WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаКультурологія, Етика, Естетика → Культурологія - Курсова робота

Культурологія - Курсова робота

Оцінка соціокультурної інформації безперечно передбачає виявлення її смислів та вивчення її впливу на цінністно-нормативну орієнтацію людини, ієрархію цінностей в суспільстві. В цьому відношенні інформація може бути диференційована і оцінена як: новаційна (поповнює знання про об'єкти, норми діяльності та цінності); орієнтаційна (формує критерії оцінок та соціальні пріоритети); стимулююча (орієнтована на мотиваційну сферу) та кореляційна (уточнює знання, корегує стимули, ціннісні орієнтації) [13, с. 196 - 197].

Культура в аксіологічному вимірі може бути визначена як регулятивно-нормативна система, найважливішими компонентами якої є цінності, норми, зразки та ідеали. Поняття „цінність" вперше визначене у філософії І. Канта, який визнавав її вищими принципом людської діяльності. В соціології цю категорію активно почав впроваджувати М. Вебер. Цінності – це специфічні соціальні визначення об'єктів навколишнього світу, які виявляють їх позитивні значення для людини і суспільства. Існують і інші визначення цього поняття.

В основі ціннісного ставлення людини до світу лежить значущість. До цінностей належать життєзначущі предмети, природні утворення, продукти людської діяльності (матеріальні і духовні). Предметні цінності можуть бути виражені в поняттях, уявленнях або в емоційно-образній формі.

Цінності виступають як форми утримання і закріплення споріднених смислів та правлять нам за життєві орієнтири. За критерієм значущості природні об'єкти та артефакти поділяються на такі, що мають позитивне значення (добре, красиве, істинне тощо), негативне значення (зле, потворне, хибне тощо) і ціннісно нейтральне.

Серед базових життєвих цінностей можна виділити: благо, життя, добро, свобода, істина, мир, гуманність, здоров'я, мудрість, справедливість. Одночасно вони постають як критерії оцінок і як нерозгорнутий мотив діяльності, що визначає цілі і засоби діяльності.

Найзагальнішими способом практичного втілення цінностей в людському бутті є обернення їх на норми, які виражені у формі вимог та приписів. Цінності укорінені в людському досвіді і не піддаються швидкій зміні.

В більшій мірі піддаються впливам ціннісні орієнтації людей. Ціннісні орієнтації людей утворюють уявлення, знання, інтереси, мотиви, ідеали та правила, які інтерпретуються в позитивному ракурсі їх значення. В своїй сукупності вони утворюють систему. Система ціннісних орієнтацій укорінена у світогляді людини. Деякі компоненти її перетворюються на переконання, інші функціонують на рівні стереотипів мислення та практичної діяльності. В цій системі є й такі, що потребують постійного підтвердження або обґрунтування. Можлива ситуація, коли система ціннісних орієнтацій в цілому, або її окремі елементи потребують трансформації.

За критерієм відповідності змісту комунікативного повідомлення існуючій системі ціннісних орієнтацій людини, інформація може бути оцінена як ціннісно позитивна, ціннісно нейтральна або ціннісно негативна. Разом з цим слід звернути увагу на те, що зміна компонентів ціннісної орієнтації людини („переоцінка цінностей") відбувається під впливом, як правило, не одного повідомлення, а внаслідок дії багатьох чинників, що суттєво змінюють духовно-орієнтаційні підвалини свідомості.

3. 4. Семіотика як наука про знакові системи

Розгляд культури як знакової системи дозволяє вести мову про семіотичний вимір культури. Вивченням знаків в той чи інший спосіб займаються багато наук і дисциплін – філософія, логіка, лінгвістика, психологія та інші. Особливе місце серед них посідає семіотика.

Семіотика (грец. Semion – знак) – наукова дисципліна, яка вивчає створення, будову та функціонування різних знакових систем, в яких закріплюється та передається інформація.

Будь-яке явище чи процес, розглянутий з точки зору їх знакового втілення, можуть стати предметом аналізу цієї дисципліни. В полі зору семіотики знаходяться природні та штучні мови, усі види візуальних знакових систем та різноманітні системи сигналізації в природі і суспільстві.

Семіотика відіграє помітну роль в методології гуманітарних наук. Основними поняттями цієї дисципліни є знак, знакова система, символ, мова, текст. Не менше уваги в семіотиці приділяється закономірностям виникнення, будови і функціонування знакових систем, правилам встановлення значень повідомлень і текстів та правилам їх інтерпретації.

Як наукова теорія семіотика склалася наприкінці ХІХ – початку ХХ століття, але деякі елементи семіотичного підходу до явищ містяться вже в філософських працях Аристотеля, стоїків, схоластів, логіко-математичних творах Г. Ляйбніца. На початку ХІХ ст. як самостійна галузь досліджень виникає філософія мови, фундатором якої був німецький філолог Вільгельм Гумбольт (1767 – 1835 рр.).

Ідеї В. Гумбольта справили значний вплив на формування засадничих принципів лінгвістичного структуралізму, засновником якої вважають швейцарського мовознавця Фердінанда де Соссюра (1857 – 1913 рр.). Він дослідив мову як знакову систему, порівняв її з іншими феноменами культури та запропонував створити особливу науку – семіологію. Термін семіологія є майже тотожнім до терміну семіотика. Важливим доробком вченого було обґрунтування двох основних підходів до вивчення мови – синхронного (вивчення мови на певному історичному етапі) та діахронного (вивчення змін в мові в процесі її розвитку).

Засновником семіотики вважається американський логік та математик Чарльз Пірс (1839 – 1914 рр.), який сформулював основні принципи семіотики та типологію знаків. Ідеї Ч. Пірса були розвинуті Чарльзом Моррісом (1901 – 1978 рр.), праця якого „Основи теорії знаків" (1938) стала першим систематизованим викладом семіотики.

Прийнято виокремлювати теоретичну та гуманітарну семіотику. Теоретичну семіотику цікавлять насамперед логіко-математичні принципи побудови штучних мов. Гуманітарна семіотика вивчає конкретні знакові системи (семіотика архітектури, кіно, права тощо).

Основними функціями знакових систем є функція передачі повідомлень, або позначання смислу та функція спілкування, тобто забезпечення розуміння смислу читачем (адресатом) та спонукання його до певних дій. У відповідності до цього вирізняють три розділи семіотики:

  • синтаксис (вивчає правила поєднання знаків у системах);

  • семантику (вивчає правила приписування значень знакам і символам);

  • прагматику (вивчає відношення людей до знакових систем.

Напрямки сучасних семіотичних досліджень. В розвитку семіотики можна спостерігати два напрямки досліджень: логічний та лінгвістичний.

Відповідно склалися дві семіотичні парадигми. Представники першої (М. Пірс, Ч. Морріс, Т. Себеока та ін.) більше уваги приділяють семіотиці знака, його значенню, проблемам відношення знаку до адресату, а представники другої парадигми (послідовники Ф. де Сосююра та структуралісти) роблять акцент на дослідженнях сутності мови, специфіці знака як функції.

Подальші семіотичні дослідження привели до того, що поняття „знак" відійшло дещо на другий план, а більша увага приділялася поняттю „текст", який розглядають як інтегративний знак, або як послідовність знаків-висловлювань.

В семіотиці розрізняють два рівня повідомлень: денотативний (фактичне повідомлення) та конототивний (додаткове соціокультурно обумовлене значення, символічне навантаження тексту). У відповідності до них і зараз відбуваються дискусії. Щодо ролі і місця зазначених рівнів в семіотиці відбуваються наукові дискусії. Представники лінгвістичної парадигми схильні досліджувати знакові системи з погляду фактичних повідомлень, без особливого врахування їх конототивних значень. Вони об'єдналися навколо такого напряму досліджень як семіотика комунікації.

Інші дослідники об'єднались навколо проблематики семіотики сігніфікації, їх цікавлять питання наповнення семіотичного базису повідомлення конкретним соціокультурним змістом. Найбільш відомим представником цього напряму є французький семіотик Ролан Барт (1915 – 1980 рр.). Оскільки вчені акцентували увагу не на передачі інформації, а на процесах продукування смислу, то це призвело до дослідження проблематики соціального безсвідомого, прихованих смислів в текстах. Відомий французький структураліст К. Леві-Стросс довів, що мистецтво і релігія теж мають природу, яка подібна до природи мови, а Р. Барт застосував структурно-семіотичний метод до аналізу масової культури, моди та художньої літератури. В центрі уваги дослідників логічно постала проблема інтерпретації тексту.

В наш час в семіології існує декілька окремих напрямків дослідження різних сфер життєдіяльності суспільства (політична семіологія, зоосеміотика, семіотика театру тощо).

Loading...

 
 

Цікаве