існує у формі динамічної тенденції і залежить від комунікативної ситуації.

В культурології під символом розуміють матеріальний або ідеаціональний культурний об'єкт, який в процесі комунікації постає як знак, значення якого є конвенціональним аналогом значення іншого об'єкта. Таке визначення символу запропонував О. Г. Шейкін [7. с. 199]. В якості символів можуть поставати об'єкти реальної дійсності, тобто предмети, їх властивості, процеси і окремі дії. Навіть колір має символічне значення і в певних комунікативних ситуаціях постає як символ. Наприклад, хліб і сіль є символом дружби і гостинності, покладання квітів до пам'ятника герою є символом вдячності, пам'яті та поваги, ритуальний танок може бути символом намірів, вдячності або висловлюванням прохання до божества, духу предків. Блакитний колір, наприклад, є символом надії, перспективи. В якості символів постають і ідеаціональні об'єкти. В українській міфології існує образ бога Перуна, який постає як творець земних урожаїв, покровитель хліборобства. Разом з тим він символізує собою справедливого і суворого месника, покровителя війська.

Наведені приклади свідчать про складність самого поняття символу, його двоїстість, дихотимічний характер, з'ясувати який можливо у співставленні зі знаком.

Символ має дві складові: "зовнішню форму„ („мітка" або знак) і значення (інтерпретація знака індивідом або групою індивідів). Значення символу містить певний концептуальний зміст, цінності (позитивні або негативні) і почуття, які об'єднуються навколо інтерпретації. Сприйняття знаку полягає в усвідомленні його значення.

В якості „зовнішньої форми" можуть поставати не тільки знаки, але й самі об'єкти. Звичайне розуміння знаку (згідно з референціальною концепцією знака) передбачає, що знак позначає дещо інше, те, чого немає в знаках, як фізичних об'єктах. Тобто знак позначає якийсь об'єкт (денотат знаку) і разом з тим виражає смислове і експресивне значення.

Але „міткою" символу може бути і певні об'єкти, які відсилають не до чогось іншого, а до самих себе. Тобто, ці об'єкти в класичному розумінні не є знаками. Такими об'єктами можуть бути певні предмети, їх ознаки, форма, колір, звуки і навіть пауза в розмові. Кожен такий об'єкт має, образно кажучи, „первинне" значення або концептуальне, в якості якого постають його суттєві властивості, завдяки чому цей об'єкт і виокремлюють серед інших.

Наприклад, годинник є приладом для відліку часу, його суттєва властивість полягає в спроможності здійснювати цю операцію і репрезентувати той чи інший відлік часу користувачу. Але значення символу пов'язують не цим концептуальним значенням предмету, а з його „вторинними", додатковими, супутніми або конотативними значеннями. Наприклад, годинник, як окрема річ, може свідчити в одній ситуації про любов батька, який його подарував сину, в іншій ситуації - символізувати про плинність часу, як суттєвий вимір буття. Годинник може мати значення як історично-археологічної цінності, оскільки в певному сенсі виявляє технологію їх виготовлення. Годинник, особливо коштовний, також може свідчити про статус людини у суспільстві.

На рівні певної спільноти той чи інший знак з плином часу накопичує значний обсяг додаткових смислів (конотацій), які в силу їх актуальності для конкретної ситуації комунікації поступово витісняють вихідне (парадигмальне) значення і стають суспільно визнаними. Цей шлях спільної згоди називають конвенцією. Таким чином, певний знак шляхом конвенції перетворюється в символ, який містить ланцюг смислів, в тому числі й абстрактних. Вважається, що знак стає символом і функціонує як такий лише тоді, коли його застосування передбачає загальнозначущу реакцію не на сам об'єкт, а на похідні, надані йому значення.

Узагальнюючи пояснення, підкреслимо основні властивості символів:

символ має знакову природу і йому притаманні властивості умовного знака;

принципова відмінність символу від знаку полягає в тому, що символ не передбачає прямої вказівки на об'єкт, який він позначає (денотат);

„зовнішня форма" символу може бути різною (форма знаку чи об'єкту);

смисл символу не наданий в завершальному вигляді, сукупність значень є не визначеною, але структурується в певний ланцюг;

смисл символів у різних народів та етносів може не співпадати, отже вимагає з'ясування традиційного співвіднесення форми і ланцюга значення;

Loading...

 
 

Цікаве